Розділ 10.1

Я викидаю з голови все. Точніше дуже сильно намагаюся це зробити, але в останній момент не витримую і набираю Ітана. Мені потрібно було почути його голос. Просто необхідно. Почуття провини настільки величезна, що я просто не могла з цим боротися. Я навіть не знала, що було сильніше - вина або сором.

Я боялася, що батько йому щось розповів. Боялася навіть читати повідомлення, які він писав мені всю ніч. Так, я, виявляється, в цьому плані боягузка. Ще і яка.

Але варто було мені його набрати, і його "малюк" моментально розвіяв всі сумніви. Він нічого не знає, Крістофер йому нічого не сказав.

Розмова була недовгою. В основному хлопець переживав як я себе почуваю і коли звільнюся, тому що він до нестями хотів мене бачити... А я ... Я... Я вже не знала, як і що буде правильним.

Закінчила розмову і попрямувала до ректорату. Знову подивилася на список на відрахування, надія на те, що помилку виправили тут же згоріла. Ні, моє прізвище було все ще там. І це тільки більше мене розлютило.

- Добрий ранок! - Заходжу в ректорат впевнено і блищу очима. Вчора мене звідси під зад ногою вигнали, але сьогодні цей номер не пройде!

- Знову ви, - секретарка навіть не приховує того, що не рада мене бачити. А мені глибоко плювати на те, що я їй не подобаюся. Мені не з нею поговорити потрібно, а з паном ректором, який сподіваюся сьогодні притягнув свій зад сюди!

- І я теж рада вас бачити, - розтягую губи ще ширше, чим дратую її ще сильніше.

- Ректор зараз зайнятий, - вона дивиться на мене так, що мені тут же хочеться сказати їй щось неприємне. Наприклад, те, що голову потрібно мити частіше ніж раз на тиждень і судячи з її білих плям на волоссі сухим шампунем вона користуватися не вміє.

- Я почекаю, - підходжу ближче і демонстративно сідаю на стілець поруч з її столом. Поглядом відповідаю на застигле питання в її очах. Так, я не буду знову стояти під дверима, я буду сидіти тут і діяти тобі на нерви.

- Послухайте, - Анна, здається так її звуть, встає зі свого стільця і, обігнувши стіл, направляється до мене, - те, що ви в списках на відрахування повністю ваша заслуга, і те, що ви, сподіваєтеся своїм нахабством щось змінити...

- Я відмінниця! У мене сесія здана на всі п'ятірки! - Я починаю підвищувати голос, а жінка червоніє так, що буряк їй зараз заздрить чорною заздрістю.

- Ви тут всі відмінниці! А як відомості підіймаються ...

- Так підіймайте! Я не піду звідси поки не отримаю відповіді на свої запитання!

- Пан Хілл не зможе вас прийняти зараз!

Я зависаю. Завмираю на місці й не можу навіть моргнути. Як вона сказала? Хілл або мені почулося?

Неприємний холодок пробіг по хребту. Я більше не чую того, що вона говорить, бачу лише, що її губи відкриваються. Мої пальці впиваються в сумку, я різко підриваюсь зі стільця.

- Я зайду пізніше, - сподіваюся врятуватися втечею, але у мене нічого не виходить, двері кабінету ректора швидко розкриваються, відбиваються об стіну, чим змушують мене здригнутися.

- Анна, якого біса тут відбувається ?! Що за крики?! - Мені навіть обертатися не потрібно, щоб зрозуміти кому належать ці слова.

Тіло кидає в жар лише від одного його голосу. Я стою до нього спиною. Але відчуваю жар його шкіри навіть на відстані.

Ні, цього не може бути. Це якась зла насмішка долі. Кепський жарт.

- Студентка стверджує, що її прізвище помилково виявилося в списках на відрахування.

І я відчуваю, як його очі пропалюють мою спину. Ковтаю і тут же різко обертаюся. Іншого виходу немає. Я в пастці. У мишоловці й вибратися з неї я не зможу. Всі виходи перекриті.

Мої очі зустрічаються з його поглядом. Темним. Злим. Лютим. Крістофер злий. До жаху. В його очах плескається лють і обіцяє мене розтоптати, а я не можу зрушити з місця.

- Значить помилково? - Він вимовляє це таким голосом, що мені тут же хочеться втекти. Дихати стає практично неможливо. - Проходьте ... як вас там? - Він робить крок вперед, а я лише хапаю ротом повітря. Я не знаю, що робити, я абсолютно розгублена в цей момент.

- Меліса Міллер, - чортова секретарка тут же говорить моє ім'я і його очі стають ще темніше.

- Значить Меліса? - Від його голосу на шкірі з'являються крижані мурашки. В його очах стільки гніву і люті, що мене кидає в тремтіння. Впевнена, якби він міг спалювати одним поглядом, то від мене б залишилася тільки купка попелу.

- У мій кабінет, Меліса, - він розтягує моє ім'я, знущається, смакує момент. Від його холодного голосу коліна підкошуються, але я не наважуюся його не послухатися, боюся погіршити ситуацію, хоча ... Невже може бути ще гірше? 
 
У цю секунду я ще не підозрювала, що може. Це все було тільки початком. Початком того, що чекало мене попереду. 
 
Правильніше було б втекти, але коли я вчиняла правильно? Адже вже зовсім скоро я взагалі пошкодую про те, що залишилася в цьому місті. Тепер спокійне життя мені тільки снилося. Я ще не знала про те, що така людина як Крістофер завжди домагається поставленої мети. Отримує бажане. І в цей раз його метою була я.

***

Любі мої, як ви зрозуміли, дитячі ігри закінчилися, час переводити відносини наших героїв на новий рівень. Вам так не здається? 
 
Наша парочка зустрілася й у них обов'язково буде ХЕ! На даному етапі в історії відкритий фінал, але, якщо вам цікаво, у мене є певне бачення куди й до чого можуть привести відносини Крістофера і Мелісси-Аліси. Хто зі мною?
 
Чекаю вас в "Його батько мною одержимий" (посилання на книгу в аннотації) Продовження має обмеження 18+.

- Збиралася позбутися від моєї дитини? - Він наступає, заганяє в кут.

- Я? Ні ..., - з жахом качаю головою, - ні. Тобто, з чого ти взяв, що вона твоя? - Машинально накриваю живіт долонями.

- Тому що тільки я до тебе торкався ...

Я ковтаю в нерішучості, намагаюся придумати, що сказати.

- Тільки спробуй сказати що це не так, - я боюся подивитися в його очі. Боюся, що він дізнається правду і відбере мого малюка.