Розділ 14

— Ізабелло, — покликав мене Кирило, поки я сиділа за столом та їла. Він стояв з чоловіком схожим на нього. Каштанове завивисте волосся, яке розділено по обидві сторони його голови, а також зелені очі. Він був одягнений у білу сорочку на короткий рукав та чорні штани, а також я не могла не помітити, коли наближалася до них його лаковані лофери. 
Господи, усі у сім'ї Ді Лаурентіс носять кляті лофери?
— Кирюша, — я підійшла до Кирила та він одразу обійняв мене та пригорнув до себе. 
— познайомся, це мій кузен Амрит Дубей-Ді Лаурентіс. — ого. О, це в нього, звісно, прізвище. — це дядьків син. — дядько? У Кирила є дядько. 
— я нічого не чула про твого дядька. — глянула я на Кирила. 
— я тобі потім розповім. 
— розкажеш. 
— Амрит Дубей-Ді Лаурентіс. Приємно познайомитися. — простягнула я руку Амриту. 
— і мені, Ізабелло. — потиснув руку мені Амрит. 
— можете мене називати Із або Іза. Оскільки, ми стали сім'єю. Тільки Кирило особливий називає мене Ізабеллою.
— Гаразд, Ізо. Тобі личить це скорочення, до речі. 
— дякую, — посміхнулась я. 
— що це за дівчина? — я та Кирило обернулися в сторону, де стояла Марта з Мазхаром і про щось спорили. А вони, що тут роблять? 
— Кирило, ти не поясниш? Що моя маньячка двійник тут робить? І її напарник? — коли я назвала Марту маньячкою та ще двійником, а Амрит здивовано дивився, то на мене, то на Кирила. 
— без поняття. Я забув сказати, що ці двоє плюс Марти друзі увійдуть навіть у ті двері, які міцно зачинені. 
— ви тут говоріть, а я підійду до них. 
— Мазо, на чиє весілля ти мене привів, бляха? — а то вона навіть не знає, де вона є.
— на моє. — сказала я за їхніми спинами.
— Ізабелло, — здивовано Марта дивилася на мене. — Мазхаре, а тепер поясни мені, що тут мав робити, той  чорт! 
— його тут нема. — сказав Мазхар. 
— я тобі даю п'ять секунд фори. Біжи, Мазо, біжи. — і Мазхар зник. 
— я перепрошую, а хто тут мав бути?
— мій поки, що НЕ колишній чоловік. Олександр Андрієвський власною персоною, але Мазхар знову мене обдурив! 
— а що Андрієвський мав робити на нашому  з Кирилом весіллі? 
— А я і не знала, що це ваше весілля. До речі, вітаю з одруженням. Я піду-но Мазхара вбивати. Побачимось, сестро близнючко.
— Ізо. — за моєю спиною пролунав голос Амрита. Я аж підскочила. Поруч з ним був Кирило. 
— ще зараз підкрадетесь, я не знаю, що вам зроблю. 
— Гаразд, Іззі, — знову це прізвисько Кирила. 
— відколи це у тебе, Ізо, з'явилася сестра-близнючка? — запитав Амрит. 
— а це запитай у свого кузена. Це він її знайшов. 
— так, я піду. — сказав Амрит і залишив нас з Кирилом наодинці. 
— ви потанцюєте зі мною, дружино? — я оглянулась довкола. 
— ну тут більше немає жодного красунчика, окрім тебе, тому вимушена потанцювати. 
Кирило простягнув мені свою руку та я вклала свою та повів мене танцювальний майданчик. Після нашої першої пісні, я переодягнулася у інше плаття, яке мені розробили дизайнери Кирила. Це було біле атласне коротке плаття з корсету, а спідниця була у пір'ях. Також, я мала рукавички до ліктів, в верх був оформлений у перлинках різних розмірів. 
Заграла пісня Stasya В той день.  Ми похитувалися у такти музики. Я обійняла Кирила за шию, а він мене за талію наші лоби доторкнулися одне одного. Це було так невимушено та мило. Для очей. Це була гра у яку всі мали повірити. І в нас вийшло. 
І ось настав той момент «Х» коли я маю кидати букет. І Марта з Мазхаром тут все таки вона його не вбила.  
Всі незаміжні дівчата стали, щоб зловити букет.  Окрім Марти. Хоча я бачила, як Мазхар з Кирилом її вмовляли, але це було марно.  Я розвернулася до гостей спиною і стала кидати свій букет. 
Я замахнулась раз, але не кинула,  і другий і знову не кинула. І на третій раз кинула і всі почали аплодувати.  Я повернулась, бо стало цікаво хто ж зловив букет. А це Марта. 
— бачиш, а ти не хотіла. — сказав Мазхар посміхаючись. Марта глянула на чоловіка косо та всунула букет йому, а сама десь пішла. — божевільна. Цікаво, хто на цей раз буде її чоловіком? 
— хто зловив букет? — підійшов Амрит і запитав, потім він побачив Мазо з букетом у руках, — о, вітаю. 
— це не я зловив. — пробурмотів Мазхар закочуючи очі. 
— він віднікується, щоб нас на своє весілля на запрошувати? — сказав Амрит до нас з Кирилом. 
— я не ловив цей довбаний букет! Піду-но я віддам його власниці. 

*** 

Коли ця вся процесія завершилася ми з Кирилом поїхали до нього додому, де вже все було облаштовано. Звісно, ми у цьому домі не довго затримаємося. Ми повинні жити у новому будинку, адже розпочалася нова історія нашого життя. Зрештою цей будинок Кирило віддав своєму кузену Амриту, який вирішив переїхати до України з Індії. Сьогодні Амрит мені говорив, що йому тут в Україні подобається більше. Індія це країна у якій він народився, а Україна це країна у якій він хоче жити та називати країну своїм домом. 
І звісно, він не буде жити у будинку Кирила поки ми там живемо. 

Хоча ми точно довго там не затримаємося. Як я вже казала це новий початок. І я не знаю, як усе буде відбуватися. Яким буде наше подружнє життя з Кирилом? 

Ми зайшли у будинок і на нас чекав сюрприз у вигляді наших батьків та дідуся Кирила. Як вони сюди потрапили? 
Я глянула на Кирила він глянув на мене. Ми обоє не розуміли, що відбувається. 
— а що ви тут усі робите? — поцікавився Кирило. 
— я вам усе розкажу.  Ви непросто одружилися, — ну так була умова сім'я Кирила купує більшу частину акцій,  які у нас купили, а я стаю його дружиною. У нас незвичайний шлюб, як у всіх пар.
— ну так, — сказала я дивлячись на дідуся Кирила, — у нас шлюб за домовленістю. 
— ні, люба Ізабелло, це теж входило в ряд умов але ваших з Кирилом ми з твоїм батьком про інше домовлялися. — нічого не розумію. Поясніть. 
— ехх, молодь. Ви одружилися і будете керувати однією компанією. Але я можу розірвати цей шлюб і компанію поділяться навпіл. Та керування перейдуть до Амрита та Олександри. — що? Це найгірше, що може бути. 
— я надіюсь, що ти жартуєш, dede, — сказав Кирило та дідусь він вимовив турецькою. Нічого собі він ще знає турецьку. Класно. Завжди мріяла про чоловіка турка, але вийшла заміж за чоловіка, який розмовляє турецькою. 
— ні, Кирило. Ви з Ізабеллою маєте не порушувати ряд умов.
— і яких? — запитав Кирило насупившись. Так, Кирило Ді Лаурентіс не любить, коли йому говорять, що він має робити. 
— ви повинні спати в одній кімнаті та в одному ліжку, — та ну нафіг. Нізащо. Стоп. Я вони ж не знатимуть, як ми спимо. Їх ж не буде у цьому домі. 
— і не думайте, що ми трохи не продумані, — сказав батько Кирила, — ми найняли персонал, який про все буде нам розповідати. — накрилося все. 
Я зараз в стані шоку. Вони і так привернули усе за нашою спиною так ще умови диктують. 
— і ще ви не можете розлучатися більше ніж на три дня. — що? Це вже дурня.
— дідусю, це дурня якась, — Кирило немов зняв з язика. Правда. 
— це наші умови, а не дурня. Бодай ви одну з них порушите, то миттєве розлучення та розкол компанії і управління перейде до Амрита та Олександри.  — вони пішли не дочекавшись відповіді залишивши нас у смятінні. 
— треш, — промовив Кирило.  
— ну сьогодні немає персоналу, можемо, ще останній день насолодитися сном на самоті, — промовила я і в будинок увійшов Амрит з посмішкою на обличчі. Кирило його побачив і закотив очі. 
— тепер вже не можемо. — сказала я.  Кирило просто глянув на кузена та піднявся сходами на другий поверх я пішла за ним. 
— я здурію, Ізабелло, здурію.
— я розумію, Кирило,  але злитися це марно. Ми нічого цим не змінимо. 
— тоді, що нам залишається грати у цю їхню гру? 
— для початку заспокійся. Ну і допоможи мені зняти сукню. Я про це весь день мрію. Там на спині ґудзики, а я сама не можу їх розчіпити. — Кирило підійшов позаду у мене аж подих перехопило. Я відчувала його руки. Як він розчіпав ґудзики. Як його руки ніжно та трепетно розчіпали ґудзики. Хоча я хотіла, щоб він розірвав сукню і... 
Стоп. Він лише фіктивний чоловік. 
Так, фіктивний з яким я ділю одну спальню та одне ліжко. І ми не можемо розлучатися з ним більше ніж на три дні. 
І я не маю думати і тим паче уявляти, як він розриває мою сукню. 
— Ізабелло, ти в порядку? Ти щось почала часто дихати і вся почервоніла. Ти напевно втомилася за цей день, — ага втомилася. Боже, я навіть не відчула, як палають мої щоки. 
— розчіпай сукню, Кирило! — він засміявся розчіпив два ґудзики і поцілував мене у спину. У мене аж ноги підкосилися. Я закинула голову назад спершись на широкі груди Кирила. — що ти робиш?
— розчіпаю сукню, як це повинен робити твій чоловік. 
— фіктивний ти мав додати. 
— фіктивний чи справжній ти застрягла зі мною на довго Ізабелло.  — його губи знайшли мої і ми поринули у палкому та пристрасному поцілунку. Тепер у нас не було глядачів. Були лише ми та наш момент.