Розділ 10

Кирило

Коли ми приїхали до будинку Ізабелли, на нас уже чекала наша викладачка з вокалу — Лідія Дмитрівна. І ось чого я ніяк не міг зрозуміти: як Ізабелла встигла її запросити, якщо весь цей час ми провели в лікарні? Ця дівчина мене дивує. Постійно. Іноді мені здається, що вона спеціально знаходить способи змусити мене нервувати.

Вона, як і я, любить усе контролювати, але не настільки сильно. Я тримаю на контролі буквально кожну дрібницю. Мені потрібно знати, що, де, коли й за яких обставин відбувається. Ізабелла ж може спокійно відпустити ситуацію на самоплив. Хоча, якщо подумати, це ж Ізабелла. Від неї можна очікувати чого завгодно. Я досі згадую ту її витівку з ліжком. І, здається, ще довго не забуду.

Ми обрали пісню «Любов сильніша» у виконанні ENLEO та Маші Кондратенко. Точніше, Ізабелла сказала, що співатимемо саме її. Бо, за її словами, вона вже бачить у своїй голові картинку, як ми разом чудово виконуємо цю пісню.

Що ж, проблема лише в тому, що ця картинка існує виключно в її голові. Зважаючи на мої вокальні здібності, це буде ще те випробування. Але я погодився. Зрештою, відступати вже було нікуди. Спочатку ми трохи порозспівувалися, а потім перейшли безпосередньо до пісні. Перші спроби, відверто кажучи, були не надто вдалими. Але це лише початок, тому я не очікував, що все вийде з першого разу. З кожною наступною спробою ставало краще. Принаймні так стверджували Ізабелла та Лідія Дмитрівна. І, мушу визнати, певний прогрес я теж помітив. Коли наш перший урок вокалу завершився, Ізабелла провела викладачку до вхідних дверей, а згодом повернулася до вітальні. Я весь цей час сидів на дивані, очікуючи на неї.

— Кириле Ді Лаурентісе, а ти не так уже й погано співаєш, як розповідав мені в машині, — сказала вона, вмощуючись на тому самому дивані. Між нами залишалася цілком пристойна відстань. І чомусь саме зараз вона здалася мені надто великою. Мені захотілося, щоб Ізабелла сиділа ближче. Значно ближче. А можливо, навіть на моїх колінах.

Стоп! Кириле, ти не повинен цього хотіти. Ба більше, ти навіть не повинен про таке думати. Але, бляха, я хочу!

Мені подобається до неї торкатися. Подобається тримати її за руку, відчувати її присутність поруч. Я постійно ловлю себе на тому, що шукаю найменшу можливість доторкнутися до неї. Іноді навіть не помічаю, як роблю це. А в інших випадках доводиться докладати чималих зусиль, щоб стриматися. Наче якась невидима сила змушує мою руку потягнутися до неї, а я сам себе зупиняю.

І це починає мене дратувати. Бо я звик контролювати себе. Свої рішення, емоції, бажання. Але, здається, з Ізабеллою система дає збій. 

— о, боже. — сказала Ізабелла закриваючи руками обличчя. — я тільки що зрозуміла, що всі сьогоднішні зустрічі скасовані і їх потрібно виконати завтра, а завтра у нас доволі щільний графік. — я так був захоплений своїми думками, що забув сказати дівчині, що практично всі її зустрічі не були скасовані. Я та її друзі все це владнали.
— нічого не скасовано. На зустрічі із дизайнерами був я. А із організаторами твої друзі. Нам лише потрібно зустрітися з Оксаною і Макаром.
—а, — підняла на мене погляд Ізабелла на мене. — це добре, мабуть. — так і мені час вшиватися. Бо якщо я залишуся, я зроблю, те що вже давно хочу зробити з тією дівчиною. Це притиснути її до стіни і впитися в її пухкі рожеві губи.
— гаразд, я поїду, а ти собі відпочивай. Гаразд?
— Кирило.
— що?
— а ти вмієш готувати? — чи вмію я готувати? Що за питання у цієї дівчини?
— чи вмію я готувати? — запитав я. Дівчина кивнула головою. — вмію. Чому ти питаєш?
— прекрасно, – сказала наречена та єхидно посміхнулась. Вона, що зараз змусить мене готувати їй вечерю? Ну так, Кириле. Вона застрягла у ліфті. Потім лікарня. А до цього всього в неї було багато зустрічей. Звісно, вона зголодніла.
— тільки не говори, що ти хочеш, щоб я приготував тобі їсти.
— добре, не буду,  — промовила вона насупившись та склала руки під грудьми. А вона мила коли сердиться. Я не маю думати про те, яка вона мила. Зберися, Кириле, ти не маєш про це думати. Ти взагалі мав поїхати додому після викладача по вокалу.
Через деякий час я стояв біля плити на кухні Ізабелли. А сама дівчина сиділа на барній стійці і стежила за мною, що я роблю. Вона мусить контролювати все, те що відбувається на своїй території.
Спочатку я нарізав куряче філе та кинув його на гарячу сковорідку, яка вже встигла нагрітися. Потім я став нарізати цибулю.
Коли я приготував нам вечерю, а Ізабелла накрила на стіл. Ми стали вечеряти. 
— я дещо запитаю, Кириле, а як часто ти готуєш?
— вкрай рідко.
— о, і те що ти мені приготував — це рідкісне явище. Я гадаю.
— так, і нікому не кажи, — Ізабелла загадково усміхнулась.
— всім розкажу. — сказала дівчина нахилившись до мене.
— Ізабелло, ти зовсім не вмієш тримати таємниці.  — сказав і дівчина сперлась на спинку крісла взявши бокал вина.
— заспокійся, Кириле, твоя таємниця збережеться. Можливо. — надпила дівчина червоного вина, яке я нам налив коли ми сіли за стіл. Її голова точно забита, якимись думками.
— поділися своїми думками, Ізабелло.
— я лише зараз зрозуміла, як швидко наближається наше з тобою весілля. Тобто коли ми тільки починали з цією угодою це, здавалося, так далеко і немов, воно буде не так вже і швидко. А дивлячись зараз вже на днях я вийду за тебе заміж. І це не так вже і далеко. І ми маємо з тобою зіграти чудово, що б нам повірили, що ми дійсно закохані в одне одного. А це ще більше нервує.
— нам завжди, здається, що це так далеко і не варто, про що хвилюватися, але насправді воно, ще ближче ніж нам, здається.
Коли ми закінчили вечеряти я допоміг Ізабеллі прибрати посуд зі столу та згодом його помили. Я мив посуд, а Ізабелла його витирала та клала у тумбочку. Коли я згодився їй допомогти дівчина спочатку заперечувала, але зрозумівши, що зі мною марно сперечатись зрештою вона та й погодилась.
— гаразд, я вже піду. Ти й так втомилася за весь цей день.
— ти що турбуєшся про мене, Кириле Ді Лаурентісе? Я вражена.
— лише хвилююся про те, щоб я мав здорову наречену.
Попрощавшись з Ізабеллою я поїхав до себе додому. Я вже уявляв, як прийму теплий душ змию з себе весь цей день і займусь спортом до того. Переступивши поріг свого пентхаусу я побачив Макара, Михайла, Алекса і Луїзу. Здається, я не зможу займатися спортом сьогодні. 
—Боюсь запитати, а що ви тут робите? — запитав я дивлячись на своїх друзів, які розсілися на моєму дивані у моїй вітальні. Хто бляха дав їм ключі? 
— а де «я так радий вас бачити, мої любі друзі»? — сказав Макар закинув ногу на ногу.
— я так не радий вас тут бачити. — пробурмотів я. Це була чиста правда. Після сьогоднішнього дня я лише хотів спокою, а з цим його то точно не буде.
— зараз ти не милий, любий братику, — — промовила Луїза обіймаючи подушку.
— я взагалі не милий. — пробурмотів я.
— інколи.
— що ви тут робите? — запитую я ще раз.
— в тебе сьогодні парубоцький вечір. — сказав Михайло. Ого. Я навіть не знав, що він мав бути у мене. Прикольно.
— а чому я про це не знаю?
— можливо, тому що це мав бути для тебе сюрприз. — промовив Алекс. О, і їм це вдалося. Я був в шоці їх побачити після такого важкого дня. З таким-то їхнім сюрпризом.
— гаразд, що тоді Луїза робить на моєму парубоцькому вечорі?
— О, мені було нудно і я вирішила повеселитися.  — відповіла сестра.
— і як весело? — я не знав, що сидіти на моєму дивані це один з видів розваг. Потрібно з них плату брати чи що.
— буркотун. Я не розумію, як тебе терпить Ізабелла. І що вона у тобі знайшла?
— нагадаю, що у нас з нею суто фіктивні стосунки. Це угода і почуттям місця немає.
— а то через фіктивні стосунки ти скасував нашу зустріч? — поцікавився Макар, — бо ти віз свою наречену в лікарню. Кириле, зізнайся хоч собі, що ця дівчина тобі справді небайдужа.
— вірно. Небайдужа. Ми з нею чудові друзі, — в цей момент усіх моїх друзів перекосило. Немов я сказав, щось огидне.
— Кириле, ти ідіот, — сказала Луїза піднявшись з дивану і пішла на кухню. Дівчина повернулась з бокалом червоного вина. Я лише спопелив її поглядом.
— що? Кириле, сприймати те, що ти кажеш про вашу «дружбу» і Ізабеллою на тверезу голову не можна. А то можна зійти з розуму.
— Луїзо, а ну налий ще мені, — сказав Михайло.
— Михайле, ти знаєш, де кухня і де все тут стоїть. І також маєш власні руки та ноги можеш сам собі налити. Я не наймалась бути вашим особистим барменом.
— ви брат та сестра разом зведете світ до божевілля. — сказав Михайло встаючи з дивану і хлопець тримав шлях до кухні.
Якщо я думав, що швидко спекаюсь своїх друзів та сестри, то я марно думав. Бо вони ще замовили піцу та суші для Луїзи. І сьогодні з планів я лише прийму душ і піду спати, а тренування буде завтра. Ненавиджу, коли мої плани змінюються. Ненавиджу коли не можу контролювати ситуацію. Я люблю коли все під моїм контролем. Коли у мене продуманий кожен наступний крок.
— Не розкисай друже, — постукав мене по плечі Алекс помітивши мій насуплений погляд.
— просто Кирило злий, що ми завадили його планам. Він скоріш за все спланував, що буде робити. А тут ми і все накрилося мідним тазом. — мушу визнати, що мої друзі непогано мене знають. Я б сказав, що вони занадто добре мене знають.
Коли мої друзі та моя сестра покинули мій пентхаус, то це була пів третьої ранку. Прийнявши душ я заскочив у ліжко під теплу ковдру. Але сон не йшов. І не піде. Мене мучить свого роду безсоння. Тобто, якщо я не засну до певного часу, то цілу ніч я вже не засну. І оскільки сон не йшов. І я пішов у тренувальну залу. Щоб марно не лежати у ліжку. Коли я зробив усі свої рутинні тренування, то почав бити  боксерську грушу. Так би мовити я зганяв увесь цей стрес та негатив, який накопичився за цей період.
Останній раз я бив грушу коли побачив вперше Ізабеллу, тоді у Малевичі. На тому проклятому заході її подруги. Тоді коли вона стояла з своїми з друзями  та сміялася. І коли я стояв похмурим та насупленим. Вона, як те світло, яке світить і не гасне. Сонце. Вона, як те Сонце. Яке світить коли падає дощ. А після дощу завжди з'являється веселка.
Ізабелла була сонцем.
Вона була сонцем від якого я так тікав. Адже сонце перетворює темряву на сяйво.
Я не є тією людиною, якою вона мене вважає. Моє серце чорне, а не біле, як вона думає. Я роблю такі речі, як вона навіть собі не представляє. І коли вона про це дізнається, то навіть на крок до мене і не підійде. Не довірятиме, як довіряє зараз. Вона зненавидить мене.

На ранок я знову тренувався. Забагато тренувань не буває. Я вважаю, що спорт — це невід'ємна частина людського життя.
Сьогодні перед тим, як їхати в офіс я маю заїхати до пана Мазхара.
— кого я бачу Кириле, не часто ти буваєш у нашій штаб-квартирі. — штаб-квартирі? Він що зараз серйозно? Це цілий офіс, а не квартира.
— мені потрібно, щоб ви для мене дещо зробили.
— і що це?
— я хочу компромат на Олександру Царенко.
— я вірно почув? Ти хочеш компромат на сестру своєї нареченої?
— так. Ти можеш це зробити до дванадцятої ранку?
— звісно, я це зроблю, Кириле. Але для чого тобі це? — я вирішив зробити це для Філа. Він видався хорошою людиною. І я знав, що Олександра не розлучиться з ним так просто. А шантаж багато чого може вирішити.
— про всяк випадок.
— гаразд, я піду. А ти тут почекай. Можеш кави собі заварити. Сам знаєш, що і де стоїть.
— міг просто сказати: «почувайся, як вдома, Кириле»
— це не твій довбаний дім! — це була свята святиня Мазхара Чічека.
— а чий тоді? — з'явилася Марта у дверях. — за оренду плачу я. Кирило.
— Марто.
— ти прийшов нас провідати?
— ага. Щось типу того. — господи коли ця дівчина дивилась на мене, то я думав, що це на мене дивиться Ізабелла. Занадто схожі. Єдина різниця це очі. У Ізабелли вони темно коричневі.
— я чула у тебе з'явилася наречена.
— так. Ізабелла Царенко.
— вітаю.
— а ти не чула, що вона і ти, як дві краплі води? — долинув голос Мазо з сусідньої кімнати. Не як дві. У Ізабелли очі темніші. Та більше веснянок. Сонячна дівчинка.
— Ми вже бачились, Мазо, але я знала до того. Нас з дівчатами були викрали, бо переплутали мене з нею. І добре, що так склалося.
— я не чув цієї історії.
— Ізабеллу хотіли усунути конкуренти, а коли вони переплутали нас я вирішила дослідити все. І коли я з'явилася у їхній офіс і почала скандалити, бо якого біса їхні люди викрадають мене коли я проводжу час з своїми друзями. Вони заспокоїлися. Ну я їм делікатно пояснила. — делікатно пояснила? Я щось сумніваюсь. Ця дівчина маньячка. — Мовляв, якщо знову таке станеться, то від їхньої компанії мало, що залишиться. — що, що, а погрози цієї жінки справді страшні.
— Ізабелла про це знає? — поцікавився я. Хоча я про це не чув.
— ні. Ми вперше з нею побачилися тоді на стадіоні. Та й я не вірила, що ми настільки з нею схожі. Але коли я її побачила, то було відчуття немов я дивлюся на себе у дзеркалі тільки у платті.

Я трохи посидів, випив кави з Мартою та Мазхаром, а коли компромат нарешті був готовий, вирушив до Києва. Усі необхідні матеріали я переглянув ще дорогою. Там була не лише інформація про Олександру, а й адреса, за якою вона, найімовірніше, зараз перебувала. Мені не хотілося відкладати цю зустріч. Я й так витратив достатньо часу. Коли я нарешті дістався потрібного місця, без зайвих церемоній попрямував до її кабінету.