Розділ 22/1

У кухонній зоні будинку кухар викладає на стіл всі інгредієнти для пирога. Ну що, приступаю під наглядом жінок. Художниці передаю найскладнішу місію - вимити та почистити яблука від шкірки. Краще ризикувати не буду. Замішую тісто сама.

- Віко, а тебе не злякало захоплення Кирила? - між тим його мама цікавиться, подаючи мені баночку з корицею.

Просто запитує чи ні, але я відчуваю у будь-якому її зверненні допит.

- Ой, ну як вам сказати, - намагаюся не показувати розгубленості. - Здивувалася трошки, потім розібралася і підтримую вашого сина у всіх захопленнях. Адже він дуже талановитий, справжні шедеври створює за допомогою графіки.

- Є у нього таке хобі, - Таміла Юріївна киває з посмішкою. - Але я про інше захоплення, що набагато страшніше.

Хм-м... Бос перерахував багато речей, але переважно добрих. Випинав свої найкращі якості. А то, як же себе не похвалити, чоловіка мрії всіх незаміжніх дівчат нашого офісу.

Поки думаю, викладаю у форму часточками яблука, зверху заливаю тістом з додаванням кориці і цедри лимона. Кухар показує на духову шафу. Відправляю шарлотку, подумки благаючи її не пригорати, вийти смачною і ароматною.

- Не відразу, але Кирило зізнався у гонках на трасі з друзями. До речі, ваш син востаннє переміг, - видаю свій варіант.

Мама з тіткою за серце хапаються.

- Як? Він знову займається цим?

- Не вгамувався досі? 

Упс.

Знову повз. Гірше того, я боса не врятувала, а підставила. Ще буде отримувати за свою перемогу на трасі, і мене звинувачувати в язикатості.

Щось ми упустили... що ж ще... Мама Кирила ось-ось запідозрить недобре.

Те що він на всю голову збочений, чи треба зараховувати до захоплень?

А його манеру, трохи що - готуй, Вікторіє, дупу?

- Я допомагаю йому берегти пилу, протираю її м'якою серветкою, - вже ляпаю від безвиході.

- Тобто, приймаєш Кирила з усіма примхами?

- Куди подітися. Адже кохаю його.

- Яка ж ти відчайдушна дівчина! - Задоволена мама сплеснула долонями. - Син ще у студентському віці почав збирати колекцію раритетної холодної зброї. Навіть в офіс притягнув пилу з Японії, вона належала якомусь їхньому імператору. Свою першу машину поміняв на скіфський меч, а одного разу виграв в аукціоні піратську шаблю і мало не спустив з молотка частину акцій сімейної компанії. Ми переймаємося, що він захоче наступним. 

А як я переймаюсь!

Після щирих відвертостей його мами, починаю дійсно боятися. Чи не проміняє мене фіктивний наречений, у разі провалу, на який-небудь гарненький кинджальчик? 

Повісить на стіну обновку, і буде мене згадувати. Ось і стала в нагоді Вікторія, хоч так знадобилася. Та ну її, краще з кинджалом залишуся, він не підведе, нас не здасть. Уті-путі, мій гостренький, дружочок металевий.

Ні, я не ревную боса до кровожерного хобі. Лише захотілося його добряче стукнути. Важким, раритетним, коштовним. Ну таким, що личить для безсердечного лицаря Бєльського.

- Навіть самі незвичайні хобі тішать душу, - брешу, прикидаючись майже на все згодною нареченою. - Проте зі мною Кирило став менше думати про холодну зброю. Все більше про сім'ю, та про майбутнє заговорює. Дітей багато хоче.

Тут вже всі жінки зворушилися разом з кухарем, прикладаючи серветки до очей.

- Ми сподівалися, що він з часом одумається. Отже, на тебе вся надія, Віко, - боюся наврочити, але мама близька до того, щоб мене прийняти нареченою улюбленого молодшого сина. 

Далі жінки невимушено базікають про своїх синів. Виявляється, Кирило і Алекс обидва з дивацтвами. У дитинстві багато клопоту додавали батькам. Згадують і сміються, і я разом з ними. Уявила цих розпещених мачо дрібними шибениками-шкідниками, що продають однокласникам шини та автозапчастини з автопарку своїх татусів.

- І ми бігали потім по всьому району, просили повернути запчастини назад, - сміється Таміла Юріївна.

- Мого Сашка ще з того часу тягнуло до машин. Хотів їх продавати і підмовляв двоюрідного брата, - теж гигикає мама Олександра.

Але я-то знаю, що він і тепер продає машини у своїй мережі автосалонів. Пропонував мене вчити водінню. Всього лише один вечір разом провели, а стільки запам'яталося, стільки дізналася. Потім згадувала про нього, цікавого і вродливого співрозмовника.

І він же так само нічого не забув…

Олександр прямими натяками не раз дав зрозуміти, що пам'ятає мене, знає багато чого. Отже, і те, як я його хитро провела, теж не пропустив. Вважає мене лицемірною брехухою, напевно. Неприємне розуміння. Але що я можу зробити?

Повіяло смачним ароматом пирога, і я біжу ближче до духової шафи. Стежу за шарлоткою, даючи ще трохи часу охолонути. Жінки, вважаючи моє завдання практично виконаним, видаляються назад в їдальню. Кухар передає дворецькому тацю з чашками, сама несе іншу тацю з усім необхідним для заварювання чаю. Йдуть накривати на стіл до пирога.

Перекладаю у підготовлене блюдо шарлотку. Добираюся спокійно до виходу. Не знаю ще, як шарлотка на смак. Принаймні, не пригоріла і приголомшливо пахне. М-м-м... Ароматом нагадує рідну домівку, хочеться швидше вже спробувати.

Висуваюся у бік виходу, як раптом з'являється Олександр. Ніби окаста шуліка, прилетів відхопити для себе кращий шматочок.

- Знав би, що ти ще й готувати вмієш, не відпустив би нікуди з готелю.