Розділ 1

Сонце заходить на зміну йому виходить місяць. А що буде якщо поєднати їх? Буде хаос. Це дві протилежності. Вони ніколи не бувають одинакові. Місяць і Сонце  — це не інь і янь. Які врешті-решт з'єдналися. Вони ніколи не зможуть бути разом. 

Сьогоднішній вечір один з найпопулярніших вечорів у Львові. У Малевич з'їхалися усі мільярдери країни. Що я роблю тут? Якщо я не відношуся до мільярдерів і я не дружина якогось мільярдера. Я найкращий модельєр, який тільки може бути. І я не хвалю себе. Про це говорять мої нагороди. 
— Тут навіть Кирило Ді Лаурентіс є, — сказала моя подруга Лія, коли ми випивали коктейлі.
— він ж мільярдер, як усі інші.
— ти не розумієш. Коли я надіслала йому запрошення він відмовився, але він тут, — Лія вона організатор світських подій і постійно мене з собою таскає, — Що ж змінило його думку? 
— він мільярдер і його логіку не зрозумієш. 
— ти маєш рацію. Думаю, що нам потрібно у суботу влаштувати дівич вечір. 
— Єгор нас вб'є за таку ідею, — у нашій компанії друзів є тільки один хлопець. Як Єгор говорить у нього свій гарем. 
— нічого страшного, — на мій телефон прийшло повідомлення від батька.
Батько: «у суботу ти повинна бути вдома. У нас сімейна вечеря».
— «маю справи, не вийде»
Батько: «це не прохання. Це наказ ти будеш там. І не змушуй мене їхати з Києва у Львів» 
Чорт візьми мій батько, як завжди перевертає усі плани. А я, як добра і слухняна донька все це послухаю та зроблю. Коли мама померла він став надто владним. Контролює все. А я не можу йому відмовити. Смерть матері дуже сильно вплинула на нього. Але я знаю, що в один момент мій батько перегне палку. 
— у суботу не вийде. Я буду в Києві.
— що сталося? — занепокоїлась Лія.
— сімейна вечеря сталася. 
— Олександра приїжджає? 
— не знаю, але думаю, що ні. Моя сестра дуже сильно зайнята коханням, — моя сестра Олександра Царенко одружена з мільярдером Філіпом Родсом. Спочатку в неї був фіктивний шлюб, але той зв'язок між ними, який ще є і досі. 
— і ти цим займись, — порадила мені Лія.
— ні. Це не для мене. 
— воно для всіх, — моя доля давно відома, але про це друзі не знають. Я вийду заміж за того чоловіка, якого обере мій батько. І цей шлюб не буде таким, як у моєї сестри. Але в мене ще є час насолоджуватися життям сповна. 
— що для всіх? — з'явився наш друг. 
— ви поговорили зі всіма мільярдерами? — звернулася на "ви" до друга. 
— які надокучливі ці всі світські бесіди, — закотив очі Єгор.
— ти говорив з Кирилом Ді Лаурентісом? — вона не вгомониться. 
— так. А що таке? 
— чому він тут? — Єгор дивно на Лію подивився.
— ти ж його запросила. Ліє, ти щось сьогодні блудиш.
— але він сказав, що не прийде. А виявилося, що прийшов. 
— чекай, я піду і запитаю. 
— як це? Ти прийдеш і запитаєш, чому він прийшов? 
— саме так, — кивнув головою Єгор.
— не дурій, — здається, Ліля дійсно думала, що він піде.
— я не дурію. 
— розкажу тобі новину, — перебила їхню перепалку.
— О, це вже цікаво, — Єгор сперся рукою на стіл за яким ми стояли.
— у мене в суботу сімейна вечеря.
— Олександра приїжджає? — припустив Єгор.
— я теж так подумала, але ні. 
— тоді твій батько знайшов собі дружину, — друга спроба Єгора, але марно.
— не думаю. Він став закритим після смерті мами. Цей варіант відпадає. 
— тоді він знайшов нареченого тобі, — третя спроба Єгора і цілком можлива. Але це занадто швидко.
— занадто швидко. 
— в сенсі? — чорт. Клуб не місце, щоб розповідати друзям про правила одруження в моїй сім'ї.
— я пізніше розповім. 
— надіюсь, що ти нам розкажеш, — взяла бокал у офіціанта Лія і по маленьких ковтках пила. 

Київ, 16:36, субота. 

— я приїхала. Тату, ти де? — але як завжди мене ніхто не зустрів, крім нашої економки Регіни. Ця жіночка замінила мені матір, коли та померла.
— Ізабелла, ти приїхала, — зраділа жінка 
— так. У нас якась сімейна вечеря, ти знаєш щось про це?
— твій батько тебе з познайомить з однією людиною. 

— хто це? 
— вони в нього у кабінеті. Можеш влаштувати хаос. 
— люблю це, — я посміхнулася.
— знаю, тому це запропонувала. І скажеш, що вечеря готова.
— гаразд, я пішла.
Коли я зайшла у кабінет без стуку, моя вина знаю. Я побачила там батька і Кирила Ді Лаурентіса чорт візьми. І я зависла. Забула, що мала сказати.
— Ізабелло? Щось сталося? Чому ти мовчиш? — батько почав хвилюватися. Звісно, я зайшла хотіла, щось сказати і мовчала, і дивилася в одну точку.
— все гаразд. І так, приїхала твоя єдина і неповторна донька, а ти досі працюєш. Я думала, що ти мене чекатимеш. І що це за вечеря? Регіна сказала, що ти маєш мене з кимось познайомити. Хто це? — вказала на Кирила. Звісно, я його знаю. 
— звісно. Я думав, що ви знайомі. Ну Кирило так сказав, — я подивилася на Кирила, а потім знову на батька.
— ні незнайомі. Але я його десь бачила. Так, хто він?
— я Кирило Ді Лаурентіс, люба Ізабелло. Я тебе бачив у Малевичі  цього тижня. І ми навчалися в одному університеті. І там ми познайомилися.
— Кирило Ді Лаурентіс. Тату, вечеря готова. Я так хочу їсти. Щоб з'їла вас з Кирилом двох. І ще Регіну, — пожартувала я.
— тоді ходімо. 
— а сестри не буде? — запитала я, коли їла картопляне пюре з київською котлетою.
— вона зі своїм чоловіком.
— просто ти сказав сімейна вечеря. Я і подумала, що буде сестра. 
— вона мала приїхати, але не вийшло. Ми приїдемо до тебе на показ. Коли він?
— це питання до мого організатора. 
— все довірила Лії. Як завжди. 
— Лія Савіна? — перепитав Кирило.
— вона сама.
— я знаю, що вона одна з найкращих організаторів, — сказав Кирило Ді Лаурентіс.
— не одна, а одна єдина. 
— Белло, я повинен сказати, що час прийшов,  — сказав батько.
— який час? 
— ти виходиш заміж, — здається, що Єгор вгадав з третьої спроби.
— надіюсь, що наречений не він, — вказала я на Кирила.
— він самий. 
— тату, хто завгодно тільки не він.
— Ізабелло, ми з тобою це обговоримо пізніше, — батько не хотів цього при ньому говорити і я розумію. Бо теж не маю бажання не маю говорити про це. А особливо при Кирилові. А додовбатися до нього можна.
— звісно. Кирило, чому я?
— Ізабелла! — крикнув батько, бо він знав, що насувається.
— ну бо я знаю тебе, — відповів Кирило. 
— а я ні. Тому, це неможливо. 
— а це не важливо, — він егоїст. Не важливо, я йому покажу, що не важливо.
— не важливо. Ага.
— Ізабелла, — сказав тихо батько, бо знав, що насувається. Мій гнів, — спокійно . 
— я тобі покажу, що не важливо. Ти в нас тут сидиш, немов принц якийсь. Думаєш можеш у цьому домі, щось заявляти мені. Що неважливо те, що я думаю. Яка нормальна дівчина захоче одружитися з тобою. 
— ти.
— а хто сказав, що я одружусь з тобою? 
— твій батько. Менше з тим, це ми обговоримо пізніше. Мені потрібно їхати. Дякую за вечерю, Олексію Романовичу.
— до зустрічі, Кириле, — батько пішов провести цього садиста. А я допомогла Регіні  зібрати зі столу брудний посуд, — ніж я його провів ви зібрали посуд. 
— це все твоя дочка, Олексію. 
— ти закінчиш тут сама? — звернувся батько до Регіни, — в нас важлива розмова, — глянув він на мене. 
— звісно. Але завтра вранці ви прибирете все тут.
— згода. 
Батько вирішив, що краще цю важливу розмову провести у його кабінеті. Він зайшов першим відкрив глобус у якому знаходяться алкоголь взяв бутилку віскі і налив собі він запропонував мені, але я відмовилася.
— а це не зашкодить твоєму здоров'ю?
— лікарі кажуть, що після важкого дня можна пару грамм. 
— ага. Зрозуміло. Тільки пару грамм? 
— не більше. 
— гаразд починай. Чому я маю вийти за нього заміж? 
— почну з того, що фірма з кожним днем тоне.
— як це? Тобто, коли я працювала на ній рік назад було все чудово. Ніяких боргів. Взагалі вона процвітала.
— ти маєш рацію. Але місяць тому, я дізнався, що хтось скуповує наші акції. І чим більше він їх скупить, тим більше фірма не належитиме нам. Як і дім моди у Львові, яким ти керуєш. 

— Але я про це нічого не знала. 
— я попросив, щоб тобі нічого не казали.
— але чому?
— я думав, що зможу сам все вирішити.  До одного дня. Коли мені подзвонили і сказали, що акції, які мені належать стають все меншими. Я так розлютився, що не помітив, як зайшов Кирило Ді Лаурентіс і почув всю розмову. 
— і? 
— він сказав, що може викупити акції і повернути їх мені.
— як він може їх викупити?
— у сім'ї Ді Лаурентіс набагато більші зв'язки ніж наші.
— Філіп один з найкращих айтішників він міг зламати систему і дізнатися хто скуповує акції. Чи закрити доступ до їхньої купівлі. 
— про це я не хочу просити у нього. Я і так доставив забагато їм клопотів з Олександрою, — так, пам'ятаю, як батько хотів розлучення сестри і Філіпа після того, як дізнався брехню Філіпа, — зізнаюся чесно, як наші справи пішли угору. Я хотів, щоб ти знайшла справжнє кохання і вийшла заміж за того, кого кохаєш. А не за того, кого я тобі виберу.
— але життя вирішило по-іншому, — зробила висновок я.
— так. Тому Кирило запропонував угоду. 
— Що в тій угоді? 
— він купляє всі акції, які ми втратили. А я віддаю свою доньку йому. Бо бачте йому потрібна дружина. Бо його партнери вважають його не серйозним раз у свої 33 роки він ще не має власної сім'ї. 
— він ж не буде всім мене показувати, як ляльку. 
— звісно. Ви спочатку засвітитись разом у ресторані. Будете милими. Потім він зробить тобі пропозицію. І звісно ви будете відвідувати світські заходи. 
— ти ж знаєш, що найбільше я у цьому світі ненавиджу світські заходи. Потрібно бути милими з людьми і брехати їм, що вони тобі подобається. Хоча в душі ти хочеш їх вбити. 
— звісно, доню, але що нам залишається тільки погодитися на угоду Кирила. Але якщо ти не хочеш, то я скасую, — ага і він втратить все над чим працював все своє життя. Ні, нізащо я цього не зроблю. Потерпіти якогось мільярдера раз плюнути. Я його виживу. 
— а якщо ми захочемо розлучитися?
— це ви маєте обговорити вже. І ще не доводь його до сказу, — мій батько добре мене знає.
— інколи мені стає скучно. Потрібно буде робити профілактику.
— так не кожен день.
— це залежить від поведінки самого пана Ді Лаурентіса. 
— ти теж скоро будеш Ді Лаурентіс
— ні. Я не зміню своє прізвище, як зробила моя сестра. 
— чудовий жарт, але думаю, що твій наречений так не думає.
— мене не хвилює, те що він думає, — батько засміявся. 
— пора йти спати. Сьогодні був важкий день і ти втомилася від довгої дороги. 
Цілу неділю я провела з батьком і Регіною. А вже понеділок зранку я була у Львові. Робота не чекає. Як завжди я прийшла в офіс. І тут моя асистентка Аліса нервово ходила туди-сюди біля свого робочого стола. 
— Алісо, 
— ти вже прийшла.
— так, що відбувається? 
— у тебе в кабінеті, — почала Аліса і зупинилася.
— що в кабінеті?
— точніше хто, — тільки не довбаний Кирило Ді Лаурентіс. Чому йому тут бути це безглуздо.
— хто?
— Кирило Ді Лаурентіс, — чорт.
— чому ти його впустила у мій кабінет?
— А я його і не впускала.
— тоді чому він там?
— він сказав, що він твій наречений. І що я можу його впустити. І тоді я втратила свою силу волі. 
— запам'ятай одне нікого крім мене і мого батька не впускати туди. 
— гаразд, —сказала асистентка і я пішла у свій кабінет.