Розділ 11

Кирило

Схоже сестра моєї нареченої  точно не очікувала побачити мене у своєму кабінеті. Що ж сюрприз вдався, я гадаю. Якщо і Мазхар ідеально знаходить інформацію, Марта ідеально катує, то я чудово шантажую.

Шантаж — це те, що я обожнюю. Два роки тому Мазхар запропонував мені долучитися до них, але я одразу відмовився. 

Я вважав, що таке життя, як у них це точно не для мене. Це постійне відчуття небезпеки. Хвилювання про власне життя. Про життя твоїх близьких. Адже, ми не знаємо, що може чекати нас наступної миті. Якщо один раз ступити на цю дорогу, то з неї не так легко і відступити. 

— Кирило, — спромоглась хоч, щось вимовити Олександра. Ну нарешті. А я то думав, що вона буде довго мовчати. І мені знадобиться порушувати цю мовчанку, — що це за папка? 

— відкрий,  — вона була збентежена. Прекрасно. Це те,що мені було потрібно, — відкрий не вагайся. Там всередині немає бомби. Там усе те, що ти знаєш. Там твоє кляте життя.

— що ти хочеш? — одразу до дій. Прекрасно. Молодець. Хвалю за швидкість. 

— зовсім трохи. Ти негайно розлучишся з Філіпом другим. 

— ні. — похитала головою Олександра, — І хто ти бляха такий, щоб мені вказувати, що робити? Розмріявся.

— гаразд,  думаю, що ЗМІ дуже сподобається ця цікава інформація. — так і є. Вони б були раді такій шокуючій новині. — Адже, саме ти влаштовувала атаки на ваш сімейний бізнес, — вказав я вказівним пальцем на неї, — а коли акції падали, хтось їх купляв. Думаю, що це теж твоя справа. Але у мене немає доказів. Уявляю, що скаже твій батько, коли про це дізнається. 

— ти не скажеш. — відкинулась вона на спинку свого крісла.

— а власне чому я маю мовчати?

— Ізабелла.  Ти не хочеш, щоб вона засмучувалась. Ти кохаєш її. Ти турбуєшся про неї. Пам'ятаю, як усі у вашому університеті шепотілися, який ти був у неї закоханий. Але моя дурна сестра думала, що це все прості плітки та жарти. Наївна дурочка, — гірко усміхнулась Олександра. 

— твоя сестра, тоді була розумною. А ви усі, хто розповсюджували усі ці безглузді плітки — ні. Натомість, щоб зайнятись собою ви обговорювали інших. Але ти маєш рацію, я піклуюсь про неї. Бо вона моя наречена, але скоро стане моєю дружиною. 

— ці казки прибережи для інших. Я бачу вас. Тебе та її. Як ви дивитеся на одне одного. Це ви думаєте, що дурите усіх. Але я бачу вас. І знаю. Батько проколовся. Сказав Ізабелла з Кирилом були б чудовою парою, якби між ними не було брехні. 

— брехні? 

— о, фіктивної гри. — чудово. Олексій Романович все розказав. Супер. 

— ти розлучишся з Філіпом! 

— ні. А і якщо щось з папки потрапить до ЗМІ, то вони дізнаються усю правду про ваші відносини з Ізабеллою. 

— ні. Як ти вже сказала люди думали, що я закоханий у Ізабеллу. І твої слова проти моїх мало, що означають. І ти це прекрасно знаєш, Олександро. Я раджу, тобі прийняти вірне рішення. А воно лиш одне. Тобто, у тебе немає вибору, — сказав я і покинув її кабінет. Та одразу поїхав до свого офісу. Мене виснажила ця розмова. Олександра лише довела, яка вона хитра, підла та підступна. Вона лише створює хитрі плани за спинами. 

  Я справді не розумію, як вони могли бути рідними сестрами. Олександра та Ізабелла. Вони зовсім різні. Я зовсім не здивуюсь, якщо одна з них прийомна донька.  Ізабелла вона чиста та невинна. Вона, як те кляте сонце. І та земля по котрій вона ходить може вкритися довбаними квітами. Вона, як та фея сонця. Робить світ навколо себе прекрасним та невинним. Світлим. Освітлює його темряву та всі темні кути цього всесвіту стають освітленими. Коли я бачу Ізабеллу вона сяє сонячним світлом.

Але Олександра повна її протилежність. 

— пане Кириле, вас вже чекають. Пані Ізабелла та пан Макар з своїм партнером. — я практично забув про цю зустріч. Я кинув асистенту та пішов у свій кабінет. Мене зустрів не дуже доброзичливий погляд Ізабелли. Макар надсилав мені погляд, що після зустрічі мені кінець. Дякую, за попередження, друже. 

— Кириле, — роздратовано пробурмотіла Ізабелла.

— Сонечко, — усміхнувся я у відповідь. Мій тон, здається, здивував навіть Макара. Він перевів на мене погляд, адже моя усмішка — явище доволі рідкісне. А тут я ще й вирішив роздавати ніжні прізвиська. Що ж, у кожного бувають свої дивацтва. Я підійшов до вішака та повісив на нього піджак. Потім опустився у своє крісло й закотив рукави сорочки до ліктів.

Костюми — це, безперечно, зручно. Але є одне «але». Я набагато більше люблю невимушеність. У сорочці і штанах почувався значно вільніше, ніж у костюмі-трійці.

— залиш ці люб'язності комусь іншому, будь ласка, — закотила очі моя наречена.

— з тобою мені особливо подобається бути люб'язним, сонечко. — Макар, який саме пив воду, мало не вдавився. Я перевів на друга погляд. — обережніше, друже мій.

— може, давайте вже почнемо, поки Макар сам себе не вбив? — втрутилася Оксана. — У мене ще, між іншим, слухання. — Я ледь помітно всміхнувся. Схоже, сьогодні ця зустріч буде цікавішою, ніж я очікував.

Ми обговорили всі важливі деталі договору: окремі пункти, умови злиття компаній та можливі наслідки, якщо наше подружнє життя все-таки закінчиться розлученням. Було важливо передбачити й такий варіант розвитку подій. Незалежно від того, що станеться між нами, компанії, які об'єдналися, повинні залишитися єдиною структурою. Жодного розголосу, жодних зайвих запитань і тим паче жодного ризику для бізнесу.тНе знаю, як до всього цього ставиться Ізабелла, але я точно не збираюся одружуватися вдруге. Якщо вже я беру її за дружину, то це назавжди. І якщо ми одружимося, вона буде моєю. Хоча про це їй поки знати необов'язково.

Вона вже моя.

Коли ми завершили обговорення всіх юридичних тонкощів, я вирішив, що настав час поговорити з Ізабеллою відверто. Принаймні настільки, наскільки зараз здатен. У наших стосунках було надто багато недомовок. Надто багато речей, про які вона навіть не здогадувалася. Я приховував від неї правду, ухилявся від відповідей і не завжди був із нею чесним. І я чудово розумію, що рано чи пізно все це доведеться пояснити. Можливо, коли я нарешті наважуся розповісти їй усе, у мене ще залишиться шанс заслужити її прощення. Якщо, звичайно, після почутого вона взагалі захоче мене пробачити.