Розділ 15

- Краще зніму. Навряд чи колись одягну, - збентежено опираюся.

- Ні, не підходить. Виглядає на Віці цілком неналежно, підберемо інший фасон, - з критикою повертається Лія, тягнучи за собою ще одну підставку з одягом на вішалках.

Тим часом Кирило вже застебнув на мені сукню, викликаючи сотні мурашок на спині.

- Дуже навіть личить, - раптом вирішує бос. - Ми візьмемо цю сукню. Нам вона підходить.

Нам?

Ах це, я ж забула, що Бєльський міркує у множині. Який багатоликий чоловік. Майже неосяжний у великій короні.

Поки стиліст заносить одяг у примірювальну та возиться там, тихо босові шепочу:

- Я не хочу цю сукню брати і носити. Не змушуй мене.

- Не бери, - дозволяє спокійно.

- От і добре, а то я вже подумала…

- Подумала, що тобі її доведеться взяти? Ні, бо купую все я. Тому й беремо, що я захочу. І якщо вже тобі вона не сподобалася, а мені догодила, то буде вона для нас знаковою.

Бєльський підозріло хитро посміхається.

Що він задумав цього разу?

- Чому знаковою? На ній не написано знаків. А ні, на ціннику величезні цифри.

- Ех, Вікторіє. Далі носа потрібно мислити.

Куди ще далі? Для мене кожен день зараз як наче марафон.

- Отже, домовляємося так, - бос махає Лії почекати, а то їй не терпиться на мене начепити чергову річ. - Як тільки ти виводиш мене з себе і сильно злишь, кажу тобі одягати цю сукню. Куди скажу, туди у ній і прийдеш. Блискавку тільки застебнути не забувай. Хоча... забувай, але тільки зі мною.

- Ти взагалі вже, чи що? - обурення виривається.

- Посварися мені ще, то завтра в офіс змушу в ній з'явитися. Нехай у тебе залишається мотивація бути слухняною дівчинкою. Все для тебе, мила, - у кінці лунає для вух Лії.

І для її очей мене цмокає в щоку.

Зовсім знахабнів фіктивний гад!

У примірочній оглядаю себе заново. Як би уявляючи погляд боса. Складно, звичайно, мислити розумом пихатого збоченця. Намагаюся. Чіпаю сукню, вона така яскрава, тонка та відверта.

Не настільки вона мені не подобається, щоб поводити себе завжди добре. Висновок смішить. Ну то нехай бос вигадав чергове покарання. Він ще б налякав мене новеньким телефоном. Ох, як я б злякалася, стрибаючи від радості. Мій смартфон часто глючить, зависає, відчуваю, незабаром доведеться міняти.

На примірці наступних суконь, костюмів і всіляких варіацій, з чим і під що носити, більше сміятися не хочеться. Бєльський нікуди не дівся. Присів на диванчик з чашкою кави і спостерігав за показом.

Мало мені було Лію терпіти. Так до неї ще й бос приєднався з важливою думкою.

Виходжу з останнього бутіка з важкою головою і відчуттями, наче після інтенсивного тренування. Не бігала, не стрибала, а калорій спалила мільйон. Так-так, мої нерви взагалі ненажерливі.

- Про що задумалася? - у дорозі питає Бєльський, підвозячи мене додому.

- Згадую, що ти любиш їсти на вечері. Готуюся до випробувань на вихідних.

Насправді, мої думки зовсім не там. Вони все ще біля примірочної. Кирило ніжно торкнув за плечі, а потім ще в щоку поцілував…

Нестерпний чоловік. Тільки дай познущатися над вразливою дівчиною. Для нього дурниця, а я ось уже згадую по третьому колу.

- Краще запам'ятай назви ресторанів, куди я вважаю за краще на вечерю ходити.

- Твої батьки більше оцінять, якщо я б хоч щось для тебе приготувала, - припускаю зі свого простішого боку.

- А хіба вмієш?

Пф!

- Ні. Але ми ж вміємо брехати.

Ось тепер і я за нас двох відповіла. Бос розсміявся на це, і похвалив за кмітливість. Схвалив ідею. До мого будинку ми репетирували, що я, нібито, готую для мого надзвичайної краси і щедрості чоловіка.

І нехай він далі сумнівається у моїх кулінарних здібностях. Готувати моє хобі, я кожні вихідні шукаю нові майстер-класи, зависаю на рецептах в мережі. Для Віті я намагалася, пекла пироги, варила в його орендованій квартирі борщі, ліпила вареники. А він... взяв і кинув. Навіщо тоді їв?

- Вікторіє, завтра тебе привезе мій водій. Дивись, не затримуйся, зустріну біля офісу з квітами.

- Ого, скільки почестей і все для мене.

- Для нашої спільної справи, я і не на таке диво здатний.

- А що мені робити у відповідь?

- Як це що? Лізти до мене цілуватися!

Ну і ну. Уявляю, яке ми влаштуємо шоу. Кирилу вигадати чергову ідею, майже як грошима смітити, а це він робить швидко і з легкістю. Мені ж залишається хвилюватись і налаштовуватися.

Беру з собою поки частину речей. Фірмові пакети з одягом для роботи, засоби для догляду та білизну. Решту доставлять додому з останнього бутіка, в якому на примірці був присутній Бєльський.

Піднімаюся на свій поверх, ноги ледве волочаться. Швидше б потрапити у душ і в тепле ліжечко.

Біля дверей в квартиру мене зустрічають три великі пакети з супермаркету. Невже сусідка затіяла прибирання і виставила сміття у під'їзд?

Чому тоді в таких пакетах? Ну це ж Марина, вона могла інші не знайти. Дивно, що взагалі прибирала.

Дістаю з сумочки ключ, підходжу ближче. Ногою відсуваю один з пакетів, і він завалюється, розкриваючи переді мною вміст.

Ой, люди добрі! Та це ж мої речі!