Розділ 8

Зараз я дотримуюсь свого гасла: «немає нареченого — немає проблем». Але поки ми з Кирилом не змогли залишитися удвох, щоб поговорити.  Він постійно від мене тікає. 
Коли я запропонувала їхати додому нам двом, то він ще сказав, щоб з нами їхала його сестра, а з його сестрою сів Алекс. Але він не втече від мене. Це не так легко. 
Ми все таки ночуємо в одній кімнаті. Кирило Ді Лаурентіс, ти не втечеш від мене! Не цього разу. 
Коли ми НАРЕШТІ приїхали до будинку тата. Я одразу пішла до себе. А Кирило продовжує грати в кота та мишку. В кінцевому результаті кіт впіймає мишку. З'їсть, навіть оком не мигне.
Прийнявши ванну я переодяглась і стала ходити по кімнаті від вікна і до дверей. 
— він намагається грати зі мною ігри. З Ізабеллою Царенко він грається. Я ще покажу, хто з ким грається. Я спустилася вниз на пошуки Кирила, але його ніде немає. У мене склалося враження, що він закрився від мене у туалеті.  
— Регіно, — покликала я жіночку. 
— Ізабелло,  ти ще не спиш? — сказала жінка вибираючи руки рушником. 
— ні. Скажеш Кирилу, що він сьогодні уночі спить у своїй машині. 
— гаразд, а я можу запитати чому?
— у нас весілля у суботу. А він тікає від мене. Надумав грати зі мною в ігри. 
— гаразд, Ізабелло, а це не жорстоко для хлопця? Шкода ж його. 
— думаю, що в самий раз. Він коли це почує, то миттю увірветься у мою кімнату. — сказала я і розвернулася і пішла до себе. Кирило Ді Лаурентіс прибіжить, як миленький. І як я і говорила через годину він увірвався у кімнату. 
— Ізабелло, це як розуміти? — так, як я і очікувала він розлючений. 
— це не виховано з твого боку, Кириле, а якби я була гола, а ти вриваєшся тут. 
— ти взагалі чуєш мене?
— а ти мене чув? Коли я кажу, що треба поговорити. То ти тікав, то говорив з друзями, немов мене немає. Вибач, Кирило, але я..
— я буду спати на цьому ліжку! — сказав Кирило перебивши мене. 
— гаразд.  
— гаразд, — сказав Кирило кинувши головою і вийшов. Спи на цьому ліжку,  але не в цій кімнаті. Я покликала Філа і пояснила йому, щоб він мені допоміг.
— винести ліжко на коридор? — здивовано повторив мої слова Філ. 
— так.
— Ізабелло, для чого це?
— о господи. Кирило сказав, що буде спати на цьому ліжку нехай спить, але не в моїй кімнаті. 
— якби ти була моєю нареченою, я б тебе кинув. Ти справді божевільна. Я справді дивуюсь, як він ще втік від тебе.
— ну слава богу, ти не мій наречений, а Кирило. 
— ти знаєш, що це виглядає безглуздо. Ну яке виносити ліжко? Ти впевнена?
— так, Філе, будь ласка, винеси нарешті це довбане ліжко.
— я співчуваю Кирилу. Попадеться ж таке чудо, як ти, Ізо. 
Філіп ще кілька разів мене питав чи впевнена я, що хочу винести ліжко. Я сказала «так». Ми зняли матрац, ковдру, подушки, щоб легше було виносити. 
Моя сестра прийшла подивитись, що ми робимо і сказала, що я хвора на голову. І пішла. Думаю, що вона пішла доносити Кирилу. 
— знаєш, Ізо, я завжди думав для чого тобі в кімнаті цей диванчик, — вказав Філ на бежевий диван, який  стояв у дальньому кутку. — тепер він точно тобі знадобиться.  — сказав Філ посміхнувся і вийшов. Скоріш за все він буде говорити з моєю сестрою. І я згадала, що забула одну деталь. Я взяла листок та чорний маркер і написала «Оскільки ти сказав, що спиш на цьому ліжку.  То спи, тільки на коридорі.»  І ще додала смайлик, який сміється та домалювала роги чорта. До другої ночі, я не чула ніякого шуму на коридорі, здається, він думав, що я винесу пожартував і занесу назад. Але впертий слон з нас двох це я. Тому, я  ні за що його не занесу сьогодні вночі, а вранці. І коли я поклала голову на подушку мої очі в мить закрилися і я поринула у сон. 
— Ізабелло, — шепотів мені на вухо тихий бархатний голос Кирила. Від чого усі мої нутрощі скрутилися. — прокидайся, час їхати, — з кожним словом він мене цілував у вухо, щоку, ніс, чоло. І раптом почувся сильний гуркіт у коридорі. Я розплющила очі і ніякого Кирила не було. О, це ж сон. Кирило будив мене поцілунками. Якась інша реальність. Я посміхнулась до себе і вийшла на коридор подивитися, хто ж розбудив мене від прекрасного сну. Окей, не прекрасного. Хоча кого я намагаюсь обдурити він справді був прекрасним. І на коридорі я нікого не виявила. І ліжко, яке і винесла навіть було не розстелене. Кирило не ночував тут? Де ж він був? Я спустилася вниз, а він там говорив з Регіною. Де ж він спав? 
— я справді неочікував такого від Ізабелли. Я не думав, що вона аж настільки божевільна. — сказав Кирило усміхаючись допомагаючи Регіні готувати сніданок. 
— вона з дитинства така. 
— правда? 
— так, тобто. Якщо дивитися на кожні батьківські збори то найбільше обговорювали Ізабеллу зі всього класу. 
— що вона таке робила? — засміявся Кирило. Смійся, смійся.
— то встане посеред уроку і піде. Вона не любить правила тим паче їм підкорятися. А коли померла їхня мати, то набила однокласнику зад, бо він сміявся, що у неї немає мами. 
— вона і тоді вміла постояти за себе. 
— ви про мене говорите? — я вирішила вийти з своєї схованки. 
— про погоду, — одразу випалив Кирило. 
— і яка сьогодні погода? — поцікавилася я. 
— сонячно, — сказала Регіна 
— дощ, — а це Кирило. 
— я дивилась вчора вранці на погоду і писало, що похмуро. Здається,  ви не про це говорили.  
— Ізабелло, а ну бери тарілки розставляй, говориш дурниці. — Регіна впихнула мені тарілки і вигнала їх розставляти. Від коли вона почала більше любити Кирила, а не мене. 
Поснідавши ми з Кирилом відправили у дорогу до Львова. У нас багато справ. Підготовка до весілля. 
— о, господи,  — сказала закривши рукою свій рот. 
— що таке?
— я зрозуміла, що весілля у суботу,  а у мене досі немає весільної сукні. Я ж не встигну пошити. Боже, у мене було стільки варіантів. Доведеться купувати. 
— не доведеться. 
— тобто? Поясніть, будь ласка, пане Кирило.
— тобі сукню шиють найкращі дизайнери «Di Laurentis Design». — як? Господи, я нічого не розуміла. 
— я не розумію. 
— твої подруги напряму зв'язані з дизайнерами і кожен крок контролюють. Я не можу сказати, що це буде сукня твоєї мрії. Але вона точно тобі сподобається.  
— Правда? 
— так, — кивнув Кирило усміхаючись. В цей момент мені захотілося його розцілувати. Цей хлопець доведе мене до сказу. Він стільки всього зробив, що я не знаю, як йому віддячити. 
— дякую,  але припини це робити, бо я можу в тебе ненароком закохатися. — на ці слова він лише поглянув на мене з посмішкою і одразу повернув погляд на дорогу. 
— і до речі, нам потрібно поговорити про твоє спонтанне рішення одружитися. Хіба ми не мали це обговорити удвох? 
— Ізабелло, не питай. Твій батько сказав, що ми повинні обрати дату. І мій батько тиснув. Ти краще скажи, як ти винесла, то ліжко у коридор?
— а це Філ допоміг. 
— і він просто погодився? 
— ну ні. Я йому сказала що ти сказав, що будеш спати на цьому ліжку і сказала винести в коридор. Він назвав мене божевільною.
— це справді божевільно. Коли мені твоя сестра сказала я не повірив. 
— а так, сказала що я хвора на голову.
— трошки є. 
— ти на чиїй стороні, моїй чи на її? 
— звісно на твоїй, люба Ізабелло.
— зараз ти називаєш мене «любою» і все таке. Що таке?
— просто обожнюю тебе.
— гаразд, — сказала я посміхаючись і Кирило почав сміятися. — смійся,  смійся. Можливо, це останній твій сміх. Ти ж одружуєшся зі мною. І викид з ліжком точно не останній. 
— мені страшно уявити, Ізабелло, що буде далі. 
— о так, бійся мене, любий наречений.
На наступний день в офісі, щось відбувалося. Тільки я не розуміла, що саме. 
Я сиділа крутилась в своєму кріслі  не знаючи до чого взятися. Як у кабінет постукали. 
— заходь
— Ізабелло Олексіївно, ваша кава. — сказала Аліса ставлячи каву у білій чашці на мій стіл. 
— дякую. Що відбувається? 
— що саме? 
— в офісі всі дивно поводяться, коли бачать мене. Що відбувається?
— а це..— замовкла асистентка.
— що це? Алісо, не дратуй мене!
— ну ж ми дізналися про злиття. І ваше весілля. До речі вітаю вас. 
— що вони знають про весілля? 
— що воно відбудеться у суботу. 
— звідки вони дізналися? Із журналістів ніхто не знав. 
— Луїза Ді Лаурентіс повідомила, що її брат одружується у суботу з вами у своїй соціальних мережах.  А і ще..
— що ще? 
— ваша реклама вийшла. 
— чому я не знаю? 
— пані Емма надіслала повідомлення коли ви були у Києві. — я вб'ю свою подругу.  Правда, вб'ю. Я не розумію, чому вона мене не повідомила. О господи. 
— гаразд. Що в мене сьогодні по планах? 
— примірка весільної сукні в «Di Laurentis Design». — а ну це обов'язково мало статися. 
— далі що? 
— зустріч з організаторами. Вона о 15:30.
— а примірка коли?
— через годину. 
— далі що?
— зустріч з молодими дизайнерами, щодо нової колекції. І зустріч з пані Оксаною. — господи,  хто така Оксана? 
— що за пані Оксана?
— Оксана Федорчук. Адвокат. Ваш  наречений подзвонив  та сказав, що ця зустріч пов'язана з злиттям компанії.  — чому він мені не сказав? О господи. На моїх руках буде смерть не тільки  Емми, а й Кирила. 
— гаразд.  Принеси мені мій планшет. Гляну я на цю рекламу.
— гаразд,  — дівчина кивнула і вийшла. Я здурію. Я вже передумала виходити заміж. — ось, — повернулась Аліса з планшетом. І одразу вийшла. Перш ніж подивитися на рекламу я вирішила подзвонити до подруги. 
— як справи, подруго? – запитала я, як тільки Емма підняла слухавку.
— добре, а ти як?
— збентежена та зла на тебе з Кирилом.
— що сталося?
— рекламна кампанія вийшла. А я не знаю. 
— я надіслала повідомлення. 
— всі робочі телефони були у Львові, а я у Києві. І ти не могла сказати вчора. 
— мій провтик, знаю. А що Кирило зробив?
— у нас зустріч з його адвокатом Оксаною. Я не розумію, чому ми з його адвокатами спілкуємося. І злиття робить адвокатська контора його друга Макара. Вроді назва «М & О». Я тут подумала, може укласти шлюбний договір?
— ага і коли ви розлучитеся будете разом працювати. Бо ваші компанії об'єднані. Вам там навіть шлюбний договір не допоможе, подруго.
— правду говориш.
— іі ти вже бачила рекламу? Чесно, я в захваті.
— ні. Зараз буду дивитися. Якраз Аліса принесла планшет. 
— давай дивись, хочу почути твою реакцію. Ви там такі закохані.
— ми не закохані, подруго. 
— ага, дури себе цими дурницями. Давай хутчіше дивись.
Я взяла до рук планшет і перше фото, яке мені потрапило в очі це було, там де ми з Кирилом б'ємося подушками. Наступне було оформлене нашими вишуканими образами Кирило у смокінгу, а я у вечірньому платті. Хлопець застібав мені кольє, а наступне було, коли кольє вже висіло на моїй шиї. І Кирило поклав свою голову мені на плече. І остання пара фото це було там же ми у ліжку в піжамах і одна тумбочка. Кирило читав книгу, а я простягнула руку до тумбочки та дивилась чоловіку в очі. 
— ну чого ти мовчиш? — не витримала моя подруга і порушила тишу у якій я розглядала фото. — тобі не сподобалося?
— я не знаю, що сказати. Це... красиво. Дуже красиво.