Розділ 11

КИРИЛО 

Схоже сестра моєї нареченої  точно неочікувала побачити мене у своєму кабінеті. Що ж сюрприз вдався, я гадаю. Якщо і Мазхар ідеально знаходить інформацію, Марта ідеально катує, то я чудово  шантажую.
Шантаж — це те, що я обожнюю. Два роки тому Мазхар запропонував мені долучитися до них, але я одразу відмовився. 
Я вважав, що таке життя, як у них це точно не для мене. Це постійне відчуття небезпеки. Хвилювання про власне життя. Про життя твоїх близьких. Адже, ми не знаємо, що може чекати нас наступної миті. Якщо один раз ступити на цю дорогу, то з неї не так легко і відступити. 
— Кирило, — спромоглась хоч, щось вимовити Олександра. Ну нарешті. А я то думав, що вона буде довго мовчати. І мені знадобиться порушувати цю мовчанку, — що це за папка? 
— відкрий,  — вона була збентежена. Прекрасно. Це те що мені було потрібно, — відкрий не вагайся. Там всередині немає бомби. Там усе те, що ти знаєш. Там твоє кляте життя.
— що ти хочеш? — одразу до дій. Прекрасно. Молодець. Хвалю за швидкість. 
— зовсім трохи. Ти негайно розлучишся з Філіпом другим. 
— ні. — похитала головою Олександра, — І хто ти бляха такий, щоб мені вказувати, що робити? 
— гаразд,  думаю, що ЗМІ дуже сподобається ця цікава інформація. — так і є.  Вони б були раді такій шокуючій новині. — Адже, саме ти влаштовувала атаки на ваш сімейний бізнес, — вкащав я вказівним пальцем на неї, — а коли акції падали, хтось їх купляв. Думаю, що це теж твоя справа. Але у мене немає доказів. Уявляю, що скаже твій батько, коли про це дізнається. 
— ти не скажеш. — відкинулась вона на спинку свого крісла.
— а чому я маю мовчати?
— Ізабелла.  Ти не хочеш, щоб вона засмучувалась. Ти кохаєш її. Ти турбуєшся про неї. Пам'ятаю, як усі у вашому університеті шепотілися, який ти був у неї закоханий.  Але моя дурна сестра думала, що це все прості плітки.
— твоя сестра тоді була розумною. А ви усі, хто розповсюджували усі ці безглузді плітки — ні. Натомість, щоб зайнятись собою ви обговорювали інших. Але ти маєш рацію, я піклуюсь про неї. Бо вона моя наречена. Вона скоро стане моєю дружиною. 
— ці казочки прибережи для інших. Я бачу вас. Тебе та її. Як ви дивитеся на одне одного. Це ви думаєте, що дурите усіх. Але я бачу вас. І знаю. Батько проколовся. Сказав Ізабелла з Кирилом були б чудовою парою, якби між ними не було брехні. 
— брехні? 
— о, фіктивної гри. — чудово. Олексій Романович все розказав. Супер. 
— ти розлучишся з Філіпом! 
— ні. А і якщо щось з папки потрапить до ЗМІ, то вони дізнаються усю правду про ваші відносини з Ізабеллою. 
— ні. Як ти вже сказала люди думали, що я закоханий у Ізабеллу. І твої слова проти моїх мало, що означають. І ти це прекрасно знаєш, Олександро. Я раджу, тобі прийняти вірне рішення. А воно лиш одне. Тобто, у тебе немає вибору, — сказав я і покинув її кабінет. Та одразу поїхав до свого офісу.
Мене виснажила ця розмова. Олександра лише довела, яка вона хитра, підла та підступна. Вона лише створює хитрі плани за спинами. 
  Я справді не розумію, як вони могли бути рідними сестрами. Олександра та Ізабелла. Вони зовсім різні. Я зовсім не здивуюсь, якщо одна з них прийомна донька. 
Ізабелла вона чиста та невинна. Вона, як те кляте сонце. І та земля по котрій вона ходить може вкритися довбаними квітами. Вона, як та фея сонця. Робить світ навколо себе прекраснішим та невинним. Світлим. Освітлює його темряву. Та всі темні кути цього всесвіту стають освітленими. Коли я бачу Ізабеллу вона сяє сонячним світлом.
Але Олександра повна її протилежність. 
— пане Кириле, вас вже очікують. Пані Ізабелла та пан Макар з своїм партнером. — я практично забув про цю зустріч. Я кинув асистенту та пішов у свій кабінет. Мене зустрів не дуже доброзичливий погляд Ізабелли. Макар надсилав мені погляд, що після зустрічі мені кінець. Дякую, за попередження, друже. 
— Кириле, — роздратовано пробурмотіла Ізабелла.
— Сонечко. — відповів я посміхаючись. Що змусило здивовано глянути на мене Макара. Бо я посміхнувся, що буває вкрай рідко. Я підійшов до вішака та повісив туди свій піджак. Сівши у своє крісло. Я закотив рукава сорочки до ліктів. Костюми це зручно. Але є але... Але я більше люблю невимушеність. У сорочці та штанах я відчуваю себе більш вільним ніж у костюмі трійці. 
— залиш ці люб'язності комусь іншому, будь ласка. — закотила очі моя наречена. 
— з тобою це робити мені до вподоби, сонечко, — Макар, який пив воду мало не подавився. Я глянув на  свого друга і промовив: — обережніше, друже мій. 
— може давайте почнемо, бо у мене ще є слухання. — сказала Оксана, — поки Макар сам себе не вбив. 

Ми обговорили важливі деталі договору. Пункти. Злиття. Та і якщо дійдемо до розлучення, щоб не було розголошення компанії, які об'єдналися залишаться однією. Я не знаю, як Ізабелла, але я точно не буду більше одружуватися.
І якщо ми вже одружуємося, то вона буде моєю. Але вона про це не знає. 
Вона вже моя. 
Коли ми закінчили все обговорювати, то я вирішив, що буду відвертим з Ізабеллою, хоч у цьому. Було багато речей, які я приховував від цієї дівчини. Можливо, коли я наважусь їй усе розповісти, то у мене, ще буде шанс заслужити її пробачення. 
— бувай, Ice box, — сказав Макар залишаючи мій кабінет. Я лише спантеличено глянув на нього. Ice box? Звідки, це взялося?
— гаразд, я теж тоді піду. — піднялася Ізабелла з свого крісла.
— Ізабелло, сядь будь ласка, я маю тобі дещо розповісти, — дівчина сіла назад у крісло. 
— ти мене лякаєш, Кириле. 
— я нарив компромат на твою сестру. — у Ізабелли очі стали по п'ятнадцять копійок. 
— ти що зробив? Я не розумію для чого тобі це взагалі? Кириле, поясни.
— коли твій батько розказав мені стан Sarte, то я навів деякі справки. 
— ти навів справки?
— гаразд. Мені допоміг Мазхар. 
— а це, ще хто?
— напарник твого двійника. — а тепер очі Ізабелли мало не вилізли. 
— у мене є двійник? 
— я вас познайомив. Марта. Думаю, вам треба обом зустрітись. Бо ви досить схожі. 
— гаразд. Це потім. Розказуй далі. 
— після того, як я дізнався, що на Сарте здійснювалися атаки.
— атаки?
— це натравлювання податкової та безліч перевірок до яких Сарте не було готовим. І все вказувало на твою сестру. Я думав, що це якась помилка. Потім тоді на вечері, коли вона показала себе. Я подумав, що можливо це вона. І сьогодні вранці я пішов знову до Мазхара і попросив, щоб він знайшов всі її так би мовити провтики. Він сказав, що я збожеволів. 
— я тобі скажу, Кириле, ти божевільний, якщо думаєш, що моя сестра розпочне руйнувати наш сімейний бізнес. Для чого їй це робити?
— і я знайшов. Ізабелло, це все робила твоя сестра. Мазхар знайшов докази. 
— ні, ні, ні, — похитала головою Ізабелла. Я підійшов та присів біля неї. Поклав свою руку їй на долоню. — вона не могла. — на її обличчі з'явилися сльози. Моя рука, яка не була на її коліні взяла та витирала її сльози, які текли по її щоках. Ніхто бляха ніхто не має жодного права змушувати її сльози текти, — Кириле, це не вона. Вона не могла це зробити. Ні. 
— мені жаль, сонечко, — сказав я та підвівся і поцілував її у маківку. — ходи сюди, — я взяв її за руку, щоб дівчина підвелась та притягнув її до себе. Дівчина поклала мені свою голову на груди. Я гладив її волосся та цілував у маківку. 
Здається, так ми з нею стояли цілу вічність. Немов справи можуть зачекати. Світ може зачекати. Я тримав її у своїх обіймах. Гладив її волосся намагаючись заспокоїти її біль. Щоб вона могла перенесли його легко. Як б я не намагався я не зможу половину забрати собі.
Я згадав, що у нас ще досить справ по горло. І стояти у моєму кабінеті та ніжитися у обіймах точно не входило. Але у нас були питання, які ми мали вірішити.
Я б обрав, стояти в обіймах з Ізабеллою, але нам потрібно було обрати торт, потім запрошення.
— Ізабелло.
— гмм..
— мені звісно, дуже подобається тримати тебе у своїх обіймах, але нам із тобою потрібно їхати та обрати торт і вирішити інші організаційні питання.— Ізабелла різко відсторонилась від мене, і я одразу втратив її тепло. Мені закортіло назад її пригорнути до себе, але я не міг цього робити. 
— точно. Побачимось там, — дівчина схопила сумку і вибігла з кабінету. Я навіть не встиг вимовити і слова, як і її сліду не стало. Гаразд, пограємо у твою гру, Сонечко. Я одягнув назад свій піджак сказав Алісі, щоб скасувала на сьогодні все. І я поїхав за Ізабеллою. Правда вона відривалась. Але хто я такий, щоб її не наздогнати. Я на своєму чорному Mercedes-Benz G-class, а вона на своєму червоному Porsche. 
Хоч я і не професійний гонщик, але я із задоволенням наздожену Ізабеллу. Обігнавши її червоний Porsche. Я відчував легкість.
Коли я припаркувався та вийшов з машини я став чекати дівчину. Коли я помітив, як вона під'їжджає,  я сперся на капот машини. 
— Ізабелло, я не думав, що ти їздиш, як равлик? — сказав я коли дівчина вийшла з машини. Я заслужив її незадоволений вираз обличчя. Вона ще й закотила очі. Вдруге за сьогодні доречі.
— а від коли ти обережний Кирило став гонщиком Кирилом? — підійшла дівчина ближче до мене. Між нами була безпечна дистанція. Безпечна, щоб, я не натворив справ. Наприклад, я пригорнув її до себе та поцілував. Палко та пристрасно.
— від коли ти втекла з мого кабінету. Сьогодні. 
— я запишу собі у нотатках. — легка усмішка прикрашала обличчя Ізабелли. Я кивнув та підштовхнув Ізабеллу ближче до входу.  Зайшовши у середину нас одразу направили до тортів. 
— ви можете обрати, як окрему начинку, так і окремий корж. Скільки ви поверхів торту хочете? — я навіть на задумався. 
— думаю, що два вистачить. У нас не так буде багато гостей. Так, Кириле? — глянула вона на мене. 
— так. Думаю, що два нам стане. 
— гаразд, тоді підемо до тортів. — Перед нами стояв стіл, а на ньому тарілки з різними шматками тортів. — візьміть оцю, — жінка подала Ізабеллі тарілку з тортом. — це ванільний бісквіт з апельсиновим кремом. 
— ммм...,— промовила Ізабелла жуючи торт у роті, — це смачно. Дуже. Спробуй. — Дівчина запхала мені кусочок торта у рот. Коли вона зрозуміла, що вона тільки-но зробила, то злегка її щоки набули червоного кольору. Я посміхнувся. Теж вдруге за цей день. 
— я думаю, що цей торт буде чудовим.
— так, теж думаю. Я не думала, що торти, так легко обирати. 
— ну я вам так скажу, що ви перша пара, яка несперечається, щодо вибору торту.
Потім ми пішли обирати запрошення. Тут наші думки розходилися. Ізабелла хотіла червоні запрошення, а я білі.  
— Кирило, білі це база. Майже на кожному весіллі білі запрошення. Це скучно.
— Ізабелло, у нас практично весілля в червоному кольорі. 
— я хочу червоні. І будуть червоні.
— білі, Ізабелло, — я наблизив своє обличчя до її.
— червоні, Кириле, — дівчина теж наблизилася. Тепер між нами було декілька сантиметрів відстані. 
— білі, Ізабелло. 
— червоні. 
— я можу запропонувати вам один варіант, — втрутилася у нашу перепалку жіночка-організатор. Думаю, якби вона не втрутилася, то б усе палало. Коли наші погляди були обернені до жіночки-організатора вона продовжила: — ми можемо поєднати червоний та білий кольори. Це буде прекрасно. А ще можу вам запропонувати композицію з білих та червоних троянд. Це також буде входити до запрошення. — ми глянули на одне одного і кивнули. Це було розумним рішенням, бо знаючи нас двох ми б спорили до ранку, а може і довше, — гаразд, тоді наші дизайнери займуться дизайном запрошення я вам надішлю і ви затвердите. Ми попрощалися і вийшли. 
— Думаю, вона була радою, коли ми пішли, — глянув я на Ізабеллу спершись на капот її Porsche.
— Але ми змогли дійти до спільної думки. Я вважаю, що це вже прогрес.
— ти згадай, які нам знадобилися для цього зусилля. — нагадав я дівчині, як ми спорили п'ять хвилин тому. 
Залишилося п'ять днів до весілля. П'ять днів і Ізабелла Царенко стане моєю дружиною.