Розділ 24

Кирило

Навіть холодний душ не допомагає змити нав'язливу думку, що за дверима ванної кімнати знаходиться Вікторія. Вона смачно пахне, ніяковіє зворушливо, спокушає мене жіночими вигинами, заводить охаючим ніжним голоском, коли лякається. Та всім вона вже заводить. Наче дражнить мій голодний Меч! Спеціально знущається вередунка!

І чим вона зараз займається? Витираюся рушником і думаю... Чекає на мене, готова й оголена?

О та-ак! Меч між ніг підстрибнув у передчутті.

Зараз вийду і нападу. Ні, поспішати не буду. Спочатку нарешті відчую, яка у неї ніжна шкіра там, де я лише бачив одяг. Є у неї звичка застібатися від мене на всі гудзики. Нічого, так навіть цікавіше. Пелюстка за пелюсткою я розкрию для себе цю тендітну квіточку. Змушу її викрикувати моє ім'я з проханням продовжувати ще і ще.

Раптом знову захоче пограти у недоторку?

Це виключено. Не встоїть.

Хтось же повинен показати їй після колишнього бовдура, якими бувають справжні чоловіки. Пригостити великим і стиглим кабачком після прісної квасолинки. Місія випала мені. Бо я ж її фіктивний наречений. Меч зі мною згоден повністю.

Залишаю на стегнах лише рушник і прямую до дверей. Потрібно добити недоторку. Так, щоб відразу впала в обійми. Опускаю рушник нижче.

Розправляю плечі, напускаю на обличчя вираз хижака. І гордовито виходжу.

Ніхто не охає, не ахає, на ліжку не чекає. Не поспішає погладити мої м'язи.

Що за справи? Я не зрозумів?!

Шкідливе дівчисько десь зникло зі спальні.

Перевіряю у шафі та під ліжком. Вікторія трохи з привітом, могла і в хованки пограти.

Але немає її, зарази. Вона перша з дівчат, яка від мене втекла.

Скидаю рушник, одягаю боксери. На вихід біжу. На штани і сорочку час не витрачаю. Помічниця могла заблукати, піти за водою, за їжею, або куди її, дідька лисого, понесло.

Тільки-но виходжу до сходів, чую внизу голоси. Здається, знайшлася моя нареченочка. Проте до мене вона не поспішає. На другому поверсі зупинився Алекс, я чую його. Що взагалі відбувається?

Тихо пересуваючись, спускаюсь і уважно слухаю.

- Олександре, я не давала ні найменшого приводу так про мене думати, - дзвенить голосок Вікторії.

Правильно, так йому!

- Ще скажи, що це не ти запропонувала нам зустрітися наступного вечора? Навіщо призначала побачення? - судячи з інтонації, обурюється брат.

- Можна подумати, ти чекав там на мене?

- У ресторані зробив замовлення на двох, сидів там, як дурень. Жодна дівчина мене ніколи не обламувала.

Ось воно що! Вікторія встигла і його обламати.

- Ну як бачиш, я прийти не могла. Пробач, якщо не виправдала твої очікування.

- Дозволяю відпрацювати мій нудний вечір прямо зараз.

Чого?

Отетеріти!

Фіктивну наречену крадуть у мене з-під носа!

Більше не стримуюся, швидко долаю відстань до парочки. Я їм покажу зустрічі в ресторанах, я їм зараз відпрацюю. Коли тільки встигли!

- Швидко відвали від моєї нареченої, - відштовхую Алекса від особистої помічниці. - Тепер я зрозумів, чого ти домагаєшся. Але ні, Вікторія зайнята. Мною!

- Кирило, я казало це йому, - хоча б вона на моєму боці.

- Зрозумів? Казали ж тобі, - гарчу на брата, а помічницю до себе за спину смикаю. Потім з нею розберуся. 

Алекс дратує злорадним смішком.

- І чого так розхвилювався, наречений? Боїшся, що наречена передумає?

- Боюся, що твоїй щелепі мій кулак не сподобається!

- Навіть так? - займає стійку позицію він, кулаки піднімаючи. - Замість того, щоб по-братськи не тримати від мене таємниць? Я з тобою ділився кращими тачками!

- А я з тобою теж усім ділився. Пам'ятаєш, Марго подарував? Ще, як її... Сніжану в клубі підігнав. Нічого не шкодував! Але Вікторією точно ділитися не стану.

- Послухайте, я ж не пиріг вам. Я і сама не дам себе поділити, - влазить між нами помічниця.

- Мовчи, жінко!

- Не заважай тебе відвойовувати!

- Ви з глузду з'їхали, чи що? - хапає мене за руку помічниця і тягне на себе.

Ось так і знав, що перша полізе обніматися. Сподіваюся, і в ліжку буде так само. 

Першим на галас прибігає дворецький Васильович, він не втручається, але помітно, що сильно хвилюється. Слідом за ним приносить нечиста Мишка, той, підходить з палаючими очима і з цікавістю руки потирає.

- Що відбувається? Чому ви кричите, заважаєте спати? Дивні у вас збори, - розпитує старший брат.

- Хотіли тобі колискову заспівати. Слова згадували, репетирували, - бурмочу я, поглядаючи на Алекса. Він занадто багато знає і навіть те, чого ще не знаю я.

- Так, радилися, чим тебе чудовим потішити, - відгукується в його бік Алекс.

- А я чув, що розмовляли про Вікторію... лаялися... Цікаво, чому?

Міша не ведеться, як раніше, на наші відмовки. Дивись, яким прозорливим став. Розумник настирливий. Спав би краще в обнімку з художницею.

- Справа в тому, що Вікторія втратила улюблений браслет, - Васильович заповнює напружену паузу. - Спочатку ми припустили, що він у сумці.

Моя помічниця не губиться, і піднімає сумку. Дійсно, вона у неї в руках. 

- Там теж немає, - продовжує дворецький. - Кирило з Олександром шукають, і ось сперечалися, де ще може бути.

- Я ж коли пиріг готувала, могла його зняти і забути. Вибачте, що створили галас через мене, - моя фіктивна наречена розгублено плескає чарівними оченятами.

Так би і повірив, якби не сам її брехати навчив.

- Хоча б шукайте тихіше, - сердито буркнувши, старший брат віддаляється.

Киваю “дякую” дворецькому, він мені підморгує. Васильович ще з дитинства мене звик рятувати.

Вже набагато тихіше кажу перед тим, як піти:

- Алексе, ти потрапив. Завтра я розправлюся з тобою на тенісному корті.

- Авжеж. Ракетку не з'їси від напруги. На добраніч, Віоле... Віко, - в кінці виправляється він.

- Собі побажай. Зі мною спокійних ночей не буває! - хапаю Вікторію за руку і, на правах нареченого, швидко тягну за собою.