Розділ 16

ІЗАБЕЛЛА 

Після всіх подій цього дня ми з Кирилом вирішили ненадовго заїхати у справах до офісу. Звісно, я не надто горіла бажанням знову кудись їхати після весілля, але, схоже, у нашого подружнього життя вже з першого дня з'явилися робочі обов'язки.

Ми з Кирилом не зраджуємо своїм традиціям і вже вдруге за цей день заходимо кудись, тримаючись за руки.

Тільки цього разу це вже не наш офіс Sarte, а офіс імені Серкана Болата.

Я досі не можу зрозуміти, як комусь узагалі спало на думку назвати офіс на честь вигаданого персонажа з турецького серіалу. Ні, я, звісно, нічого не маю проти Серкана Болата, але це вже переходить усі межі здорового глузду. Але мене досі мучить одне запитання: кому саме спала на думку ця геніальна ідея?

— Кирило, — сказала я коли ми сиділи на диванчику і очікували коли нас впустять у середину. Виявляється сюди потрапити не так просто. Нам дадуть карту «гостя», щоб ми з Кирилом могли нормально пересуватися по офісі.

— Слухаю, Ізабелло. 

— ти знаєш, у чию то геніальну голову прийшла ідея назвати архітектурне бюро імені Серкана Болата?

— знаю.

— і чию ж?

— твого двійника,  Ізабелло. 

— так і думала. 

Нарешті ми зайшли в кабінет Марти і те ще її чекали. Здається, з президентом легше на прийом записатися ніж її дочекатися. 

Серйозно.  

Я вже хотіла казати Кирилу, щоб ми вже йшли, але двері кабінету відчинилися і мадам нарешті зайшла.

— легше з президентом зустрітися ніж з тобою, — сказала я, коли Марта сідала у своє крісло. 

— і я тебе, дуже сильно рада бачити, Ізабелло. — пробурмотіла Марта. 

— знаєте,  я то завжди думав, що близнюки не схожі за темпераментом,  але ви, здається виключення.  — я глянула косо на Кирила і Марта теж, тоді ми одночасно промовили: 

— Кирило вийди! 

— і синхронізація теж є. 

— Кирило! — вигукнула я. 

— все, все, — сказав Кирило з піднятими руками та вийшов, — психовані двоє. Хоча з однією я одружений. — я його задушу уві сні. Сьогодні. 

— і Ізабелло,  чому ж ти тут? — запитала Марта уважно дивлячись мені у вічі.

— мій чоловік вважає, що я повинна з тобою подружитися.  

— а ти?

— а що я?

— як ти вважаєш, Ізабелло? Чи варто подружитися з такою людиною, як я?

— я не знаю, яка ти людина, але мати дружні стосунки з людиною мафіозником потрібно.

— тільки це? 

— це єдине, що я про тебе знаю,  — Марта покрутила головою вказуючи на цей офіс. Так, Архітектурне бюро ім. Серкана Болата.  — і архітектор. 

— який проектує ваш майбутній дім. — якого чорта? Чого я про це не знаю? — упс... Схоже сюрприз зіпсувала трохи.

— я його точно уві сні задушу. 

Ще годину поговоривши з Мартою я вийшла з офісу і ані слова не промовила до Кирила.  

— Ізабелло, ти мовчазна, це або затишшя перед бурею або, — сказав Кирило коли ми вже їхали додому.

— або що Кирило?

— О, то ти вмієш навіть говорити. — я лише закотила очі та обернулась до вікна далі ігноруючи чоловіка. — ти серйозно будеш мовчати? Ізабелло,  я що сам до себе говорю? Добре, не говори, я вмію читати думки. — я відвернулась від вікна і покосилася на нього. — ти зараз мовчиш, а твої субтитри на обличчі все говорять за тебе,  Ізо. Задам, ще раз питання і я хочу почути відповідь уголос. Про що ви говорили?

— про наш майбутній дім.

— чорт. 

— чорт? Це все, що ти мені скажеш? Коли ти збирався мені сказати, що нашим домом займається архітектурне бюро імені Серкана Болата? — він мовчить. Ролі змінилися. — я скажу тобі Кирило. Ти не збирався сказати.  Зупини машину я піду пішки. 

— божевільна чи що? Сиди, ще пару метрів і ми дома. 

— пройду пішки. Я сказала зупини машину. — на підвищеному тоні говорила я.

— Ізабелло, заспокійся, — він сказав мені заспокоїтися? Ну ні. Я на ходу почала відкривати двері. Він вирячив на мене очі. — закрий ті довбані двері. Вилетиш.

— я сказала зупини машину.

— все на .. задоволена?, — він різко загальмував і пробурмотів, — і так ми приїхали. 

— я ненавиджу той день, коли вийшла заміж за тебе. 

— повір, Іззі, почуття взаємні. 

— я вже не дочекаюсь того дня, коли мій батько зрозуміє, що уся угода це помилка. 

— помилка? Я врятував вашу компанію від банкрутства. 

— на взамін чого? Мене! Якщо є жертва то тут тільки я! Тобі вигідно мати дружину, щоб похизуватися перед партнерами, що ти вже зрілий, а не , — я замовчала.

— як хто Ізабелло?

— сам знаєш,  відійди я пройду, — він загородив, ще більше мені прохід до будинку. — Кирило.

— Ізабелло. Відповідь. 

— ти сам прекрасно знаєш відповідь Кирило Ді Лаурентісе! А тепер пропусти мене. 

— як хто Ізабелло, скажи це?

— господи, та чого ж ти вчепився до цього так. Відійди я спати хочу. 

— скажеш відійду. 

— гаразд, ти сам цього захотів. Як бабій, у якого кожної ночі нова дівчина. Уж така у тебе репутація, Кириле, і всі про це тільки і говорять. Але ж зараз ти одружився і ти справді думаєш, що плітки припиняться? Ні. Вони, ще більше розповсюджуються. Тому думай, що робиш, бо якщо тобі байдуже на себе, то не забувай, що все це і впливає на мене, якщо тобі, звісно, ж не байдуже. — він замовк, але відійшов. 

На наступний день я прокинулася знову одна. Як так можна прокидатися рано. Вже на годиннику шоста ранку, а він вже на ногах. Я спустилась вниз сходами на кухню. Кирило готував сніданок, але вже сам. 

— Доброго ранку. — привіталася я сідаючи на стілець.

— добрий ранок

— а де твій кузен Амрит?

— коли я йому сказав, що у нас із тобою плани, його миттю не стало. — у нас плани? А що у нас може бути крім роботи?

— і наші плани це робота?

— ні. 

— а які? 

— спочатку ми снідаємо, а потім дізнаєшся. 

— ти занадто секретний, — закотила очі я.