Розділ 16/2

- Мені подобається ідея. Завтра і перевірю!

- Разом перевіримо, - самовдоволено пирхає чоловік. - До мене завтра в автосалон приїде один набридливий бовдур. Другий місяць моїм співробітникам мозок виносить. Зробимо вигляд, що не знаємо його, і він переплутав наш заклад з психлікарнею.

Мене чіпляє найбільше фраза про автосалон. 

- Коли-небудь куплю собі машину, - називаю мрію прямо вголос.

- Водити вмієш?

- Права отримала, але водити поки боюся та немає на чому.

- Знаєш, де найкращі інструктори в місті? - на близькій темі Олександр особливо пожвавлюється.

- Ні, але я думала в інтернеті шукати...

- Та тьху на тебе! Найкращі тільки в моєму автосалоні. Приїжджай, дам завдання, щоб поганяли тебе на спеціальному тестовому майданчику. 

Треба ж, який Олександр крутий. Свій автосалон має, а може й не один. Але я не лізу розпитувати. Досить того, що встигла зрозуміти, чому його теж занесло до готелю. На відміну, від бездомної мене, він купив собі новеньку квартиру, там роблять ремонт, все облаштовують. У готелі він тимчасово живе поблизу з роботою.

Вечеря у нас з балачками затягнулася до середини ночі. Як подивилася на годинник, трохи під стіл не впала. Швидко збираюсь у номер. Олександр намилився проводжати.

Біля моїх дверей відразу не відпускає.

- Віолетто, одній в номері залишатися для дівчини боязно. Підемо краще в мій, там є джакузі та кінозал у гостьовій кімнаті.

- Я не з полохливих, Олександре. Обійдусь якось душем без фільмів.

- І що? Навіть не запросиш увійти? - рухає бровами заманливо, підпираючи мої двері м'язистим плечем.

Починаю хвилюватися.

Мені на вечір дістався пречудовий співрозмовник, та й що приховувати, цікавий і привабливий. Я ж не двері, як думають деякі.

Але в голові лунає голос Бєльського, владний, з хрипотою. Вимагає той голос не порушувати договір, якщо мене одну з тисячі вибрали.

Не порушу, не порушу. Відчепіться, Кирило Олексійовичу! Відштовхую суворий образ боса, він всюди мене дістає.

- Запрошу. Завтра ввечері, - плескаю віями, як бос навчив.

- Чому завтра? - нерозуміюче дивиться.

- Сьогодні не можу, дуже втомилася. Зате завтра ввечері зустрінемося на тому ж місці, в той самий час.

Користуюся моментом, і прослизаю під його рукою у свій номер.

Швидко закриваюся.

- Добраніч, Олександре, - через двері кричу.

- До завтра, Віолетто, - чую у відповідь.

Еге-еге, шукай мене тут завтра. Не знайдеш.

Навряд чи ми з Олександром ще коли-небудь зустрінемося. Всього лише один вечір він приділив мені увагу від нудьги, а я змогла відволіктися від багатьох проблем. В іншому, відразу зрозуміло - Олександр не менший бабій, ніж мій бос. Ось їм дивно, як це дівчина сама не проситься до них у номер.

Ну головне, що справжнє ім'я не називала. Назву корпорації, хто мій начальник. Начебто ніяких компроматів не видала. Олександр про себе більше казав, де працює. Можливо, він назвав би й прізвище. Але навіщо воно мені, адже більше ми не зустрінемось...