Розділ 11

Віка

Кліпаю очима і хапаю ротом повітря.

До самих Бєльських у заможний будинок? З ночівлею???

Дайте мені впасти, бажано у непритомність. Хоча можу не розрахувати та знову звалитися в обійми до боса. З падіннями у мене певні проблеми.

- Будь ласка, не робіть цього зі мною, - прошу, прикриваючись долонею, щоб не розчули співробітники, які проходять попереду нас.

- Не робити чого? Вікторіє, якщо ти так радієш, то і я вже щасливий за тебе. З'їздимо ненадовго, повернешся жива.

Кирило Олексійович підбадьорює, розумію. Спочатку добив, тепер йому весело. Що не день, то розваги для красеня. Прикро, що я приймаю в цьому пряму участь. Але що поробиш, підписалася вже. Тільки потрапляти під гнів його батька дуже боязно. Старші Бєльські нас швидко розкусять.

На шляху нам зустрічаються знайомі дівчата з відділу реклами. Ми стільки пліч-о-пліч працювали, базікали, разом обідали, відзначали свята. Часом мені здавалося, що вони моя друга родина.

- Вітаємо! - спочатку дівчата звертаються до мого боса, і потім до мене: - Віко, ти з нами обідати?

- Приходь обов'язково, ми хочемо вибрати нашому начальнику подарунок.

- Твій голос теж важливий.

Через три дні у Миколи Сергійовича, начальника мого відділу, день народження. Мої колеги знають, що я скоро до них повернуся, і так приємно, що чекають на мене, цінують. У нас є навіть свій чат відділу, там є і я.

- Звичайно, прийду…

- У Вікторії не вийде, - нахабно перекреслює мою відповідь Кирило, погладжуючи мене по спині. - Хіба ти забула, що ми обідаємо у ресторані, мила? Більше ніяких обідів без мене.

На мене спрямовуються допитливі погляди колег.

- Е-е... так, я забула. Іншим разом, дівчата, - від сорому горять щоки.

Ну за що він так зі мною?

Бос тягне мене далі, а я впевнена, що колеги ошелешено дивляться нам у спину. За кілька хвилин слух і до Маринки дійде, а там і далі проникне у кожну щілинку офісу.

Обуритися хочеться, бунтувати. Мовчу, переживаю в собі. Бос у нас майстер ідей, а я виконавець, якого купили за гроші.

Все одно поки не впадаю у відчай. У машині Кирила нагадую собі, навіщо терплю - заробити на мрію, допомогти батькам, побачити каяття Віті. Та навіть, щоб роботу потім мати.

Після сьогоднішньої зустрічі колишнього хлопця з начальницею-конем так подумала, що не вартий він мого звільнення. Він би цього навіть не помітив! Я ж раптом що, відразу страждаю, впадаю в істерику. Треба розумнішати. Ще краще стати стійкою і сильною.