Розділ 9

Я не знаю чому я це зробила. Але я хотіла, щоб одна фотографія з реклами була у мене на акаунті в Instagram. Плюс це чудовий піарний хід. 
Я виклала фото, там де ми з Кирилом у вечірньому одязі. І Кирило поклав свою голову мені на плече. Та підписала: «Я завжди буду поруч, навіть якщо це знову і знову розриватиме моє серце на шматки». 
Я знайшла цю фразу у книзі. Та вона мені сподобалася. Та й я захотіла, щоб ця фраза була під цією фотографією. Ще я намагалась підібрати якусь пісню,  але мені абсолютно нічого не подобалося. Але я натрапила на одну пісню. «Dinlе Beni Bi'». 
Потім я взяла сумку та пішла до своєї машини та поїхала у «Di Laurentis Design». Я зайшла у середину мене одразу зустріли та відправили до дизайнерів. Я одягла біле плаття максі на широку брительку. Це був перший варіант. 
Другий варіант це було пишне плаття з фатіну та корсет з атласу на брительках. Це теж хороший варіант.  Але я більше схиляюсь до першого. Дівчата-дизайнери сказали, що удосконалять його та відправлять мені. Так, плаття є. На один клопіт менше. Тепер зустріч з організаторами. Зараз тільки третя година. І зустріч буде в кабінеті Кирила і це добре. 
Тому, я пішла до ліфту. Надіюсь, він справний. Тому, що я не хочу повторити, те що було багато років тому. Мені шість років. Я за руку зі своїм батьком заходжу у цей ліфт. Зараз він змінився. Став новішим. Справнішим. Але це було давно і цей страх досі є. Двері ліфту закриваються і я маленька натискаю на кнопку на якій є цифра поверху. Кнопка засвітилася. Тоді ліфт затрісся вимкнулося світло. І він зупинився. Я дуже сильно злякалася почала плакати. Страх у середині наростав, що обійми та заспокійливі слова тата не допомогли. Я знепритомніла. І кожен раз коли я їду ліфтом у цій компанії я відчуваю себе шестирічною дитиною, яка застрягла у ліфті разом з татом. 

КИРИЛО 

Ізабелла мене вб'є. Прямому сенсі цього слова.  Мало того, що я сказав зустрітися з організаторами в мене у офісі так, ще я запізнююсь. Я вже готовий до її невдоволення. Та буркотіння.  Але коли я зайшов у кабінет були тільки організатори. Це були дві жінки. Одна була Рудою. Інша блондинка. Де бляха Ізабелла?
— доброго дня, вибачте за запізнення. Справи затягнулися, — сказав я коли зайшов у кабінет. — мені потрібно зробити один дзвінок. — жінки кивнули. Я вийшов у коридор і набрав Ізабеллу. Мене одразу перекинуло на голосову пошту. Мені це не подобається. Дуже сильно не подобається. Я подумав і вирішив подзвонити дизайнерам у яких була примірка весільної сукні. Дизайнерка сказала, що вона пішла від них на нашу зустріч. І направилась до ліфту. І ще вона уточнила, що була чимось налякана. І мене осінило. Вона в ліфті. Довбаному ліфту. Я згадав, що Ізабелла в дитинстві була застрягла у нашому ліфті. Після тієї ситуації вона ніколи не заходила в той ліфт. 
Я побіг до ліфту. І я не помилився він зламаний. Чорт. Я намагався відкрити його сам, але бляха нічого не виходило. 
— пане Кирило, він зламаний,  — підійшов до мене охоронець. Та ти що. Я не бачив. 
— я бляха бачу. Ви перевірили чи там є люди? — охоронець тільки кліпів та дивився на мене великими очима, — довго будеш дивитися на мене чи скажеш?
— ні, ми не перевіряли. — гаразд, сьогодні ж звільню їх всіх до біса. Але це пізніше. Спочатку Ізабелла. А решта зачекає. 
— відкрий мені ці двері! — на підвищеному тоні говорив я. 
З горем я і цей безтолковий охоронець відкрили той ліфт. Той ліфт піднявся лише на другий поверх і застряг. Добре, що я був на другому і не довелося бігати сходами. У ліфті на підлозі лежала непритомна Ізабелла. Я кинув ломік, яким відкривав ліфт і здається, попав у охоронця. Та підбіг до Ізабелли взяв її на руки та виніс з приміщення. Якраз ішов Михайло з моєю сестрою я кинув йому ключі. 
— відкрий бляха швидко! — сказав я. І друг відкрив ключем машину усі фари  засвітилися. Потім він відкрив задні двері, куди я поклав Ізабеллу. — я потім запитаю з вас, що ви тут двоє робите, — сказав я і побіг до водійського місця. Що моя сестра не встигла нічого сказати. Хоча я бачив по її фейсу, що вона хоче сказати. Дівчина була відкрила рот, але одразу закрила. Я сів у машину та рушив. Зазвичай я не ганяю дуже сильно. У мене навіть немає штрафів за перевищення швидкості. Але сьогодні окрема ситуація. 
Бо я гнав, як божевільний у ту довбану лікарню. Спідометр швидкості перевищував вісімдесят кілометрів за годину. Мені вже прийшов один штраф. 
Я швидко зупинився перед лікарнею. Вийшов з машини підняв Ізабеллу з сидіння і поніс її всередину. Там одразу нас зустріли. Я заніс дівчину у кабінет там вже був лікар та медсестра. 
— що з нею сталося? — запитала медсестра коли лікар оглядав Беллу. 
— вона застрягла у ліфті. У неї клаустрофобія. — медсестра кивнула. 
— гаразд, ви вийдіть. Ми зробимо свою роботу. — чорта з два я звідси вийду. 
— ні. Я буду тут. 
— будь ласка, не змушуйте мене викликати охорону. Вийдіть,  — показала медсестра рукою на вихід і побачила охоронців. — здається, охорони мені не доведеться викликати. 
— це ваша машина стоїть навпроти входу? — запитав один з охоронців. Я все таки вийду. Бо машину потрібно припаркувати. 
— я зараз її припаркую.
— будь ласка, перепаркуйте. 

Ізабелла 

Помало я розплющила очі і я вже не в тому проклятому ліфті. Я лежала на дуже твердому ліжку. З права було вікно. А в ньому я побачила верхівку дерев. І ще я побачила, що на моїй руці голка запхана. Піднявши голову трохи вгору я побачила крапельницю. Я глянула і вона майже докапала, ну можна витягати. Я з цим і сама впораюся.  Адже, у мене немає часу лежати. Стільки справ. Кирило напевно дуже злий, адже я пропустила нашу зустріч з організаторами. Він точно мене прикінчить. І коли я намагалась зняти ту голку, яка була у моїй шкірі зайшла медсестра. Бляха, попалася. 
— пані Царенко, ви що робите? 
— еее... ну цей...знімаю цю голку.  
— для чого? 
— у мене сьогодні багато справ.
— почекають ваші справи. — ага. А те, що Кирило сам зустрівся з організаторами і він буде нити мені. Бо я його кинула. Еее ні. Я цього не хочу.
— ні. 
— де ваш наречений? Весь час був тут. А коли ви тікаєте його ніде немає. Диво. 
— пані медсестро, — почувся голос Кирила, який входив у палату. — я тут. 
— чудово. Бо ваша наречена вже тікає. Бо бачте у неї невідкладні справи. — все зразу розповіла. 
— гаразд, — сказав Кирило і медсестра пішла. — як ти ? — я здивовано вирячила свої очі на хлопця. Хіба він зараз не мав говорити, що я розляглась тут, а не працюю. 
— добре. Все, Кириле, нам треба на зустріч з організаторами і адвокатами. Стільки всього. 
— Ізабелло, не треба. — сказав Кирило сівши на ліжко біля мене. 
— як це не треба? 
— господи, дівчинко, ти знепритомніла у ліфті. Ти що божевільна? Яка ще зустріч?  
— ну трохи є.
— що ти робила в тому ліфті? 
— піднімалася. Для того ж ви його встановили.  Чи він для краси? 
— хіба ти після того випадку не їздила на ліфті у нашій компанії? — він занадто багато знав про мене деталей. 
— так, але сходи були закриті і я поспішала на зустріч. — і я задумалася. Цікаво, хто мене знайшов. І повідомив Кирилу. — Хто мене знайшов? 
— я. Ти була непритомна десь годину, а може більше. Тому, я привіз тебе в лікарню. Щоб переконатися, що ти в нормі. — ага. Можливо, мене тут тримають через Кирила. Він міг сказати лікарям, щоб я довше лежала.  А я вже хочу додому. Ясне діло, що Кирило мене не підпустить до роботи. Але до весілля потрібно готуватися. 
— бачиш, я в нормі, тому може ти відвезеш мене додому? — Кирило засміявся. 
— Ізабелло, ти тільки, що намагалася втекти. — я похитала головою. 
— ні. Я лише намагалася зняти ту кляту голку зі своєї шкіри. 
— і все? — підняв обидві брови Кирило. 
— так. 
— гаразд, я піду оформлю виписку. Але ти не тікаєш. Раз ти зняла з себе капельницю нам не потрібно кликати медсестру.
— так, вона зла якась. 
— гаразд, — він поцілував мене у чоло і пішов. Невже Кирило Ді Лаурентіс може бути милим. Стоп. Він мене поцілував в лоб. Кирило, який є моїм фіктивний нареченим. І я не закричала. А навпаки цей жест мені дуже сподобався. 
— я тут собі подумала. — сказала я, коли ми вже їхали до мене додому, — І мені прийшла чудова ідея. І я думаю, що це було б чудово, — сказала я крутячи золоте колечко у формі змії на пальці. Це колечко мені подарувала Емма минулого року на день народження.  
— я не бачив тебе такою схвильованою, Ізабелло. Від коли ми спілкуємося це вперше. — сказав Кирило глянувши на мить мені в очі. І знову повернув голову до дороги. 
— Кириле, люди хвилюються, коли хочуть сказати, дещо важливе і не знають реакції свого співрозмовника. Це може бути, як і хороша так, і погана реакція. 
— скажи. І врятуй себе від цього даремного хвилювання.  
— я думаю, що ми не встигнемо підготувати весільний танець за сім днів. Навіть, якщо спробуємо, то можемо зіпсувати. А я хочу, щоб все було красиво. Жодних помилок та проблем. 
— так, Ізабелло, ти маєш рацію ми не встигнемо ідеально станцювати. І що ти пропонуєш?
— ми з тобою заспіваємо пісню. 
— пісню?
— так! І я не бачу у цьому нічого поганого.
— Сонце, я маю тобі зізнатися. 
— ти знайшов іншу наречену? І вирішив позбутися мене?
— не дай Бог! — не дай Бог? Що це означає? — я жахливо співаю, люба Ізабелло.
— от і зараз перевіримо. 
— зараз? Я не буду співати у машині! 
— прямо зараз ні. А от у мене дома будеш. 
— ти не казала, що я піду до тебе.
— тепер кажу. 
— я знав це. Знав, що твоя поява у моєму житті зробить його складнішим. 
— шкодуєш?
— нізащо!
— а і ще! 
— що ще, Ізабелло? Клянуся, мені вже страшно, що за ідеї у твоїй крихітній голові. 
— я не зміню своє прізвище. — Кирило глянув на мене і різко зупинив машину. 
— це ще чого?
— я не хочу. 
— мені це не подобається. 
— ну це, любий Кирило, твої проблеми. 
— ні. Хочеш ти цього чи ні. Але коли ти носиш мої обручки, ти будеш носити і моє прізвище! 
— розігнався. Нізащо. 
— побачимо. — після цього слова мені згадалася розмова з батьком, який говорив, що я все-таки буду Ізабеллою Царенко-Ді Лаурентіс, або ж Ізабеллою Ді Лаурентіс. І якщо я буду до останнього проти Кирило силою притягне мене змінити прізвище. І знаючи, яка я вперта і який він. Це схоже на реальність. 
Коли два віслюки тягнуть за мотузку у різні сторони вона рветься навпіл. І в кінцевому результаті віслюки падають, коли не мають за що втриматися. 
— ваш пункт призначення, — сказав Кирило, коли я у вікні побачила свій дім.
— ти теж виходиш!
— за однієї умови. 
— це шантаж? — я нахилилась ближче до Кирила. Та відчула його аромат. Змішаної кориці з шафраном та легкі нотки лаванди. Довбана лаванда. Та довбаний Кирило Ді Лаурентіс. 
— можливо, — сказав низьким голосом Кирило.  
— гаразд, добре я зроблю все, що ти захочеш, але май межі, Кирило Ді Лаурентіс! — сказала я і вийшла з машини. Закривши двері гримнувши. Я думала, що отримаю за це, але Кирилу було байдуже. 
— гаразд, Ізабелло Ді Лаурентіс! — промовив Кирило і вийшов за мною з машини. Ми стояли біля капоту його автівки. 
— ніколи. — похитала я головою. 
— ти тільки, що сказала все, що я захочу. Я хочу це. — сказав Кирило сперся на капот своєї машини. 
— ти нестерпний, Кириле Ді Лаурентісе!
— ти теж, Ізабелло Ді Лаурентіс. 
— Царенко. Ізабелла Царенко!
— це поки що. Ходімо поспіваємо, найкраща наречено.
— я ненавиджу тебе Кирило Ді Лаурентіс! 
— а я тебе обожнюю, сонце. — сказав Кирило та пішов вперед.