Розділ 16

Все б нічого, але я починаю замерзати на лавочці. Термінові пошуки знайти квартиру не допомагають. Обдзвонила кілька ріелторів. Вони мені на завтра обіцяли підібрати варіанти.

Завтра, це добре. Але сьогоднішня нічліжка на лавочці забезпечить мені ліжко в лікарні. Тоді й з квартирою буде не до поспіху. Відлежуся там, не поїду післязавтра в лігво Бєльських…

Ех, розмріялась я щось.

Кирило ж мене у будь-якому стані винесе з лікарняної палати. Той ще безсердечний нахаба. Викопає навіть з-під землі та змусить аванс відпрацьовувати.

Не можна мені хворіти. Не дадуть!

Закрадається наївна думка звернутися відразу до боса. Ну а що, запитаю, куди подітися дівчині без даху на одну хоча б ніч? До нього не поїду, звичайно. Хоча смішно міркувати, як ніби Кирило мене запросив.

- Алло, Кирило Олексійовичу, - мозок вже відморозила, за звичкою звертаюся спочатку на «ви».

- Слухаю, Вікторіє? - відгукується бос, а на тлі лунає гучна музика та багато інших голосів.

Отже, гуляємо. Розважаємося. Таке відчуття, що тільки мені після роботи хочеться впасти на м'яку поверхню та побути хоч трохи у спокої.

- Хто така Вікторія? Це твоя колишня? - врізається ще один противний жіночий голос.

- Передай, що не колишня, а фіктивна у теперішньому часі!

- Цить, не заважайте розмовляти, - шикає на когось кобеліна, в сенсі бос. - Швидко кажи, в чому справа? До завтра хіба не терпить?

Обертаюсь. Якісь чоловіки йдуть бандитської зовнішності. А я вже щось до туалету захотіла... Ось і кілька собак до мене наближаються. Але їжі з собою немає, а пики у них великі, голодні.

- У мене неприємність трапилася. Приїхала, а мої речі викинули, а мені треба…

- Почекай, - перебиває. - Ну що там, Артуре? Вийшло? Забрали патент? О-о... тоді треба цю справу відзначити. Віко, не хвилюйся. Якщо знадобиться, купимо нові речі. Взагалі не проблема. Тобі скинути гроші на карту?

- Ні, я все одно не встигну... - договорити не виходить.

Собаки загавкали, понеслися за чоловіками бандитської зовнішності.

А бос, щоб його від веселощів роздуло, бере й відключається.

Звісно ж, новий патент Артура важливіше.

Ні, я не претендую стати дорожче патенту. Куди мені? Так, на побігеньках працюю, погодилася взагалі на посаду, мало не... жахливе слово - ескортниці.

Проте я не в образі, лише неприємний осад. Все ж таки за допомогою Бєльського гроші у мене якраз є. На лавочці ночувати не доведеться.

Чого стою, питається?

З'являється нова ідея.

Викликаю таксі. Прошу водія відвезти мене до готелю.

Ніколи не зупинялася у справжньому готельному номері. У мене на карті ще висить чимала сума авансу. Переночую сьогодні тут, а завтра вже пошукаю варіанти з квартирою.

У фойє готелю мене швидко оформляють, видають ключі.

- Підкажіть, а тепла вода є в номері?

У дорозі до номера закидаю питаннями супроводжуючого чоловіка-швейцара. Він мені навіть пакети допомагає нести. Ще трохи й відчую себе поважною пані.

- Звісно. Наш готель один з кращих у місті, - пояснює рівним тоном.

- А гарячий чай можна знайти?

- Ви можете в номер замовити або спуститися до ресторану. Є ще бар, зона басейну і спа.

Що ще у них є, далі майже не слухаю. За одну ніч я не планую спускати всі заощадження. Раптом щось зірветься з фіктивністю, тоді не отримаю решту. Та, може, ще виженуть з корпорації, якщо правда вилізе назовні. Спокуси багато, але розсудливість не втрачаю.

У невеликому світлому номері з одномісним ліжком насамперед нарешті приймаю душ. Під струменями гарячої води зігріваюся. Переодягаюся в нову спідницю і блузку з бутика. Дістаю ті туфлі, що я збиралася завтра взути. От і буде можливість спробувати, як рухатися на такому каблуці. Волосся залишаю розпущеним. Виходжу на пошуки чаю.

Я б могла і не прикладати стільки зусиль, вийти, у чому приїхала. Але я бачила внизу постояльців. Виряджені такі, розчепурені. Хоч я виглядаю в офісному стилі, зате схваленому справжнім стилістом.

У ресторані замовляю чай, і мнуся перед офіціантом.

Ну і ціни у них. Не готель, а обдиралівка.

- Що-небудь до чаю? - ввічливо мене кваплять.

Так-так-так! Всього і побільше їстівного! Це не я така нахабна, а мій порожній шлунок збунтувався. Час наближається до півночі.

- Принесіть, будь ласка, яєчню і рис з овочами, - прошу я.

Офіціант віддаляється. Мій погляд натикається на смаглявого шатена за столиком навпроти. Чоловік підозріло поглядає на мене. Зараз відвернувся, а до цього... Ось, він знову!

Хм-м… недарма це, недарма. Раптом я забруднилася десь? Блузку одягла задом наперед?

Перевіряю - нічого зі мною жахливого. Навіщо тоді привабливому мачо за мною спостерігати?

О божечки, він піднімається. А високий який виявився! Йде. Сподіваюся, що пройде повз. Нехай тоді йде собі красунчик.

- Пізній вечір у ресторані готелю і гарна дівчина одна? - з посмішкою звертається до мене незнайомець.