Розділ 24

Ізабелла

Рано чи пізно все стає на свої місця. Кожен має своє місце на якому він врешті решт опиниться. Для кожної людини є прописана та доля, яку він проживає і все відбувається так, як має бути.

Кожен їсть той хліб на який він заслуговує. І немає того, що комусь більше, а комусь менше.

Тепер я їжджу з двома охоронцями. Кирило сказав, що так буде безпечніше і малоймовірно, що до мене дістанеться батько Мазхара.

Ібрагім Чічек після того, як його заарештували намагався вбити Марту два рази, але з вʼязниці ще не вийшов.

І те Кирило мені сказав про те тільки вчора ввечері коли пішли його мати та кузен, щоб я не боялася.

Цікаво кого я маю боятися Ібрагіма Чічека чи зрадника який скупив практично усі акції?

Поки я все це обдумувала у мій кабінет постукали.

— так, — сказала я і в кабінет увійшла Селін. Вона зараз мені все розкаже. І все розставить по місцям.

— я бачу, що ти схвильована, — зробила зауваження дівчина.

— так, трохи є, сідай — сказала я і дівчина сіла на крісло, що стояло поруч з моїм столом.

— іі.. як проходить твоє подружнє життя?

— добре, я думала, що це буде лише звичайний договір і ми не будемо щасливим подружжям про яке пишуть усі видання, але в нас Кирилом виходить бути щасливими. Думаю, хто б не був цим зрадником, то я це переживу разом з Кирилом, — Селін трохи напружилась.

— Беллі, — мʼяко промовила Селін зжимаючи папку. — те що зараз скажу тобі, — слова важко давались Селін.

— що таке? Це що до того зрадника? — Селін кивнула головою. — скажи його імʼя.  — я знаю, що це хтось з близького оточення.

— якби це було так просто, — важко видихнула Селін, — важко таке казати коли ти така щаслива.

— кажи, — сказала я на повному серйозі. — Хто це?

— Кирило Ді Лаурентіс.  — я спочатку зависла від почутого.

— ні, ні, — похитала я головою. — Ти брешеш. Він не може бути.

Як це міг бути Кирило? Він ж сам запропонував допомогу, що викупить акції аби я йому допомогла стати його дружиною.

Він завжди був поруч. Коли прийшли банкіри, щоб забрати мій кабінет він ж сам їх і прогнав.

— Ізабелло, ось документи, які вказують,  що власником акцій до вашого весілля був Кирило, а лиш потім вони назад перейшли до тебе. — сказала Селін та подала мені папку, яку до того зжимала її.

— Ні, Селін, це якийсь абсурд... — Мій голос прозвучав тихо, майже безсило, але я все ж змусила себе протягнути руку й узяти папку.

Я розкрила її: фінансові звіти, підписи, дати. Кожна цифра вказувала на одне й те саме ім'я — Кирило Ді Лаурентіс. Він скуповував акції послідовно.

По моїх щоках покотились сльози я швидко змахнула їх.

Я не плакатиму.

Не через довбаного Кирила Ді Лаурентіса.

Селін мовчки спостерігала за мною, в її очах читалися співчуття та біль. Вона знала, що робить мені боляче, але не могла приховати правду. Та і я її у цьому не виню. Я попросила у неї допомоги, щоб вона знайшла і вона чудово з цим впоралася. Хто ж знав, що правда буде такою до біса болючою.

Довбаний Кирило Ді Лаурентіс був останньою людиною на кого я могла подумати.

У двері кабінету постукали — це була Аліса на щастя.

— Ізабелло, у тебе зараз повинна бути зустріч, ти просила про неї нагадати. — зараз мені точно не до зустрічей всяких.

— скасуй на сьогодні усі зустрічі, які мали бути і назавтра теж.

— гаразд, на який день перенести?

— на наступний тиждень знайди там вільні години.  — Аліса кивнула і вийшла з кабінету і знову ми з Селін залишились наодинці.

— що плануєш робити? — запитала Селін. Якби ж то я знала, що робити.

Але я знала, одне в тому домі я не залишуся і до свого будинку я теж не повернусь. Поїду до Єви та Єгора для початку.

Я швидко вибігла з офісу, щоб не попастись на очі Кирилу.

Кирило

Я блукав по Sarte і шукав Ізабеллу в мене склалося враження,  що вона просто провалилася, крізь землю. Аліси, як на диво теж ніде не видно.

І нарешті в мій кругозір потратила Аліса.

— Алісо, де Ізабелла? — запитав я у помічниці моєї дружини.

— поїхала додому. — а це вже цікаво.

— а чому ти не знаєш?

— ні, але.. — Аліса зупинилася напів слові, немов не знала чи варто мені казати.

— що «але»?

— Ізабелла попросила скасувати усі зустрічі на сьогодні та завтра.

— А чого не казала?

— ні. То я піду? — запитала помічниця.

— та йди вже.

— але є ще дещо. — сказала Аліса.

— що?

— сьогодні у кабінеті була Селін і Ізабелла не була такою щасливою, як вранці коли прийшла на роботу.

Пазл у моїй голові нарешті склався.

Вона знає. Все знає.

Я схопив телефон і подзвонив до Ізабелли і звісно мене відправило на голосову пошту зі словами: « Якщо ви Кирило Лі Лаурентіс, то йди на дно пекла».

Прекрасно.

Я набрав наступний номер. Селін. Вона слухавку взяла одразу.

— слухаю. — сказала Селін.

— як справи?  — сказав я спокійним голосом.

— от чорт, потрібно було тебе записати. Якось я прогавила цей момент. — з сарказмом сказала Селін. А я її підписав «Сільодка». І зважаючи на обставини я не помилився.

— я ж казав тобі, що все розповім. Важко було ще почекати?

— я дала тобі достатньо часу.

— тепер Ізабелла думає, що брехун, який використовує людей.

— а хіба не так?

— не так! — підвищив голос я. — ти не знаєш, де вона? — Ізабелла точно не вдома і не поїхала до свого будинку. Ця жінка розумна і знає, якщо поїде туди то її знайду.

— ні, але якби знала, то не сказала.

Ізабелла

— то це Кирило скупив практично всі акції? — запитала Єва. Я кивнула головою. Як тільки я зібрала речі, то одразу поїхала до друзів.

Якби я залишилася вдома, то будь якої миті приїхав б Кирило.

Коли я приїхала додому, навіть не переступивши поріг, мені телефонує Селін і каже, що:« Кирило знає, що я знаю».