Розділ 23

Ізабелла

Зараз я почуваюся дещо збентеженою, якщо це так можна назвати. Тому, що ми досі у небезпеці.  Батько Мазхара може вийти з вʼязниці і почати нам мстити.

Він погрожував Марті, що вбʼє її, а ми двійники. І нас важко не сплутати.

Але поки, що ми їдемо з Кирилом додому після тієї розмови і безліч справ. Я так і не встигла поговорити з Селін вона мала мені сказати, що то за людина. Єдине, що сказала Селін, це те що я її знаю. А в мене вже зʼявилася настільки велика ненависть до тієї людини, що як я дізнаюсь, хто вона, то порву повністю з нею. Обірву усі звʼязки, які тільки є.

— Ізабелло, зроби обличчя по-простіше. Що трапилось? — стукнув мене по стегні Кирило. Я думала, що він прибере свою руку, але вона там і залишилась на моєму стегні.

— нічого не сталося, — легко усміхнулась я.

— якщо нічого не сталося, то про що були твої думки?

— Селін сказала, що дізналася хто скупляв акції Sarte і сказала, що цю людину я знаю. — обличчя Кирила стало пригніченим, — І коли я думаю про це, то мене охоплює такі злість та ненависть до цієї людини, що ні про що інше я не можу думати. — поки я говорила це все Кирило уважно слухав та кивав.

— ти вправі злитися та ненавидіти, адже, ця людина хотіла забрати від тебе твоє дітище.

— це скоріше дітище батька, аніж моє. Я лише продовжую його справу. Sarte для мене більше ніж просто справа. Я зараз не можу уявити своє життя без нього. І тим паче ми одружені через нього.

— Sarte зближує, — сказав Кирило посміхаючись.

— так, — сказала я дивлячись на чоловіка. Добре, що я погодилась. Але нібито у мене був вибір.

Sarte зближує.

Це буде новий слоган для нашої нової колекції. Це ідеально підходить. Завтра на нараді потрібно буде обговорити деталі нової концепції. Ми нещодавно запустили нову колекцію, але потрібно і думати про наступні колекції це була весняно-літня, а зараз потрібно думати над осінньою. І я впевнена, що ми разом з Кирилом створимо щось прекрасне.  У кожен ескіз я вкладаю свою душу. Кожен костюм, кожна сукня це як маленька частинка мене.

Як тільки ми переступили поріг дому одразу заявився Амрит.  Куди ж без нього. Але скажу він дуже пунктуальний. В секунду секунду за нами прийшов.

— привіт, дорога родино, — сказав життєрадісно Амрит.

— Амрите, ти дуже пунктуальний. Ми ще не встигли переступити поріг будинку, як ти вже тут.

— я просто прикріпив до Кирила маячок і знаю його місцезнаходження, — засміявся Амрит.

Цей хлопець постійно усміхається. Ну я просто не бачила його сумним. У нього постійно на обличчі усмішка.

Незважаючи на те, що я його не переношу мені хочеться його життєрадісності, безтурботності. Можливо, це мені лише, здається, що він такий і він просто не показує все це, але я б хотіла вміти ось так робити.

Тобто, щоб люди не бачили якою вразливою я насправді є.

— привіт, любий кузене, — сказав Амрит і у двері хтось постукав. Цікаво кого це ще принесло. Вроді ми нікого не чекали, якщо це не Марта з Мазхаром зі своїм неочікуваним візитом. Вони ж навіть не знайомі з Амритом.

— я піду відкрию, — сказав Кирило. А Амрит дивився на мене дурнувато усміхався.

— що?

— ти завербувала цього юнака! — заявив кузен мого чоловіка.

— О, це заявочки, Амрите. Це чого це? — засміялася я.

— я перший раз бачу, як Кирило іде по своїй добрій волі відкривати двері. Бо його дуже важко заставити.

— знаєш, як кажуть, Амрите, подружнє життя змінює людей. — з легкою посмішкою сказала я.

— любий мій синочок, — почула голос я своєї свекрухи. Легка посмішка зникла з мого обличчя. Краще, щоб це були Марта з Мазо.

Згодом мій чоловік і свекруха зʼявились на кухні.

— Ізабелло, як ти? — поцікавилася свекруха. Ого. — о, Амрите, ти теж тут. Думала вам сюрприз зробити.

— він вдався. — сказала я з легкою натягнутою посмішкою. Кого кого, а свекруху я сьогодні не очікувала побачити в цьому домі.

— ви збирались вечеряти? — запитала свекруха і Амрит вчасно кивнув. — Ізабелло, що ти готувала?

— А в нас сьогодні готує Кирило, — сказала я. А Тіну Петрівну аж перекосило.  Що я такого масштабного сказала?

— як добре, що я зі своїм прийшла і не треба буде вам готувати.  Ізабело, розклади все гарно нам.

Я легко кивнула і пішла розкладати. А цей лебідь мій чоловік стояв і теревенів з  матірʼю і кузеном. Я буду не я, якщо не змушу його допомагати мені. Або він сам буде це робити.

— Кирило Ді Лаурентісе! — покликала я.

— помʼянемо його, — пробурмотів Амрит. І він мав рацію.

— так, сонечко, — сказав Кирило.

— не підлещуйся, а встав та розкладаєш, а я тут постою збоку.

— як мило з твоєї сторони. — усміхнувся Кирило.

— сьогодні твоя черга готувати вечерю, тому не думай, що раз твоя мама все приготувала і тебе це омине. Ти помиєш посуд.

— я тут подумав хай Амрит їсть з пластикового посуду.

— і мама твоя.

— гаразд, я поняв. — і став Кирило спокійно і гарно все викладати на тарілки, а щоб не бути такою поганою дружиною я пішла розкладати все на столі.Розклавши все на стіл ми сіли. І Тіна Петрівна почала вихваляти свого любого синка.

— Сподіваюсь, Амрите, одного дня і ми побачимо, як ти зі своєю дружиною на стіл накриваєте. — сказала свекруха.

— з його то характером йому складно буде знайти дружину, — сказав Кирило усміхаючись підносячи стакан з водою.

— Кириле, ти теж в нас не ангел, але то знайшов. А я куди дінусь.

— в Індію. —  сказала свекруха.

— ніби я туди кожного разу тікаю, — Амрит зробив невимушене обличчя.

— взагалі-то так. — сказала Тіна Петрівна, — Кирило, ти чого не їсиш нічого?

— Canim carim, — Кирило обернувся до мене.

— слухаю, — похитала я головою.

— можна я з'їм один маленький голубець, який приготувала моя люба мати? — в цей момент потрібно було бачити обличчя Тіни Петрівної і якщо до цього часу перекошене, то тепер в неї очі, як копійки стали. — один маленький?