Розділ 5

Ізабелла 

Сьогоднішнє побачення буде неймовірним. Сьогодні футбольний матч і я цього не могла пропустити. Так, нас побачать журналісти. І чутки про те, що ми пара будуть поширюватися. А там через місяць можна буде нам одружитися. Я геній. 
— я думала, що ти запізнишся, Кирилн Ді Лаурентісе, — сказала я коли, нарешті побачила, як до мене крокує хлопець.
— щоб сюди потрапити потрібно їхати в заторі, Ізабелло. — роздратовано промовив хлопець.
— ходімо гуляти, — взявши по лимонаді ми пішли. Ми ходили біля стадіону, бо у нас не було квитків і ясне діло, що нас ніхто не впустить. Хіба, якщо ми самі прокрадемося усередину.
— Чому ми гуляємо біля стадіону? — запитав Кирило.
— тому, що сьогодні футбол. 
— ти хочеш на футбол? 
— зараз ні. Розумієш, зараз матч. А це означає, що тут є журналісти, — пояснила я.
— навіщо ми здались спортивним журналістам, — я присіла, щоб зірвати ромашку, — що ти робиш? — запитав Кирило.
— рву квітку. Хіба не видно?
— для чого? — як багато питань від Кирила Ді Лаурентіса.
— для красивої картинки, — просто сказала я.
— поясни. 
— ну дивись. Ми тут двоє гуляємо біля стадіону посміхаємося і у мене в руках квітка. І щоб ти подумав, якби це побачив?
— що ми пара.
— ну ось, — легко змахнула плечима і пішла уперед.
— питань немає, — сказав за моєю спиною Кирило.
— бачиш, як добре, Кириле Ді Лаурентісе, — обернулася я обличчям до хлопця і ми стояли ось так невимушено.
— це у мене їх немає, а ось цих журналістів, які біжать на нас є.
— чорт. Треба бігти.
— куди? — запитав хлопець. 
— менше слів більше діла,  — сказала я і  хлопець схопив мене за руку і ми побігли. Він біг спереду, а я намагалася бігти за ним доволі швидко, — можна і помаліше, — хлопець зупинився і я врізалася в нього якби не ловкість рук Кирила я б лежала лицем у траві.
— ми зупинилися. І ти мало не впала. Я впіймав тебе, сонечко.
— то ти тепер мій герой?
— типу того. Можна було і віддячити.
— секунду, — я вибралася з його міцних лап. В нього руки, як лапи. Його одна, як мої дві, або три руки. Я мило посміхнулася і дивилася тільки йому в обличчя, — Кириле Ді Лаурентісе, кохасик мій, якби не ти, то моя бідна головонька була б у цій траві. Можливо з струсом мозку.
— ти перебільшуєш трохи сонечко, — засміявся хлопець.
— трошки? Окей, — і я знову почала свою тираду, — найкращий у світі дизайнер одягу, мій майбутній чоловік. Якби би не ти то я б валялася тут у траві. Ти мій герой ти врятував мене від соромного падіння і, — не встигла я договорити, як увійшов журналіст.
— майбутній чоловік? — чорт. Позаду нас стояли журналісти. Мене батько вб'є. Весілля, як мінімум мало відбутися через два місяці.
— твій батько буде незадоволений, — прошепотів хлопець.
— не сип солі на рану, — відповіла йому я, — який «майбутній чоловік»? 
— чудово! Мені теж увімкнути режим дурника? — прошепотів хлопець мені на вухо.
— можеш, — відповіла я.
— Ізабелла Царенко та Кирило Ді Лаурентіс скоро одружуються, о це новина. Я отримаю свою премію, — і він просто пішов.
— а де кучу запитань? Я думав, він нам влаштує допит.
— це буде завтра. Коли вийде його стаття. І він отримає премію. А ми з тобою отримаємо на горіхи від твого батька. 
— ти. А не я. Це ти сказала.
— ти знову ввімкнув функцію мудака?
— а я її вимикав?
— я забула, що ні. Вона у тебе завжди увімкнена. Збирай речі ми завтра летимо в Київ. 
— давно я не бачив Олексія Царенка. 
— повір він буде «дуже» радий нас бачити.
— але наше побачення, ще не завершено.
— це ти так вирішив?
— можливо у твоїй голові все закінчено, але ні. Я маю тебе з деким познайомити, — до нас підійшла група дівчат. Це що фанатки Кирила? Мені ще з ними возитися. Але вони красиві одна краще іншої.
— Найкращий дизайнер одягу, якого я мало не вбила? — сказала дівчина з темним волоссям і карими очима. Що? У мене очі на лоба вилізли. Вона копія мене.
— Найкращий архітектор якого я мало не вбив? 
— Кириле Ді Лаурентісе, ти вбиваєш людей? І ще які схожі на мене? 
— це більше по моїй частині, пані Ізабелло, — знову сказала та дівчина. Хто вони такі?
— я тобі поясню. Це Марта Наганда архітектор нашого майбутнього будинку, — вказав він на дівчину, яка говорила, — далі Марія Шапаренко. Вона дизайнер інтер'єру будинку, — це була дівчина з русявим волоссям та зеленими очима. 
— чому я нічого не знаю, про це?
— тому, що це мав бути сюрприз, моя Бель, — я в шоці, як цей чоловік тільки, що мене назвав. Можливо тільки тому, що тут є ці дівчата.
— а хто решта? Твої фанатки? 
— Ліля Снак-Булатова спортивний журналіст, — вказав він на вагітну дівчину в неї очі такі блакитні, немов океан, — Головна фанатка, яка скупила весь магазин. І я не сумніваюся, що її чоловік скупить усю твою чоловічу колекцію. 
— дуже смішно. 
— Мудрик Вероніка, також спортивний журналіст, ми ще з вами не бачилися. 
— все буває вперше. Ми тут з Лілею, як журналісти, але коли нам сказали, що ви тут то ми хотіли побачити, чи дійсно це правда, що обговорюють так соціальні мережі, — сказала Вероніка
— можливо. 
— Софія Маунт ну ти її знаєш співачка. Ти обожнюєш пісні цієї дівчини. Ти її фанатка. 
— так, я дуже люблю ваші пісні. Ваша творчість проникла у мою душу. 
— мені приємно це чути. Дякую вам, пані Царенко.
— це Оксана адвокат партнер Макара. Спочатку вона була прокурором, але їй не сподобалося і вона повернулася назад у адвокати, але вже у статусі головного адвоката.
— ти з нею працюєш? — я лише глянула на хлопця. Звісно, що працює.
— і Вікторія дизайнер одягу наша колега. Дівчина працює в тебе у модному будинку.
— чому раніше я вас не бачила? 
— мене тільки сьогодні взяли на роботу. 
— а зрозуміло. Тоді, бажаю успіхів у майбутньому.
— дякую, — я кивнула. Я не припиняла дивитися на Марту. Таке враження, що я дивлюся на себе.
— ти.., — я намагалась щвязатислова до купи, але не виходило.
— не хвилюйся, я не твоя родичка. У світі є двійники. Якщо чесно я навіть хотіла дізнатися, хто у мене двійник. А коли дізналася, то була вражена. 
— як давно ти знаєш?
— оо, ми дізналися, коли нас викрали, бо думали, що я це ти. — викрали?
— для чого людям викрадати мене? 
— ось це питання я уже три роки розслідую і тихо, як в гробовій ямі.
Кирило взяв мене за руку заспокоючи  і ми пішли далі.
— я бачу по твоїй поведінці, що у тебе в голові шестерінки крутяться. Розказуй. 
— я не просто тебе з ними познайомив. Так, нам потрібні ці знайомства. Дівчина архітектор не проста. Вона пов'язана з мафією і допомогла мені. І ще вона твій двійник.
— що? Ти пов'язаний з мафією? 
— вони лише мені допомагають.
— Кирюша, знаєш, що в один день вони попросять про допомогу. 
— давай далі. Ліля Снак-Булатова вона дружина гонщика і начальника головного холдингу міста.
— що за холдинг?
— виготовлення спортивних машин для гонок. 
— таких, як мій поршик?
— саме так. Тут ще є співачка Софія. Вона має вплив на публіку і якщо ми десь залажаємо, а особливо, якщо дізнаються, що ми не закохані дівчина все зробить сама. 
— нічого не розумію.
— вони вже думають, що ми божевільні і закохані. Тому співачка Софія буде людей переконувати. І Оксана партнер Макара 
— твого найкращого друга.
— саме так. І саме вона займатиметься передачею акцій тобі, які я відкупив, — я хотіла відповісти, але не встигли так, як задзвонив мій телефон. Батько. Це був мій батько. 
— знаєш хто телефонує? Мій батько, мій любий батько, — я показала хлопцеві телефон, де висвітлювався фото мого тата, — нам кінець. Татусику, привіт.
—  не підлещуйся, Ізабелло. Мені просто цікаво, як ви двоє так помилилися. І одразу все вже в мережі. Браво. Завтра же, щоб ви були в Києві.
— звісно, таточку, — батько просто завершив виклик, — ми завтра їдемо до Києва. Батько хоче нас бачити. 
— на скільки він злий по десяти-бальній шкалі?
— цілих двадцять. 
— їдемо пакувати валізи. Я за тобою заїду. Поїдемо на моїй машині. 
— Побачимось сьогодні. 
— побачимось, — ми розійшлися в різні сторони і сіли по своїх автівках. Я зайшла у свій дім у вітальню. І здивувалася там сиділи мої друзі. — що ви тут робите? Я не буду питати, як ви увійшли.
— через двері. Я шпилькою для волосся відкрила. — сказала Емма.
— ти стаєш все небезпечною. 
— новини вийшли. Виявляється ти одружуєшся. — повідомив мені Єгор.
— господи. І саме через це я їду до Києва. 
— Ізабелло, Олександра там, — промовила Лія.
— знаю. Я вже бачила її в Сарте. І відправила в Київ. Пан Філіп зрікся престолу.
— знову? Їм це не набридло? — махала руками Єва. 
— ви не бачили новин?
— я не цікавлюся новинами про королівську родину. Селін цим займалася? — сказала Єва.
— хто ж як не вона, — сказала я.
— ну це могла і зробити твоя сестра, — вмостилась на моєму дивані Емма. 
— я не користуюся послугами своєї сестри. Самі знаєте. Так, а тепер потрібно зібрати валізу, поки Кирило не приїхав.
— ви удвох поїдете? — здивовано подивився на мене Єгор.
— батько хоче бачити нас двох.
— ну що ж удачі тобі, — сказала Єва, я кивнула та побігла до себе у кімнату переодягтися і зібрати валізу. Я одягла чорну коротку спідницю і білий топ і взула білі босоніжки на переплет. Склавши все необхідне у валізу, я спустилася вниз. 
— та ви красуня, — сказала Лія і Єгор почав свистіти.
— дякую, — сказала я подрузі, — не свисти у мене дома, — крикнула я Єгорові.
— як накажете, міс Ді Лаурентіс.
— ще раз назвеш мене так скручу голову, — у моїй маленькій чорній сумочці задзвонив телефон, — здається, Кирило дзвонить, — і я не помилилася, — так, я готова.
І тут в будинок заходить Кирило чорт його забирай Ді Лаурентіс. Весь такий галантний. У костюмі. Діловий. До біса красивий. Здається, що в мене слинка потекла. Я вилупилася і дивилася на нього. 
— привіт, — його слова привели мене до тями. Він тільки фіктивний чоловік. Тільки. Я тут же перейшла у діловий етикет.
— привіт, — прохрипіла я. Це не мій голос.  А він зараза така посміхається і я йому у відповідь чомусь. Я не контролюю себе. 
— ти сьогодні дуже красива, Ізабелло Царенко 
— ти теж, Кириле Ді Лаурентісе. 
— дівчата, Єгор, привіт всім.— привітався Кирило з моїми друзями.
— раді тебе бачити. — сказала Єва.
— ну нам пора їхати, — хлопець глянув на мою валізу, — тільки одна?
— так. 
— ну я знаю, що дівчата беруть кілька валіз. 
— О, пане Кириле, всі дівчата, але не Ізабелла. Вона бере все по мінімуму. Моя сестра і Емма взяли б три валізи. А Лія і Ізабелла одну. — сказав Єгор.
— гаразд, — Кирило взяв мою валізу, — побачимось ще, — попрощавшись з друзями ми вийшли з дому. Хлопець запхав мою валізу у багажник потім відкрив мені двері машини.
— я могла і сама. 
— немає потреби, якщо є я, — я легко посміхнулася і сіла в машину. Кирило зачинив двері, обійшов машину, сів і ми поїхали.