Розділ 12

Ізабелла 

Оскільки,  Кирило погодився на першу пісню, замість першого танцю. Я повинна була взяти його прізвище. У нас була угода. Але хто я така, щоб її порушувати. Боже, я раділа, що у нас буде пісня. Ще з дитинства я мріяла замість першого танцю. Заспівати зі своїм нареченим. І те, що ми разом вперше заспіваємо не могло мене не хвилювати. Я хочу, щоб все було красиво. Хоча шлюб за договором , я хочу, щоб все пройшло на високому рівні. І звісно, це весілля організовує сама королева організації — Лія Савіна. Вона б зараз сказала, що я перебільшую, але це так.
Після того, як Кирило мені приготував вечерю. Я розглянула його пропозицію, щодо прізвища. Все таки, я буду Ізабеллою Ді Лаурентіс. Без Царенко. Ну якщо чоловік під час нашого шлюбного життя не буде мудаком, яким він любить бувати, то можливо, я навіть не думатиму про розлучення. Ми можемо стати чудовими друзями. Але, я на момент задумуюсь, що буде якщо ми розійдемося з ним? Я вже настільки звикла до Кирила, що відвикнути мені буде важко. 
Кирило Ді Лаурентіс став частиною мого життя. 
Я навіть не знаю, чи коли-небудь зможу знайти чоловіка, який буде до мене так само ставитися, як Кирило. 
Який буде називати мене «Сонечко».
Я посміхнулась сама до себе. Потім я зрозуміла, чому посміхаюсь та похитала головою. Ні. Мені немає подобатися, як Кирило мене називає. І не повинно подобатися те, як він до мене ставиться. Але бляха, мені це подобається. Дуже подобається. 
Аж занадто сильно подобається. Мені подобається, як він вимовляє. 
Довбаний Кирило Ді Лаурентіс. 
— Ізабелло, з тобою все добре? — запитав Єгор. Господи, через думки про цього Кирила, я мало не забула, що друзі поруч зі мною зараз. 
— так, все добре, не хвилюйся. — заспокоїла я друга. Подумаєш, думала про свого фіктивного нареченого. Буває. 
— Єгоре, не чіпай її. Я впевнена, що її думки заполонила людина у якої ім'я Кирило Ді Лаурентіс. — ти не помиляєшся, Еммо, влучила прямо в ціль. 
— я думала про наше весілля та розлучення. — теоретично це правда. 
— а ви, що розлучитеся? — здивовано глянула на мене Лія. — тобто, наскільки я знаю, що у сім'ї Ді Лаурентіс, ще ніколи не було розлучень. Вони одружилися за договором, але врешті-решт закохалися в одне одного. — тоді наш шлюб з Кирилом буде винятком. 
— Ліє, те що було один раз не може бути і у нас Кирилом. — запевнила я подругу. Бо точно не вірю в ці всі справи. Так, я чула про такі випадки у сім'ї Кирила, але з нами такого не буде. 
— ні. — стверджувала Лія. — Брати батька Кирила усі так одружилися  і у всіх був один кінець. Вони закохалися. Їхні шлюби влаштовувала їхня прабабуся. Мати дідуся Кирила. 
— це не означає, що наш шлюб влаштувала його бабуся. — заперечувала я. У нас зовсім інша ситуація. Кирило просто почув батька розмову і запропонував угоду. І все. І ніяка прабабуся Кирила не влаштувала б цей шлюб. 
— вважай, як знаєш, але я думаю, що ваш шлюб влаштувала Лайла Ді Лаурентіс. — знизила плечима Лія
— а ну зробіть гучніше. — перебила Емма Лію, — Там Михайло Мудрик. А я могла бути на тому балу. І може вирвала з ним побачення. 
— ага. А потім його дівчина вирвала тобі і йому волосся. — сказав Єгор підкручуючи звук телевізора. Ну в Михайла не так і багато волосся. Він такий білявий, що мені стало цікаво,  як часто він його фарбує. 
— новини футбольного світу. Сьогодні на благодійному, де було багато аукціонів. Також був лот наших футболістів. І з ними побачення, як ви усі знаєте.  Це щорічний наш внесок. Кожен з футболістів влаштовує побачення, а жінка, яка заплатить найбільше коштів, буде партнером на цьому побаченні. І один з них побив рекорд. Жінка боролася за побачення з хлопцем до останнього. 
— даю гарантію, що це за Михайла, — сказала Емма. 
— це новий рекорд за всю всьорію наших аукціонів. Сто тисяч доларів за одне побачення. — нічого собі. 
— скільки? — вигукнула я. Єгор, який пив воду та мало не подавився 
— та жінка, що божевільна? — запитав Єгор. 
— пане Михайле, ви дізнались, хто ця дівчина, що віддала за побачення з вами цілий статок?— на екрані телевізора були один журналіст і Михайло Мудрик з своєю дівчиною Веронікою. А вони прекрасна пара. Не думаю, що вона буде задоволена тим, що її хлопець на побаченні з іншою.
— ось вона. Поруч зі мною. Вона правда трохи божевільна, — сказав Михайло. Вероніка глянула на нього поглядом, що як вони приїдуть додому, то йому кінець. 
— боже, Вероніко. Це дійсно ви зробили? — поцікавився журналіст. Ця дівчина може стати моїм кумиром. Здається. 
— так, — дівчина кивнула. — Коли Михайло сказав купити сьогодні будь-який лот за його гроші, то думала, що куплю, якусь річ. А не побачення з ним. Але це прекрасно, — посміхнулась дівчина дивлячись на Михайла. І те, як він дивився на неї. Говорило мені про те, що справжнє кохання дійсно існує. Хотіла б я, щоб у мене був хлопець. Який буде дивитися на мене так, як Михайло на Вероніку. Який буде обожнювали мене. І буде називати мене, як це зараз робить Кирило. Можливо, ми з паном Ді Лаурентісом виглядаємо, як пара, але це незовсім так. Ми лише прикидаємось. З нас двох б вийшли чудові актори. 
Коли друзі пішли я зібрала брудний посуд та закинула його у посудомийну машину. Закинувши капсулу. Я увімкнула її і посуд мився. Як чудово, коли є ці технології.  І не потрібно самій мити гору жирних тарілок. Я сказала, як ця жінка з реклами капсул до посудомийних машинок. Ха-ха. 
Прийнявши душ я зробила усі свої рутинні справи. Коли моє обличчя торкнулося до м'якої подушки  подушки я поринула у міцний сон. 
І ось я іду до вівтаря, де стоїть Кирило  він не посміхається — він злий. Усі злі. Кожна людина, яка присутня на нашому весіллі зла. Їхні очі сповнені люті у мене склалося враження, що вони мене усі ненавидять. Раптом біла доріжка, по якій я йшла вкрилась кров'ю. Воеа за раз стала червоною. Я довкола оглянулась. І всі люди були мертві. О, боже. Вони лежали на землі стікаючи кров'ю. Кирило стікав кров'ю лежачи на вівтарі. Під аркою червоних троянд. Всі троянди були зів'ялі. І я одна була жива. 
Раптом звідкись взялася моя мама. Мама. Що вона тут робила? Вона була у білому платті. Вона єдина, окрім мене, хто не був у крові. Її ноги не торкалися землі. На моєму обличчі з'явилися сльози.
— мамо... — прошепотіла тихо я. 
— це ти винна, Ізабелло, у їхній смерті. Твій наречений помер через тебе. Всі гості померли через тебе. І я загинула через тебе. 
— мамо..— прошепотіла я. — ні. Це не я.
— ти, Ізабелло. 
— ні, ні, ні, — хитала я головою заперечуючи, а мої сльози продовжували текти. 
Я різко піднялася з ліжка. Мертвих тіл не було,  моєї мами не було. А була я у своїй спальні. Я дала волю емоціям і заплакала.  
Цей сон снився мені досить часто. Точніше моя мама, яка звинувачує мене у своїй смерті. Різні місця. Різні мертві люди і моя мама, яка говорить одні й ті ж слова. У тому ж самому вбранні. І її ноги не торкалися землі. 
Я намагалась звикнути до цього сну, але він щоразу з'являється несподівано і застає мене зненацька. 
І кожного разу у мене одна й та сама реакція. 
Сьогодні буде безсонна ніч. 
На годиннику 3:33. 
Коли мені снилась мама, я завжди прокидаюсь о цій порі. Хтось обернувся на інший бік та намагався б заснути. Щоб знову поринути в сон. Але не я.
Точніше я намагалась, так робити. Але я не могла заснути. Можливо, я боялася, якщо засну, то знову попаду в цей сон. Мої психологи радили мені багато терапії, але жодна не допомогла. 
Тому я пішла у кабінет. І креслила майбутній одяг. Піджаки. Сорочки. Штани. Футболки. Водолазки. Це допомагає зосередитися на одному. І зараз моя увага була зосереджена на майбутньому чоловічому одязі. 
Коли я закінчила була вже 6:20. Що ж пора збиратися на роботу.
— доброго ранку, Алісо, — привіталась я до своєї асистентки, коли я йшла до свого кабінету. 
— доброго, а ви, що тут робите? — що за питання у цієї дівчини? Цікаво, що я можу робити у офісі своєї компанії? 
— я іду у свій кабінет, Алісо. 
— просто, ви вже були туди зайшли.  — здається, що у неї гарячка. Дівчина перепрацювала.
— у тебе температури немає? 
— ні, зі мною все гаразд. 
— тоді принеси мені кави. — сказала я та зайшла у свій кабінет. Правда, полягала в тому, що він не був пустим. Там була я. Ну людина схожа мене.  Моя копія. Нас познайомив Кирило, тоді біля стадіону, але у мене трохи погана пам'ять на імена. 
— привіт, — сказала дівчина, яка сиділа в кріслі біля мого робочого столу. Як ж її звати? 
— привіт, — промовила я сідаючи за свій стіл. І якраз зайшла Аліса.
— ваша кав..— сказала Аліса, коли побачила мене і дівчину. У неї упав піднос з кавою. — о боже, в мене, здається, галюцинації. 
— ні, нас дійсно двоє. — відповіла дівчина.  
— я цей...— заїкалася Аліса. — я тут приберу і принесу вам двом, якщо я правильно бачу.... кави. — і дівчина зникла.
— ти злякала мою працівницю. — сказала я. 
— ми налякали її двоє. 
— хто ти? 
— Марта. Твоя сестра. — яка ще сестра? Звідки вона взагалі взялася? А точно. Марта Наганда. Архітектор, — жартую. Ти б бачила своє обличчя.  
— таке саме, як і твоє, — вказала я на дівчину. І в цей момент увійшов Кирило. 
— Ізабелло, чим ти так налякала Алісу, що вона так заїкається? — сказав Кирило, а потім він побачив мого двійника, —  я зрозумів. — і він сів навпроти Марти. 
— ми з тобою не можемо бути настільки схожі, — похитала я головою. 
– це так Ізабелло. І я б не прийшла сюди, як б ти не була в небезпеці.  — я у небезпеці? Але це маячня. Та і звідки цій дівчині відомо, що я у небезпеці?
— а звідки ти це знаєш? Дозволь запитати. 
— я член мафії тому знаю. — ніфіга собі. У моєму кабінеті сидить мафія. — я  знаю кому твій батько перейшов дорогу. І вони зараз планують накинутися на «Sarte». І чула, що у вас вже були перевірки. І я думаю, що це справа однієї людини. — сестра. — і зараз вони хочуть не тільки Сарте. Вони, щось задумали і я думаю, що це щодо тебе. — це якась маячня. Для чого я здалася, якимось людям? Та ще й мафії. Це все мене лякає. Кирило помітив мій стан. Підвівся та підійшов до мене з-за моєї спини і поклав свої обидві руки мені на плечі. 
— а до чого тут Ізабелла? — запитав Кирило. 
— не знаю. Мазхар, шукає інформацію, але поки ще нічого не знайшов. — я вже чула десь це ім'я. І здогадуюсь, здається, чому саме я. Моя сестра бляха сказала тим людям моє ім'я. Я ще більше напружилась. І Кирило це відчув і почав легко масажувати своїми великими руками мені плечі. Чорт. А це приємно. Я можу до цього звикнути. І буду весь час хотіти це. Я вже хочу запам'ятати це відчуття. Закарбувати у своїй пам'яті.
— можливо, це моя сестра сказала моє ім'я. 
— точно. — погодився зі мною мій майбутній чоловік, — Раз Олександра розлучиться з Філіпом, то вона нічого не отримає. А Ізабелла конкурент. Бо їй перейдуть усі акції Sarte. Оскільки у нас відбувається злиття. І я думаю, так вона хоче тебе позбутися. — я відкинула голову назад і забула, що там стояв Кирило. І моя голова зіткнулася з його животом. Твердий, як сталь. — легше. 
— пробач, я забула, що ти позаду. — але я не відсторонилась. Моя голова була сперта об живіт Кирила. У моїй голові одразу промайнули образи його шести кубиків. Його прес. Спітніле тіло. 
Я похитала головою і почула, як він усміхнувся. Даю гарантію, що він знає про що я подумала. 
— аяй, аяй, Іззі. Ми тут не одні. 
— все я іду. — піднялася Марта з піднятими двома руками. — Навколо мене одна романтика. А я це стараюсь уникати. — я чула, що вона розлучилась зі своїм чоловіком. Але чому? Я не знаю. Та і я не думаю, що хтось знає правду, окрім неї самої. Дівчина вийшла і ми залишилися з Кирилом наодинці. 
— і про що ти думала? — запитав Кирило. І я згадала, як він назвав мене «Іззі». Не «Сонечком», як завжди, а «Іззі». І я збрешу, якщо скажу, що це мені не сподобалося. Мені подобається, як це звучить із його вуст. Коли я згадала про його губи, то зрозуміла, що ми ще жодного разу не цілувалися. І на весіллі, яке вже зовсім близько це точно станеться. І я здається у передчутті цього. 
— світ викликає Ізабеллу Царенко!!! 
— я тут. І що ми будемо робити?
— ти переїжджаєш до мене. 
Що? 
Тобто? Він це не серйозно.  До весілля п'ять днів. Отож бо Ізабелло, вже час пакувати валізи.
— хріна з два, — вигукнула я. Кирило був здивований.  Я і забула про головну деталь. Поки наш будинок не готовий. Ми не вирішили, де будемо жити. І  ми будемо довго сперечатись щодо цього.  
Мені подобається мій будинок. Але я, ще не була жодного разу у домі Кирила. І я не знаю, що очікувати. 
— Ізабелло 
— Кирило 
— не будь впертою.
— не будь мудаком. І поступись місцем дамі.
— хріна з два, — я тепер черга була вигукувати Кирила. А мені подобається цей темп. — давай подивимося правді у очі. Якщо люди, які полюють за тобою вони прийдуть до тебе додому. 
— так. А можливо вони і того чекають, що я втечу до тебе. — Кирило виглядав задумливо. 
— це логічно. 
— але де ми будемо жити, коли одружимося? — запитала  я у Кирила. Нам потрібно вирішити це питання. 
— не хвилюйся. Просто спакуй речі перед весіллям. Я про все подбав. — ого. Таємничий Кирило. Я не знаю, що я маю відчувати чи радіти, що він усе взяв на себе, чи боятися, а що якщо мені там не сподобається. У моїй голові стільки питань і так мало відповідей. 
І коли я думаю, що я знайшла відповіді, то з'являються, ще більше запитань.