Розділ 4

Проходжу всередину ресторану, вітаючись зі знайомими з корпорації. Всі ошатні, особливо жінки. Чоловіки теж нічого, у гарних костюмах, краватках. Вдалині помічаю старшого брата Бєльського з високою вродливою дівчиною. Напевно, вона і є його дружина. Бідолашна, терпить це нахабне сімейство.

- Вікусю, повний відпад! - до мене підбігає Маринка.

- Та годі тобі, звичайно я виглядаю, - стає якось незручно від лестощів.

- Нічого собі звичайно! З тебе у тому салоні зробили справжню леді. От що таке, професіонали. Ти хоч запам'ятала, як треба наносити макіяж? А то часто виходиш на роботу, як ніби вирішила брати участь у конкурсі, хто всіх блідіше й непоказніше.

Ну подруга у своєму репертуарі. Похвалить, а потім зверху підкине лайна.

- Нічого я не запам'ятала, буду і далі брати участь в блідому конкурсі, - не ображаюся, бо звикла вже.

- Почекай, - Маринка тягне руки до мого обличчя. - Дай помацаю твої вії. Вони взагалі такі пишні! Хочу собі такі ж!

- Давай потім, незручно.

Я відстороняюся від приставучої подруги при вигляді начальниці Віті. Он як вбралася кінська красуня. Не сумніваюся, що її розкішна довга сукня придбана не по знижці на розпродажі. А біжутерія не підробка під справжні камені. Грошей у неї вистачає, судячи з машини класу люкс, яку вона хвацько водить. Але я не переслідую швидке багатство. Мені і так добре. У мене ж є Вітя.

Кіра, начальниця Віті, пропливає повз нас, обдаровуючи ввічливим кивком. Ніби благородна пані якась вітає нижчу свиту. Сама не зрозумію, чому я так завожуся. Пройшла і пройшла, не з нею ж мені дітей хрестити, які у нас з'являться з Вітею.

- Віко, ти слухаєш, що кажу? - Маринка смикає, відволікаючи від думок. - Мені потрібна твоя допомога, коли всі розбредуться і свято буде в самому розпалі. Треба заманити Кирила в окремий віп-зал. Він туди увійде, включиться світло. І я покажу йому, наскільки гаряча і пристрасна.

- Ох, ну ти взагалі без гальм, - навіть страшнувато за пристрасну фанатку Бєльського.

- Та все пройде відмінно. Адже я все продумала. Пробач заздалегідь, але я ще вигребла грошей з тих, що за квартиру. Сама зрозумій, спокусливі панчохи не коштують дешево. А у мене великі плани, у мене мрії заволодіти Кирилом і стати замість тебе його помічницею.

Ом-м... терміново захотілося заспокоїтися парою келихів.

Краще я не буду нічого розуміти, зроблю вигляд, ніби її не розчула. Не псувати ж настрій на початку найбільш очікуваної події в корпорації. Хоча так подумати, то я і не проти, якщо раптом Маринці пощастить. Бо залишатися помічницею Бєльського - о ні, я з радістю повернуся до свого відділу.

Проблема, що тільки бос тепер це вирішує. Захоче - переведе назад, а не захоче, то геть тоді вижене.

- Все, я побігла. Треба Вітю знайти до того, як з'явиться бос, - знаходжу вагомий привід втекти від балакучої подруги.

Маринка ще мені щось кричить услід, але я її вже не чую.

Біля фуршетного столу знайшовся мій майбутній наречений. Очманіти! Який Вітя сьогодні солідний. Навіть червоного метелика надів, просто впасти і валятися, поки не отримаю пропозицію.

Згадалися кінська Кіра і та скажена коханка Бєльського. За прикладом елегантних дамочок, підпливаю до нього, до мого чудового хлопця.

- Ві-іка... Ти виглядаєш неймовірно, - у Віті випадає з рота шматок канапе.

- Ти теж. Такий гарний на вечорі.

Розглядаю тепер свого хлопця поблизу. Кишені не відстовбурчені, а повинні бути. Куди він засунув коробочку?

- Як тобі на новому місці працюється? - далі він питає.

- Ой, не хочу згадувати. Тьху, пізно.

Помічаю на собі важкий погляд Кирила Олексійовича. Бач, як втупився суворо, ніби хоче карати. А він хоче, гад ще той.

Бос піднімає руку і робить закличний жест долонею. Начебто ніхто не помітив, але я зрозуміла. Зрозуміла і відчула себе у тісному нашийнику.