Розділ 17

ІЗАБЕЛЛА 

Будинок – просто неймовірний! Я не можу передати словами, наскільки він прекрасний. У мене аж серце б’ється швидше від самої думки, що зовсім скоро він стане нашим з Кирилом домом. Я вже бачу, як буду розставляти меблі, підбирати кожну деталь, прикрашати куточок за куточком, щоб він засяяв затишком і теплом. 
Того вечора ми ще завітали до Кирила додому. Здавалося, що навіть звичайний прихід додому сповнений нової, особливої енергії. Завтра нас чекає великий день. Спочатку зібрати усі речі, скласти їх у коробки, а потім – перевезти й почати розставляти у нашому новому просторі. Я вже не можу дочекатися цього моменту. У моїй уяві все виглядає так яскраво, що хочеться прискорити час.
Коли ми заходили в дім Кирила, то світилися від щастя. Це було відчуття початку нового етапу, де все тільки наше. І найбільше мене радувало те, що там, у нашому майбутньому домі, ми будемо жити лише удвох. Там не буде його кузена Амрита, який постійно намагається контролювати, втручатися й задавати тон. У нашому домі ми будемо вільні – від сторонніх поглядів, від чужого тиску. Лише я й Кирило, наші плани, наші мрії та наш простір, де все буде належати тільки нам.
Мені здається, що в цих стінах я вже відчуваю гармонію, яка чекає попереду. Це буде не просто будинок, а місце, де ми зможемо сміятися, мріяти, сперечатися. Це буде наш початок – новий і такий бажаний. 

— ого, — здивовано сказав Амрит, коли зайшли у вітальню. Він сидів на дивані і дивився футбол. — а чого це ви такі радісні?
— ти теж скоро будеш радіти. 
— я? — вказав на себе пальцем Амрит.
— тому, що ми з Кирилом, — вказала я на нас Кирила, — завтра переїжджаємо у новий дім. І ти любий Амритчику, будеш жити один. — сказала я з посмішкою на обличчі. 
— вітаю, вас з переїздом.  — сказав Амрит і обійняв спочатку Кирила, а потім мене.
— дякуємо, — сказала я з посмішкою на обличчі. — гаразд,  нам, ще речі з пакувати потрібно. 
Розвернувшись ми з Кирилом направилися до спальні пакувати валізи. Всі речі з шаф просто пакувалися у валізи. А що вже просто не поміщалося, то вже йшли сміттєві пакети. Здається, ми прожили разом не так багато часу. Але по речах так і не скажеш.  
На наступний ранок ми навіть не сідаючи поїхали у SARTE. Коли ми зайшли у офіс нас зустріла Аліса та Вінсент асистент Кирило. І ці двоє дивно стояли і посміхалися наіграно. Що з ними? 
— Доброго ранку,  — одночасно сказали ці двоє. Мені здалося, що вони немов хотіли одне одного перекрикнути. Все ясно. 
— Доброго. Хтось з вас принесуть нам сніданок у кабінет.  — сказала я та вони заметушилися і за секунду жодного з них не було. А ми з Кирилом зайшли у мій кабінет. 
— цікаво,  як швидко вони його принесуть? — сказав Кирило коли ми сіли за стіл. Я за своє крісло, а він навпроти. 
— не знаю, але вони точно поб'ються за наш сніданок. — Ми розсміялися – легко, невимушено, так, ніби це для нас уже стало звичкою. Мені й справді подобається проводити час зі своїм “фіктивним чоловіком”. Хоча, якщо чесно, бувають миті, коли Кирило може довести мене до сказу своїми дрібницями. Але, як би там не було, ми чудово ладнаємо. Ми, можливо, ніколи не станемо справжньою парою, зате друзями ми вже стали. І це відчувається у кожній нашій взаємодії.
Після сніданку Кирило вирушив у свою частину офісу. Наш робочий простір розділений на дві секції: моя команда займається створенням чоловічої колекції, а його команда – жіночої. Коли ми працюємо над ескізами, то повністю занурюємося у свої напрямки, але під час підготовки до презентації ми знову об’єднуємо зусилля. До цієї події залишився всього лише тиждень, і відчувається напруга, змішана з азартом.
У цей момент до мого кабінету зайшла Аліса, щоб уточнити розклад на сьогодні. Він виявився трохи скороченим — зважаючи на те, що нас ще чекає переїзд у новий дім. 

— сьогодні зустріч з командою пана Кирила. А до того ще з організаторами презентації нової колекції.  Потрібно, ще затвердити бюджет на презентацію, але це потрібно вже з паном Кирилом. Також вибрати моделей на показ. 
— фото є? 
— так, ось, — Аліса простягнула папку з моделями. Я її відкрила і стала дивитися хто ж там. Розбирали фотографії і побачила знайоме обличчя. 
— не зрозуміла. 
— що таке? — запитала Аліса спантеличено. Я показала їй фотографію.
— чому серед моделей тут є Дмитро Булатов? 
— він був у базі. 
— влаштуй на сьогодні нам зустріч. Я хочу, щоб він відкривав показ. 
— гаразд.  
— і скажеш, що він відповів. І я переглянув решту фотографії тобі віддам з ними зв'яжешся. І щоб завтра післязавтра були на примітці та репетиції. Sarte показує себе з іншої сторони. Його таким ще не бачили. 
— звісно. — кивнула Аліса. 
— коли буде Лія?
— приблизно зараз має бути.  
— хеллоу,  — а ось і вона. Як то кажуть «згадай гімном і ось воно!». 
— привіт,  привіт. — сказала я. Лія сіла на стілець на якому ще вранці сидів Кирило, а Аліса вийшла. — як підготовка?
— все йде повним ходом. Хотіла уточнити хто головні моделі? Ви з Кирилом?
— ні. Ми лише обличчя. А показ будуть відкривати інші моделі. Як все буде ти придумала?
— звісно,  — хитро посміхнулась Лія, — це не буде монотонно, як всі покази. Оскільки, у нас дві команди я так це назву. То я планую, щоб жіноча колекція Кирила злилася із твоєю. 
— я нічого не розумію. Поясни. 
— зараз все буде. Тобто моделі будуть виходити парами. І точка в кінці просто має бути бомбою. Хто відкриває твою колекцію? 
— я ще відповіді не отримала, але я думаю, що Дмитро Булатов. — Лія дивно на мене глянула, —  але він ж гонщик, бізнесмен, але не модель. 
— так. Але колись він брав участь в одному показі і залишився у базі моделей і я запропонувала йому. Ми чекаємо на відповідь. 
— а Кирила?
— про його я не знаю. Ми про це не говорили сьогодні у нас зустріч. 
— тоді йдемо до дизайнерів, які створюють для нас одяг. Вже чекаю та не можу дочекатися коли побачу цю красу. — Лія посміхнулася, і ми разом вирушили до ліфту. Піднявшись поверхом вище, ми потрапили у справжній вир метушні: всюди бігали працівники, хтось поспіхом щось обговорював, хтось із телефонами та папками в руках намагався устигнути одразу за все. Один із співробітників, майже налетівши на нас, пробіг повз, вигукуючи, що зовсім нічого не встигає.
— Знаєш, Ізош, — озвалася Лія, нахилившись трохи ближче, щоб перекрити шум, — у тебе якось спокійніше. Тут, здається, забагато метушні.
— там де Кирило завжди є метушня. — сказала я. 
— я б сказав це про тебе,  Іззі. — за нашими спинами почувся голос Кирила,  що змусив нас підскочити. 
— ти нас налякав. — сказала я вдаривши Кирила по грудях він лише засміявся та перехопив мою руку та обійняв. 
— я вже не такий і страшний. 
— повір, чоловічку, ти страшний за будь яке жахіття.
— сприйму це, як комплімент, Іззі.
— ви такі милі. — засяяла усмішка на обличчі Лії.
— Кирило, хто відкриває показ? — запитала я. 
— у мене завжди одна і та ж модель це моя сестра. Луїза. А у тебе хто?
— Дмитро Булатов.  — Кирило дивно глянув на мене.  
— Ізабелло, ти ж в курсі,  що він гонщик, але не ніяка модель.
— він був у базі моделей. Якщо погодиться, то буде і моделлю, а якщо ні, то у мене є ще Філ. Він точно погодиться. Бо реально немає моделей, яких я хочу бачити, щоб відкрили показ.  — тоді завтра я вас чекаю із всіма моделями.  І буде репетиція. Нам треба дуже ретельно підготуватися. Це буде наймасштабніша презентація нової колекції Sarte.  

Закінчивши все обговорювати ми з Кирилом поїхали у наш новий дім розкладати речі. Ми бігали по всьому будинку, як божевільні. Потім ще  плїхали докупляти різні предмети декору та посуду. 
— я одного не розумію,  — сказала я коли ми ходили та обирали з Кирилом посуд.
— і чого ж це?
— чому нам на весілля не подарували посуд? — Кирило дивно глянув на мене. Немов я дивна. — не дивись на мене так. Я серйозно кажу. Моїй сестрі з Філіпом подарували занадто багато вони ще половину привезли в дім батька. 
Я думаю, що Кирило вже розуміє з ким він одружився.  Бо у відповідь він лише розсміявся. Я б ще щось сказала, але задзвонив мій телефон.  Це була Аліса.  
— скажи мені хорошу новину. 
— на жаль, Дмитро Булатов відмовся, — прекрасно. Просто супер. 
— знаєш, його місцезнаходження?
— здається, дома, але я адреси не знаю. 
— я знаю, хто знає. — я завершила виклик і глянула на Кирила. 
— що сталося?
— Дмитро Булатов відмовився. І ми їдемо до нього додому. 
— ти знаєш, де він живе?
— я ні, але є людина, яка знає. Можеш її набрати? 
— звісно,  — Кирило почав щось клацати у своєму телефоні. Потім передав його мені. 
— Кирило, що ти хочеш від мене увечері середи? — почувся голос Марти у слухавці.
— взагалі-то Ізабелла, у мене немає твого номеру. Тому, я і телефоную з його телефону. 
— що таке?
— нам потрібна адреса Дмитра Булатова.
— нічого собі.  Я запитаю навіщо? 
— я хочу, щоб він відкривав показ, а він відмовився. 
— так, у Дмитра є досвід. Зараз я надішлю її повідомленням. Сама, ще поїду подивитися. 
Марта надіслала адресу і ми сіли і машину повну домашніх побутових речей і поїхали до Дмитра. 
Перш ніж ми приїхали то вже тут стояв великий кольору хакі Дефендер.
— швидко вона, — сказав Кирило. 
— хто? — поцікавилася я. 
— Марта, це її Дефендер стоїть, — вказав він на машину. Ми підійшли ближче до вхідних дверей та постукали. Двері відкрив Дмитро зі словами.
— та це сьогодні якийсь прохідний двір, а не дім. 
— ще нас такими теплими словами не зустрічали. — сказав Кирило.