Розділ 21

Кирило

В їдальню пропускаю Вікторію вперед, і смикаю за футболку двоюрідного брата. Ми з ним ровесники, в дитинстві разом проводили багато часу і особливо полюбляли об'єднуватися проти мого старшого брата-ботана. Виросли, часто бачимося, підколюємо один одного або підтримуємо. У нас різні компанії друзів, проте це ні в чому не перешкода.

І ось я вперше бачу, щоб Алекс настільки вперто чіплявся. Що на нього знайшло? Жартує? Поки не розумію, може, він взагалі приїхав після ночі загула?

Але ж зараз недоречні жарти. У мене тут важлива подія. Не можна зривати мої грандіозні плани.

- Не здумай більше заїкатися про Віолетту. Сьогодні не до цього, ти зрозумів? - крізь зуби бурмочу, щоб ніхто не розчув.

- Я не міг переплутати, це вона, - Алекс ніяк не вгамується. Ось як заїло його.

- А я бачив її паспорт. Вікторія зі мною працює, вона моя наречена. Хто, на твою думку, більше знає дівчину?

- Ти. Але навіщо тоді брехати?

От дідько!

Приймаю відразу на свій рахунок. Він про все здогадався... Невже я себе швидко здав? Чи десь не дотягнув з напускною грою? Хоча двоюрідний брат нашкодити не повинен. Бо йому теж допомога може знадобитися.

- Я тобі потім все поясню. Просто кивай або роби вигляд, ніби радий за мене. Якщо що, ти майбутній свідок на моєму весіллі.

- Хто я??? - у брата смикається голова.

Ми наблизилися до столу, тому у відповідь я розтягую задоволену посмішку, не перериваючи повністю нашу розмову.

- Досить набиватись, Алексе. Може, я ще Артура візьму, йому теж обіцяв. Мені треба подумати, це справа серйозна. З родиною пораджуся.

- Що ти верзеш?!

- Сашко, не лайся, - осікає двоюрідного брата його мати.

Я сідаю поруч з фіктивною нареченою, Алекс займає місце навпроти нас біля Міші і його дружини. Вікторія повертається до мене, обдаровуючи ніжним, зачарованим поглядом. Тільки я помічаю, як тремтять її руки. Хвилюється сильно. Це не дивно, обстановочка та ще.

Батько спідлоба спостерігає за нами, мама намагається заговорювати з усіма про нові квіти в її улюбленому саду. Вірна ознака, що всім цікаво інше, але прямо запитати не наважуються.

- Якщо вже всі зібралися, - встаю я. - Хочу оголосити для вас важливу новину. Ми з Вікторією тепер офіційно наречений і наречена, - піднімаю руку помічниці, демонструючи каблучку. - Є привід цю чудову подію відсвяткувати!

У їдальні повисає хвилинна пауза. Батько тре перенісся, думає. Мама забула про свої квіти, дядько з тіткою здивовано кліпають очима, а старший і двоюрідний брати застигли з кам'яними обличчями.

- Я хотіла не поспішати, але Кирило дуже наполягав, проходу не давав. Ваш син такий іноді переконливий, - з щирим збентеженням включається Вікторія.

- Так, Кирило у нас такий, - погоджується мама. - Весь у батька. Він теж не дав мені навіть часу подумати.

- Про що тут думати? Моя і все тут, - вимовляє впевнено батько, переводячи на маму потеплілий погляд.

- Ось саме і зі мною таке сталося. Зустрів Вікторію і зрозумів, що моя. Можна сказати, закохався так вперше! Ви навіть не уявляєте, як мені пощастило.

- Мені з тобою не менше, - допомагає Вікторія.

Алекс голосно хмикає, перекидаючи у себе вміст келиха.

- Якщо ви серйозно налаштувалися. Адже шлюб це велика відповідальність, - звертається до нас батько. - Тоді, дійсно, є привід відзначити. Скажу чесно, думав цього не дочекаємося від молодшого сина. А ти взяв нам і зробив сюрприз, обравши гідну дівчину. 

- Кирило ще й не на такі сюрпризи здатний, коли припече, - бурмоче мій старший брат, звинувачуючи.

- Гей, тихіше там! Не треба перед моєю нареченою вивалювати відразу всі сімейні дивацтва. Раптом тоді передумає, знаючи, який у мене нудний брат.

- Який я?

- Зануда рідкісна, - мені не важко повторити.

Мама махає нам заспокоїтися, не ганьбити перед родиною. Всі піднімають келихи, і вітають нас із заручинами. І тільки закінчилися привітання, відразу питання посипалися.

- І коли ваші заручини відбулися? - цікавиться дядько.

Відповідаю, не роздумуючи:

- Два дні тому я отримав від моєї коханої дівчини «Так».

- Коли-коли? - перепитує Алекс, втупившись з подивом.