Розділ 27/1

- Вікторіє, ти нариваєшся на покарання!

Чомусь він дивиться при цьому з загрозою на мої губи.

- Але за що? - починаю схвильовано частіше дихати. - Твій браслет мені сподобався, я його обов'язково поверну. Олександру теж віддам, не потрібні мені ваші подаруночки.

- То ось як? А якщо він тобі теж дасть каблучку, ти її одягнеш замість моєї? Станеш його фіктивною нареченою?

Цікаве б вийшло становище... Я навіть гублюся, уявляючи себе з двома нареченими. Зовсім недавно страждала, що Вітя кинув і позбавив жаданної каблучки, як тут вже варіанти посипалися.

- Тобто, моя доля бути, якщо нареченою, то тільки фіктивною? Не годжуся для справжніх стосунків? Така пропаща, так? - ось це особливо зачепило, прямо до сліз, які тримаю в собі й тому не плачу.

- Ні, ну я не те щоб, вирвалося просто, - Кирило лаятися перестає, зменшує грубий тон на пару обертів. - Зрозумій, я знаю Алекса. Він той ще бабій!

Подумати тільки!

Яка несподівана новина!

- Невже, Олександр такий же, як мій обожнюваний усіма в офісі бос?

- Ні-і, звичайно, ні. Він гірше, змінює жінок на кожному кроці. І взагалі, чому це я бабій? Слівце якесь безглузде. Просто чоловік у вільному польоті. Не приземлився ще до кінця.

От прямо зараз захотілося цього чоловіка до космосу запустити. Стукнути чимось, щоб швидше вже там налітався. 

- Адже сам казав, що ви з Алексом дуже схожі, - мені нагадати нескладно. - Проте ви хоча б у польоті, а я вже все. Приземлилася давно і в нірку залізла. Чесно кажу, я не просила нічого у нього. Лише на одного Бєльського працюю. Мене б навіть не вистачило на двох.

- Не знаю, не знаю, виглядає дуже підозріло, - хитає бос головою.

- Підозріло називати нашу дату заручин, коли я в готелі весь вечір була. Не варто було так ризикувати. Ще пощастило, що Олександр не видав. 

- Та куди там, видав би він, - задумливо гмикає. - Відчуваю, що у брата виникли свої особисті плани. 

- Можна, ви самі без мене розберетеся? - прошу. - Я всього лише намагаюся не привертати до себе увагу, - поступово відходжу крок за кроком. - Ось і чашку врятувала, з художницею майже подружилася. Навіть Михайло на мене більше похмуро не коситься.

- Угу, рятівниця ти наша. За те, що намагалася, хвалю. Угоду не доведеться розривати завчасно. Премію отримаєш обов'язково, - начебто пронесло, розслабляюсь. - А за те, що мало нас не підставила. Налякала мене до смерті піжамою. Другий браслет взяла і братові оченятами плескала... - в цьому місці знову бос гарчить, і я подвійно напружуюся. - Чекає на тебе суворе покарання! Отримаєш по повній програмі, Вікто-оріє!

Господи, та що ж він за монстр такий?

Тільки почала сподіватися, що на людину перетворюється. 

- Не плескала я нікому очима!

- Ото ж і даремно. Для нареченого могла б, - на себе, красеня, показує. 

- І досить погрожувати мені батогом. Так чинять тільки збоченці, - ображено вимагаю, опускаючи очі.

- Ну а я хто, на твою думку?

У мене зараз крутиться на язиці багато слівець, у тому числі міцних, нецензурних. 

Злюся та мовчу. Не дамся під батіг навіть за багато премій з браслетами.

- Не хочеш відповідати, і не треба. Але так у нас виходить, що збоченець я, а про батіг саме ти постійно нагадуєш. Подумай гарненько, раптом ти того... чекаєш на нього і попросити соромишся? 

- Пф! - пирхаю під ноги. Робити мені більше нічого.

- Покарання не скасую в будь-якому випадку. Якщо чекаєш на батіг, отже, його не отримаєш. Зате дещо інше для тебе є в самий раз…

Піднімаю очі. Бєльський загадково посміхається, весело йому. Розглядає мене нахабним чином, ніби роздягає, сам собі задоволено киває, все вже вирішив.