Розділ 1/1

- Ну, Миколо Сергійовичу, згляньтеся! За що ви так зі мною? Всі знають, який цей Бєльський нестерпний.

- Вікторіє, досить базікати. Біжи, кому кажу, не зли свого боса на місяць. А мені ще подякуєш потім.

Еге, як же.

- Ніколи не подякую і взагалі попрошуся, щоб потім перевели від вас, куди завгодно, - ображено вимовляю.

- Угу-угу, не сподівайся. Ми місце тобі будемо тримати.

Засмутилася, йду до приймальні на самий верхній поверх. Подрузі потім розповім ще одну новину, вона взагалі впаде. Всього лише ранок, а для мене стільки подій і всі несподівані.

Втім, перша новина безперечно краща за другу. Я не з тих, хто любить міняти місця, мені важливо звикнути, обжитися, налаштуватися на робочий процес.

Вперше потрапляю у приймальню відділу айтішників.

Очманіти!

Тут все так, так... незвично, просторо і суперсучасно.

Приймальня у біло-сірих тонах, величезне вікно-панорама з виглядом на місто. Стіл білого кольору помічника-секретаря стоїть ближче до стіни, сіре крісло виглядає крутіше, ніж у Миколи Сергійовича.

Притискаю до себе сумку і пакет, в який зібрала невеличкі пожитки - чашку з котиками, блокнот, книгу з рецептами, почитую іноді на перерві. Розглядаю далі нове місце на місяць. Дивно, чому з приймальні не одні двері в начальницький кабінет, а відразу три?

Що знаходиться за іншими дверима?

І яка з них веде саме у лігво пана Бєльського?

- Я відмовляюся, робіть, що хочете! - ззаду мене лунає твердий рішучий голос з оксамитовими нотками. Але по інтонації лякаючий.

Ой. Підбігаю до столу, стрибаю на крісло. Головне, прийняти робочий вигляд.

У приймальню входять двоє чоловіків.

- Вже прислали? - киває на мене Кирило Олексійович, ніби помітив у кабінеті зайві меблі.

- Так, я Вікторі…

- Зрозуміло, - перебиває мій тихий лепет. - У комп'ютері є папка з моїми вказівками. Ознайомтеся і приступайте до виконання.

- Буде зроблено, - відповідаю впевнено, нагадуючи собі, що робота мені дуже потрібна.

- Тільки намагайтеся виконувати свої обов'язки без стриптизу на столі, - дає пораду другий чоловік, який увійшов разом з моїм новим босом.

Я знаю його, він старший брат Бєльського. Гадала, що Кирило самий відморожений, а ні, це у них сімейне.

- Чому ж, за активність додаються бонуси, - самовдоволено гмикає молодший Бєльський, той що мій новий бос.

І так він зиркнув колючими очищами у виріз моєї сорочки, що у мене затремтіли коліна. Оце я потрапила.