Розділ 25

— Що ще я не знаю про тебе, Кирило? Чи все, що мені показала Селін, — брехня?

— Правда. Я розповім тобі всю правду. З самого початку.

— Так розкажи вже нарешті! — на підвищеному тоні сказала я.

— Я був закоханий у тебе ще з університету.

— Це я знаю, Кириле. Ти вже говорив. — Він кивнув.

— Так. Говорив. — Кирило взяв мої долоні у свої руки. — Але, Ізабелло, повір мені: усе, що я відчував до тебе, було справжнім. Жодного слова не було брехнею. Я хотів зізнатися тобі ще тоді. Навіть прийшов до тебе, але… — Він замовк.

— Але що?

— Ти була з іншим. Він зізнався тобі в коханні, а ти була така щаслива, що я вирішив відступити. — Я насупилася.

Здається, тепер я згадую той день.

Олексій. Мій друг з університету. Я сама змусила його зіграти роль мого хлопця, щоб змусити Кирила ревнувати.

Молодець, Ізабелло.

— Він не був моїм хлопцем, — тихо сказала я. — Я теж була закохана в тебе, Кириле Ді Лаурентісе. Але ти не зробив жодного кроку назустріч. Тому я вирішила знайти собі фіктивного хлопця, — Кирило ледь усміхнувся.

— Визнаю… тоді я просто боявся заговорити з тобою. І того дня відступив. — Він на мить опустив погляд, — Після університету я намагався жити далі. Але так і не зміг тебе забути. Ти постійно залишалася в моїх думках. — Він зробив паузу, — А потім батько сказав мені, що Sarte тоне. Акції впали майже до нуля. Він наказав мені скористатися ситуацією і скупити їх через підставну компанію.

— Тобто ти збирався забрати Sarte?

— Спочатку, так, — Я мовчала, — Я був молодим, амбітним і хотів довести батькові, що здатен вести бізнес самостійно. Для мене це була можливість не просто врятувати активи, а отримати контроль над компанією, яку мій батько давно хотів поглинути.

— Тоді, скажи мені, Кириле Ді Лаурентісе, навіщо ти одружився зі мною? — Кирило подивився мені прямо в очі.

— Саме з цього моменту усе змінилося. Перевернулося з ніг на голову. — Я мовчки чекала. — Того дня, коли я прийшов до твого батька в Sarte, це не було випадковістю.

— Я так і думала.

— Я прийшов повідомити йому, що більша частина акцій уже фактично під моїм контролем. Я хотів змусити його здатися і передати управління в мої руки.

— Але?

— Але тоді твій батько сказав мені про тебе. — сказав про мене? Що батько міг сказати Кирилу?

— Про мене?

— Він сказав, що компанія для тебе це не просто бізнес з якого ти отримуєш дохід. Що після смерті твоєї матері ти фактично залишилася єдиною людиною, заради якої він ще намагався втримати Sarte. Бо Sarte це те чим ти жила, а Олександрі було не до цього, — звісно її не до цього. Пані Олександра сама топила Sarte, щоб послабити мене і дрвести батькові, що я ні на що не здатна, як довести до краху сімейний бізнес, — і що він не знає, як сказати тобі, що компанія скоро може зникнути.

Я відчула, як в мене усередині все стислося.

— І тоді ти вирішив одружитися зі мною?

— Не зовсім.

— А як?

— Я зрозумів, що якщо віддам Sarte батькові, він просто знищить її. Ти залишишся ні з чим. А я… — Кирило важко видихнув. — Я не зміг цього зробити.

— Тому вирішив віддати мені акції?

— Я вирішив повернути їх туди, де вони мали залишитися. — Я недовірливо подивилася на нього.

— Але навіщо тобі це було потрібно? Ти міг просто забрати компанію.

— Міг.

— І все одно не зробив.

— Бо тоді я зрозумів, що не хочу перемагати тебе, Ізабелло. — Він стиснув мої пальці.

— Я запропонував шлюб, тому що це дозволяло мені зберегти контроль над угодою, не дати моєму батькові забрати Sarte і водночас повернути компанію тобі. Це мало стати новим об’єднанням двох сімей.

— Але ж наші батьки вже говорили про злиття.

— Так. Але це була давня домовленість. Ще за життя твоєї матері.

— А потім усе змінилося.

— Після її смерті. — Кирило опустив очі.

— Твій батько звинуватив мого у її смерті. Він відмовився від угоди. Почав ненавидіти мою сім’ю і вирішив зробити все, щоб Sarte залишилася тільки його.

Я відчула, як у голові починають складатися окремі пазли цієї історії.

— Тобто твій батько хотів Sarte. Мій батько хотів зберегти її. А ти…

— Я опинився між ними.

— І вибрав мене? — Кирило довго мовчав. На мить мені захотілося повірити йому. Так сильно, що від цього стало ще страшніше.

— Спочатку я думав, що вибираю компанію. — Він подивився мені в очі.

— Не кажи мені, що вибирав мене.

— А потім зрозумів, що весь цей час вибирав тебе. — Я завмерла.

— Але чому ти не сказав мені правду?

— Бо тоді ти могла подумати, що я одружився з тобою тільки через Sarte.

— А хіба не так?

— Ні. — Його голос став тихішим.

— Sarte була причиною, з якої я переступив поріг кабінету твого батька.

— Ти прийшов до мого батька, щоб забрати його компанію.

— Я змінив своє рішення.

— Коли? Коли саме, Кириле? — я підвищила голос. — До того, як ти одружився зі мною? Після? Коли вже отримав те, що хотів? Чи тоді, коли зрозумів, що я можу стати зручною частиною цієї угоди?

— Ізабелло, ти не можеш бути жодною частиною тієї клятої угоди.  Ти перш за все людина, яку я буду обирати знову і знову хай там як не складалося. Хочеш вір мені, хочеш не вір, але правда така. І я зробив це. Я не кажу тобі, що мій вчинок є хорошим, але знаючи все наперед як б все склалося я б не задумуючись знову це зробив.  Бо я вже знаю ти моя дружина. Я міг про таке тільки і мріяти. Але я хочу, щоб це не змінилося, ніколи.

— мені потрібно подумати, Кириле, чи після всієї цієї правди чи хочу я, щоб ти був моїм чоловіком. Це глибоко мене ранило. — я обіцяла собі не плакати через нього, але сльози котилися по моїх щоках і чим далі я говорила тим більше їх було. — знаєш, я собі казала, що ким б не була та людина, яка скупила ті довбані акції, я це все переживу разом з тобою.  Адже, я вірила тобі і навіть не думала, що це можеш бути ти. Якби ти знав, як мені зараз боляче.