Розділ 21

Ізабелла

«Тримай мою руку і не відпускай»

Я прокинулась і я відчула, як у мене дуже сильно болить голова. І це не була моя кімната. Тут сильно пахне сирістю.
 

Прийшовши до тями я оглянула все навколо. Це не моя кімната. Це навіть не мій дім. Це підвал. Темний з крихітним вікном у яке ледве падали промінчики сонця.

У мене було лише одне питання. Як я тут опинилася?

І я згадала.

Після того, як Кирило зізнався мені, що він закохався в мене. Я миттєво побігла про це розповідати своїм друзям. Потім мені написав повідомлення Кирило, що він нібито чекає на мене, а потім…

Мені закрили серветкою рот, вона дивно пахла і все. Далі темрява і все як у тумані.

Я була не сама.

Дівчата були. Ліля є. Дружина Дмитра. Ніка є. Вони двоє сиділи одна біля одної, а я навпроти них, але вони не були зв'язані, як я.

Чудово! Що це за дискримінація? Я не розумію, правда.

Але у моїй голові було зовсім інше питання.

Для чого ми тут?

І кому це вигідно?

— Ізабелла прийшла до тями, — сказала Ніка до Лілі.

— що ми тут робимо? — запитала я.

— нас викрали скоріш за все. — сказала Ніка.

— що? — мало не закричала я.

— тихіше! — сказала Ліля закривши мені рот рукою. Дівчина переконавшись, що я більше не буду кричати прибрала свою руку.

— поясніть мені, будь ласка, що ми тут робимо і чому ми повинні поводитися тихо? —  прошепотіла я дивлячись на дівчат.

— нас викрали. — пояснила Ніка. Ну я це вже зрозуміла. —  а щоб ті людини, які нас викрали не прийшли сюди ми поводимось вкрай тихо. Щоб виграти час для обговорення плану.

— плану? — запитала здивовано я.

— план втечі, —  пояснила пошепки Ліля, — Справа в тому, що це не перший раз коли нас з Нікою викрадають. — Ааа. Тепер зрозуміло чому вони такі спокійні.

— а я то думаю, чого це ви двоє не панікуєте, так як я. — легко посміхнулась я.

— в нас вже є певний стаж, —  з гумором сказала Ліля. Ну звісно, дівчат вже точно не перший раз викрадають.
 

Я вперше опинилась у такій ситуації. Я чудово пам'ятаю, як Марта прийшла і попередила мене про небезпеку, коли мене вже намагалися викрасти, але мені дуже повезло, що нас переплутали. Адже, ми дуже сильно схожі на одна одну. Я ніколи собі не могла зізнатися, що ми двійники. Завжди говорила, що ми просто схожі і все.

Так само, як і не могла довгий час зізнатися собі, що у мене є почуття до Кирила, що в університетські роки, що і зараз.

Кирило...

Цікаво, що він робить зараз?

Зараз в цей момент я б дуже хотіла б опинитись біля нього. Можливо, ми б зараз сперечались, або сміялись, але я знала точно. Я була б з ним.

А зараз.. Можливо, нас ці люди вб'ють і я вже більше не побачу його.

Якби я зараз хотіла тримати його за руку і не відпускати.

Людина в скрутні моменти починає відчувати, щоб я робила зараз якби не була тут. Починає згадувати про коханих людей і хоче бути поряд з ними.

Сподіваюсь, що Кирило не натворить ніяких справ. Я не хочу стати причиною його смерті.

Тут у цьому в підвалі нічого не чути, що відбувається назовні. Просто у мене склалося враження, що нас просто відірвали від суспільства і все.

— О, —  сказала Ніка, — Ізабелла вже розклеїлась.

— я просто хочу додому. — з ноткою суму та насупленим обличчям сказала я.

— здається, що слово "додому" має шість букв. Перше починається на "К", а останнє на "О".

— а може і так. — сказала я, —  зато я б була переконана, що буду жива.

Кирило
 

— Мазхар, —  почав говорити Єгор з заднього сидіння, поки я намагався наздогнати Марту. Скажу чесно вона, ще той гонщик. Я бачу лише зад їі машини і то він одразу зникає. Коли Марта нам сказала, що надумав батько Мазхара Ібрагім Чічек, то ми сіли одразу в машину і пробували наздогнати дівчину, але марно. Коли ми приїхали, то дівчина вже була в середині і робила хаос.

— де ваш начальник? — кричала Марта. — мовчите. — кивнула дівчина головою оглядаючи людей Ібрагіма, —  Добре, я сама його знайду. І я даю вам слово, що коли його знайду вам буде тільки гірше. Що бляха, означає викрадати жінок посеред показу? Ви що маньки? Блін, а чого я питаю, якщо так і є!

— зараз підеш до них, хочеш? — один з людей був безсмертним. Він ще усміхнувся. Даремно він це зробив. Ох, даремно. Якщо я хоч трохи знаю цю дівчину, то вона це просто так їм не залишить.

— ти мене дратуєш, —  скривилась Марта і витягнула пістоет перезарядила його і вистріла сміливцю у стегно, —  не смій, більше переходити мені дорогу. Наступного разу я можу і в голову. Тоді і буде вічна пам'ять. Відспіваємо гарненько.

— що відбуваться? —  вийшов зі своєї схованки Ібрагім Чічек. Його вже зачекалися.

— Я. ВІДБУВАЮСЬ. —  сказала Марта.

— А може ми її зупинимо? — сказав Єгор до мене, адже, Мазхар підходив ближче до місця події, якщо це так можна назвати, — а то вона їх всіх перестріляє.

— Нехай робить, — сказав я. —  А ми тим часом витягнемо дівчат.

— Я хіба тобі не казала, що якщо ти втягнеш моїх близьких, то я здам тебе поліції? Здам, всі твої брудні справи. — відвела в сторону Марта рукою вказуючи вказівним пальцем на людей Ібрагіма, —  Все викрию все до єдиної дрібної справи. Ти не врятуєшся від мене, Ірагім Чічек! Не цього разу! — говорила Марта, а ми з Єгором вже обшукували територію. На нашому шляху траплялись люди пана Чічека, але один удар і вони непритомні. Якійсь слабаки. Ми обійшли усі кімнати, але нічого немає. Дівчат нема. Завила поліцейська сирена.

— вона, що реально викликала поліцію? Я думав, що це просто блеф, — обернувся на мене здивовано Єгор. Він думав так само, як і я, що дівчина говорить пусті погрози, але ні.

Ми вже хотіли повертатись, як я помітив двері в яких щось шкреботіло, немов хтось намагався відкрити замок дверей.

— Єгор, а ці двері? — вказав я на ті двері.