Розділ 20

Віка

Як би я не налаштовувалася на успіх у найнеймовірнішої для мене авантюрі, нерви все одно розхиталися до чортиків. Навіть Кирило більше не лякав, не лаяв, а заспокоював. Ну зрозуміло, боїться, що я там від переляку знепритомнію.

Вранці хотілося терміново захворіти, вдень плюнути на все і тікати далеко-далеко. Бажано в пустелю, щоб Бєльський не відразу зміг відшукати. Стільки всього хотілося, але ось я, зібрана, ошатна, з укладеним волоссям, перехопленим витонченою шпилькою. Поглядаю з жахом на каблучку з діамантами. Обзиваю себе брехункою і відчайдушною авантюристкою. Вся така переповнена хвилюваннями, наближаюся до машини мого, щоб його, фіктивного нареченого.

- О, нарешті, - Бєльський вилазить з місця водія. - Дай хоч на тебе подивлюся…

- Якщо що, можу переодягнутися, - зніяковіло опускаю очі на тротуарну плитку. - Але Лія рекомендувала до батьків надягати саме цю сукню у спокійних тонах з жакетиком. До неї ж є сумочка, і туфлі начебто підходять... Ти слухав мене? - перериваюся від сопіння боса.

- Так, о так, виглядаєш чудово, - задоволено прицмокує, розглядаючи мене великими очищами. - Нову білизну теж одягла?

- Чого?!

Спалахую, відчуваючи себе на парковці повністю голою. Він хоч знає, що у людей існує сумління?!

- Та я лише запитав, у роль вживаюсь. Адже нареченим таке завжди цікаво, - багатозначно гмикає, немов звичайне питання, нема чого дивуватися.

І що йому скажеш? Бо він же в роль вживається, гад такий, відмазка є.

Хм-м... Тоді звідки знає, що цікаво нареченим, у такому випадку? Він же не водив нікого під вінець.

Я б теж могла сказати про Кирила багато чого, виглядає прегарно. Ну як і завжди. На ньому ж будь-який одяг сидить бездоганно. Втім, носить він тільки дизайнерські речі на своєму чудово розкішному, засмаглому, спортивному тілі. Цікаво, як у нього виглядає прес під сорочкою? 

Ой, це я запитала? Хоча б в думках, сподіваюся?

- Ми відмінна фіктивна парочка, - підсумовує бос, рушаючи у справжню пекельну подорож.

Фух. Начебто нічого не запідозрив… На один сором менше, лише на один.

Мигцем поглядаю на зосереджений профіль Кирила. Бути парочкою з ним? Ні-і-і... таке неможливо в реальності. Та я і на фіктивну наречену навряд чи тягну. Поруч з Бєльським більше бачаться дівчата яскраві, спекотні, стервозні, їх ще Камілами звуть.

У дорозі, треба віддати належне, Кирило не напружує мене, а більше підтримує. Чи то не хоче злякати, хоча куди вже - загрузла я з ним по саму верхівку. Чи то сам переживає, і не показує вигляду. Переважно, розповідає про батьків, дядька, його дружину, двоюрідного брата. М'яко налаштовує провести з ними весь вікенд. Сподіваюся, що не божевільний вікенд.

Одне тільки в дорозі збиває наші легкі розмови з пантелику.

- Ти взяла з собою, що завтра одягати? Ми залишимося до вечора неділі.

- Звичайно, я повністю підготувалася. Не підведу!

Планувати, готуватися і продумувати наперед - мої сильні риси. Прикро, що часто нічого не збувається та котиться геть шкереберть, підбиваючи мене, як не по лобі, то під дупу. Але не будемо про сумне перед стрибком з парашута. Чим ближче до маєтку родини Бєльських, тим спекотніше у грудях стає. Наче підвищується адреналін з кожним промайнувшим километром.

- Напевно, мені слід ще уточнити. Ночувати ми будемо в одній моїй спальні. Сподіваюся, ти не будеш там голосно кричати і обурюватися? 

- Ні, я знала, на що погоджуюся.

- М-м... Ось як, Вікторіє?

З самим впевненим виглядом киваю. У Кирила підозріло хижо блиснули очі, можна подумати, що в передчутті. На всю голову збочений!

Знала, пам'ятала інструкцію і навіть у цьому підготувалася. Гадаю, бос оцінить мою повністю закриту піжаму з грубої, щільної тканини із зображенням хрестів. Гарна піжамка, якісна, мені її мама передала. Шиють їх ув'язнені на нашій місцевій фабриці, а тато до них приходить туди з духовними лекціями.