Розділ 17/1

Швидко ж здав мене водій. Але я не звинувачую, він рятувався як міг.

- Ем-м… випадково забула попередити водія про нове місце в готелі. Вийшло непорозуміння. Кирило... Кирило Олексійович, ви що це задумали?

Бос піднімається. Грізно нависає над столом. Я відходжу, відходжу, до дверей задкую.

- Вікторіє, твою ж наліво! Що ти забула в готелі? Чому я дізнаюся не від тебе?! Адже попереджав, що на час договору нічого не змінюєш без обговорень зі мною.

- Але ж ти зайнятий був. Не хотіла відволікати від ревнивих дівчат.

Раптом би покусали тебе. Хе-хе.

- Я проводив час у компанії друзів. Ночував, принаймні, вдома і один. На відміну від деяких, - витягує руку, показуючи на мене.

Угу-угу, наче я повірила. Залишив спокусливих красунь лити сльози річками.

- І я теж ночувала ні з кимось. Вчора дзвонила, хотіла попередити.

- Про що?

Бос переходить на небезпечне гарчання.

- Про те, що сусідка вигнала мене зі знімної квартири. Залишилася на вулиці. А там темно і страшно. Собаки, розбійники. Змерзла. Ось і зняла собі номер, - на одному диханні випалюю.

Під гнівним поглядом начальника виклала все. Ну, майже все.

- Щось ти плутаєш, Вікторіє, - бос припиняє лаятись і гарчати, задумливо чеше неголене підборіддя. - Ти ж казала про зіпсовані речі. У точності не пам'ятаю, в клубі було шумно…

- Так, я це й намагалася пояснити, з чого почалося. 

- Що значить, намагалася? Ти відразу не могла сказати, що ніде ночувати? Почати з найголовнішого? Ти розумієш, як ризикувала?! - знову він підвищує голос. Скаженіє все більше.

Мене вигнали, і я ж ще винна. Прикро взагалі-то.

- Нічого я не зробила поганого. Подумаєш, одну нічку в готелі провела. Поки деякі розважалися, - так-так, і мені неважко показати рукою на розпещеного жіночою увагою боса.

А йому хоч би що. Про себе, улюбленого, лише переймається.

- Якби тебе там побачили знайомі моєї рідні? Партнери по бізнесу? Хтось спостережливий і язикатий?

- І що? - знизую плечима.

- Ти ще питаєш? Я б не залишив свою наречену на вулиці! Кинув би все і приїхав за тобою. Ну, гаразд-гаразд. Сама напросилася, - висуває полку в столі. - Ось що за твоєю дупою плаче!

Витягує з полиці справжній батіг.

Ой, матуся рідна... Здається, сон збувається.

Вилітаю з переляканим вереском з кабінету і натикаюся на старшого брата Кирила.

- Вітаю, Михайло Олексійовичу. Ваш брат мені такі гарні квіти подарував. Не можу перестати милуватися, - показую на стіл з букетом. - Пощастило вам, напевно, з таким чудовим братом.

- Та вже, не те слово, як пощастило, - багатозначно гмикає той, проходячи далі до боса.