Розділ 4/1

- Що сталося? Ти так здригнулася.

Ну що Віті розкажеш? Напевно, треба б поділитися. Тільки не зараз, у нас же попереду ще буде багато-багато часу.

- Нічого, треба до боса бігти. Скоро його виступ, - поки виправдовуюся, поправляю метелика на його шиї.

- Віко, я тобі хотів дещо сказати…

- Обов'язково скажи, але трохи пізніше. Після виступу всього начальства стане спокійніше. Ми будемо відзначати річницю корпорації, а потім зможемо потанцювати і прогулятися по старовинній будівлі…

Підморгую йому, сподіваюся, вийшло без явного натяку. Сценарій романтики повідомила для хлопця. Раптом він не здогадувався, то я ж підкажу. Мені зовсім не важко.

Наближаюся до начальника саме у той момент, коли він вже зайнятий спілкуванням з батьком, нашим головним босом у корпорації.

- Кирило, без дурниць. Вибору все одно у тебе більше немає, - наставляє біг бос.

- І у тебе, мабуть, не було? Могли ж обійтися одним хорошим сином, але для чогось зробили ще й мене.

- Моє рішення не змінити, - спалахує біг бос і швидко йде.

Я мовчу.

У черговий раз подумки піднімаю щелепу від спілкування «милого» сімейства Бєльських.

- Вікторіє, а ти помітно підготувалася, - як ні в чому не бувало, з легкістю начальник перемикається на мене.

У прямому сенсі перемикається. У відкриту ковзає чіпким поглядом від обличчя і нижче... затримався на грудях, витягаючи в трубочку губи, потім далі просунувся на стегна під сукнею, на відкриті ноги, змушуючи мене почервоніти від збентеження.

Так і хочеться сказати - не я для тебе купувала дорогі панчохи! Не на ту ви, начальнику, витріщаєтеся!

- І як вам? - все ж промовляю після огляду.

- Непогано, непогано, - немов дражнить з легкою усмішкою. - Але в офісі ти була більше собою.

Щоб йому на виступі крізь паркет провалитися!

- Які будуть розпорядження?

Обираю нейтральну тему, нагадуючи собі, що не можна посилати до бісової матері боса. Трошки потерплю його, нахабу, і знову повернуся у свій відділ. Заради цього тільки тримаюся, і тільки про це мрію.

- Піди перевір слайди моєї презентації. Має бути все готово ще до того, як генеральний візьме перше слово. А той з метеликом і є він, твій наречений? - у кінці цікавиться.

- Ще не наречений, але скоро ви побачите тут мою каблучку, - показую на безіменний палець, і залишаю допитливого боса колоти недомовленими фразами в спину.

Генеральний, він же найстарший Бєльський, вітає співробітників. Багато не говорить, більше хвалить, обіцяє розширення і нові вакантні посади. Ото дякую! Комусь посади, а когось стусанами загнали у лігво начальника з пилкою на стіні.

Гірко зітхаю, поглядаю на Кирила Олексійовича. Він з нахмуреним виглядом слухає промову батька, крізь зуби невдоволено бубонить. Потім з таким же виразом і промову свого брата. Моєму босові дістається почесне третє місце для виступу.

Зі слайдами проблем не виникло. Хоча я така напружена, в очікуванні батога... ой, переплутала. В очікуванні дива. Звичайно ж, сподіваюся на краще.