Розділ 19

Ізабелла

Кілька днів напруженої й шаленої підготовки промайнули непомітно — і ось я вже стою перед дзеркалом, милуючись своїм відображенням. На мені довга червона атласна сукня з відкритими плечима й зухвалим розрізом до стегон, доповнена чорними рукавичками. Образ завершує пара чорних ботфортів. 

Схопивши сумку я спустилась вниз, де мене вже чекав Кирило з моєю курткою у руках.

— Довго чекаєш? — запитала я коли підійшла до чоловіка. 

— ні, — він похитав головою, — всього лиш кілька хвилин.

— і скільки це хвилин? — запитала я. 

— двадцять хвилин. — і це декілька хвилин? Я хотіла щось сказати, але мій чоловік мене випередив. — давай я одягну на тебе твою куртку і ми поїдемо вже. 

Одягнувши на мене куртку Кирило схопив мене за руку і ми пішли до машини, а згодом ми поїхали на показ. 

Наш перший спільний показ.

Наш перший спільний показ, де ми як чоловік з дружиною разом все погоджували. Я вже не дочекаюсь, як ми будемо разом крокувати по подіуму, як головні дизайнери. 

Уявляю, як ми взявшись за руки крокуємо нога у ногу по подіуму усміхаючись. Після цього звісно ми говоримо чудові слова, щодо показу дякуємо рідним та команді. 

— Ізабелло, Ізабелло! — вивів мене зі своїх уявних мрій Кирило. І помріяти не можна. Господи, ну що за чоловік мені дістався? Всім чоловіки, як чоловіки, а мені Кирило Ді Лаурентіс. 

— чого ти розкричався, Кирило? — запитала я Кирила уважно дивлячись на нього та він виглядав здивовано дещо я б сказала спантеличено. 

— а нічого, що я тебе зову, зову, а ти десь літаєш у своїх мріях! 

— вже що помріяти і не можна? 

— а про що ти мріяла? 

— а тобі яка різниця? 

— ти про мене мріяла? — лукаво посміхнувся Кирило. 

— ще чого! В тебе дуже висока думка про себе. І я про тебе мріяти? Не бачу сенсу. А знаєш чого? 

— і чому? Просвіти мене, люба Ізабелло. 

— а і так бачу тебе кожен день, тому сенсу мріяти про тебе я не бачу.

— господи, боже з ким я одружився. — пробурмотів собі під ніс Кирило і вийшов з машини. А це нормально? 

— куди це ти пішов? – запитала я, але Кирило вже цього не чув. Раптом відкрилися двері машини з моєї сторони. Я обернулася і побачила обличчя Кирила. 

— відкривати тобі двері куди-куди. — пробурмотів Кирило. 

— чому? 

— ми вже на місці, люба Ізабелло. 

— ой, а я навіть не помітила. 

— ти виходити збираєшся чи будеш тут сидіти весь час? 

— звісно, — сказала я високо піднятою головою від чого розпливлася усмішка на обличчі Кирила. 

Я відстебнула пасок безпеки натягнула сумочку на передпліччя. І Кирило простягнув свою руку. 

— Кирило Ді Лаурентіс джентельмен? Я сплю?  — Кирило закотив очі. 

Я вклала свою руку у його величезну долоню. Вийшовши із машини Кирило однією рукою тримав мене за руку, а іншою закрив двері автівки та простягнув ключі охоронцеві, щоб той припаркував машину. 

Переплівши наші пальці ми ішли пліч о пліч по доріжці до головної локації на якій будуть крокувати моделі у нашому одязі. 

Зараз осінь і стемніло досить швидко і одразу увімкнулися ліхтарі довколо подіуму. Та ліхтарі біля крісел на яких сиділи глядачі. І засяяв екран де зʼявилась емблема «SARTE ». 

Після обʼєднання «Sarte» та «Di Laurentis Design’s» ми вирішили не змінювати назву. У «Sarte» є своя історія і я хочу щоб вона продовжувалася. 

Згодом на екрані зʼявилися наші фото з Кирилом, які ми фотографували ще за довго до нашого шлюбу. 

Я почула багато хороших відгуків, щодо цих фотографій. Щось на кшталт « яка вони гарна пара», «як гармонійно вони виглядають разом» і так далі. 

Ех.. якби ці люди знали, що це лише фальш. Я глянула на Кирила і подумала, а що якби в нас вийшло створити справжню історію. Нашу історію. Без фальшивих ігор, а лише справжні емоції та почуття. 

Я помітила на собі погляд Кирила сповнений ніжності, щирості та любові.  Якби я не знала, що між нами фальш, то подумала, що він у мене закоханий. 

Але якщо відкрити очі, і зазирнути у своє серце, то Кирило займає там велике місце. 

Зізнатися собі, що я закохана у свого чоловіка я не можу. Колись була. Зараз? Не знаю. 

Я так була в своїх думках, що пропустила монолог ведучого і показ вже відкрила Луїза сестра Кирила. За нею вийшов Дмитро Булатов. Серйозний, як ніколи. Він ішов немов подіум йому підкорюється. Хоча чому немов? Так і було. 

Все-таки ми з Кирилом не прогадали з моделями. І ось настав наш час вийти та пройтись по подіуму. 

Підійшовши до подіуму хвилювання наростало, хоча я старалася його приховувати, як могла. 

— Ізабелло, — обернувся до мене Кирило схопивши за мої обидві руки. 

— так, — з певною надією глянула я в обличчя Кирила. Не знаю, що я хотіла там знайти чи прочитати, але коли я дивлюся у його зелені очі, знаходжу спокій. 

— залишився останній етап ми змогли відтворити все що задумали немає про що хвилюватися. — в мене на обличчі зʼявилося здивування. Як він зрозумів, що я хвилююся?

— як?

— в тебе на обличчі все написано, Іззі, — посміхнувся Кирило. — ходімо доведемо справу до кінця і покажемо усім,  як має бути. — Кирило обійняв мене пригорнувши ближче до себе. Я поклала свою голову йому на груди і відчула, як сильно бʼється його серце. 

— в тебе сильно бʼється серце. 

— та ти що, Ізабелло, я ж жива людина. 

— це не смішно, Кириле Ді Лаурентісе! — сказала стукнувши його по грудній клітці. 

— ауч! Це боляче Іззі. 

— правда? — вигнула я брову намагаючи стримати сміх. 

— Кирило, Ізабелло пора, — сказала організаторка. 

Переплівши наші пальці ми з Кирилом покрокували на подіум. Вийшовши на нього ми перевели погляд на одне одного посміхаючись обернули свої обличчя до глядачів та пішли по подіуму. Коли ми дійшли до кінця ведучий вручив мені мікрофон. 

— всім добрий вечір! Перш за все я хочу подякувати, що ви тут. Що ви дивилися від початку до кінця наше шоу. Створювати одну колекцію це одне,  а дві та ще й одночасно це зовсім інше. Моєю мрією було створити лінійку одягу одразу і чоловічого та жіночого з талановитим дизайнером. І мені випала честь працювати з Кирилом… моїм чоловіком. І знаєте, це було до біса нестерпно, — засміялася я. Кирило покосився на мене.