Розділ 8.2

У мене виходить розібратися з технікою на кухні на подив швидко. З вечерею теж не виникає ніяких проблем. Все йде як по маслу. І я звичайно ж нереально собою задоволена. Бажано б, щоб на цьому моє везіння не закінчувалося.

Проходить дві з половиною години і я, відкривши духовку, дивлюся на апетитне м'ясо, яке вже покрилося скоринкою і пахне так, що у мене течуть слинки. Потім переводжу погляд на годинник і починаю трохи злитися. Крістофер затримується.

Розумію, що чоловік повинен повернутися з хвилини на хвилину, а я не можу нічого зробити з тим, що посміхаюся як дурненька і нереально сильно хочу знову його побачити. Губи горять від його поцілунків, шкіру поколює в тих місцях, де він до мене торкався, а моя бурхлива фантазія вимальовує у свідомості продовження сьогоднішнього вечора. Невже я закохалася? Сама собі ставлю це питання, хоча прекрасно знаю на нього відповідь. Так. Звісно так. І ще раз так.

Раніше, коли мені подружки розповідали про метеликів в животі й всякі любовні дурниці, я лише сміялася і казала, що зі мною такого ніколи не станеться. А тепер і в моєму животі теж пурхали метелики. Варто було Крістоферу з'явитися в моєму житті, як я тут же дізналася про їхнє існування.
І ось хто б міг подумати, що спілкування у нас взагалі почнеться з поганою ноти й виллється в те, що відбувається зараз. Це так мило і романтично, що не можу зігнати дурну посмішку зі свого обличчя. Та з історії нашого знайомства можна сюжет до фільму знімати. Не те, що "ми познайомилися в мережі" або з тупого підкату "Вашій мамі зять не потрібен?".

Чую стукіт дверей й тут же, зістрибнувши зі стільця, приймаю спокусливу позу.

- За запізнення як будете розраховуватися, містер ... - Посміхаюся на всі тридцять два і розмахую ніжкою. Я не встигаю договорити, бо розумію, що відбувається щось дивне. Кроки, що наближаються до кухні, належать не Крістоферу. Як я це розумію? По тому як чую стукіт підборів, сумніваюся, що чоловік вирішив мене здивувати тим, що у нього з'явилися шпильки сорок п'ятого розміру.

Я встигаю зробити лише крок вперед до того, як на кухню заходить жінка ...

Я застигаю. Примерзаю до підлоги й не можу поворухнутися. Шок мене паралізує. Я не знаю, що мені робити. Мозок хапається за надію. Раптом це домробітниця? Ну і що, що вона дуже добре одягнена і зачіску явно не сама перед дзеркалом робила. Впевнена, що і цьому знайдеться швидке і логічне пояснення. Але дещо мене бентежить найбільше іншого ... Жінка зовсім не здивована мене тут побачити. Жоден м'яз на її обличчі не здригнувся в ту секунду, як вона увійшла на кухню і побачила тут мене. Більш того, щоб побачити, що тут хтось є і як годиться всім співробітникам, звалити в захід, ця баба йде прямо на мене. Пре як танк.

- А я бачу мій благовірний вкрай знахабнів, - вимовляє вона й оглядає мене крижаним поглядом з ніг до голови. Коли її погляд зупиняється на моїй не найдовшій спідниці, на її обличчі з'являється знущальна усмішка.

Я лише відкриваю рот, але не можу нічого вимовити. Я шокована. Намагаюся сама знайти якісь ще виправдання всього, що відбувається. Може Крістофер забув закрити двері? Може це сусідка або колишня розлючена пасія?

Жінка проходить далі на кухню, озирається на всі боки, підходить до духовки.

- Значить готелів йому було мало? Набридло своїх баб тягати туди, вирішив уже почати приводити в наш будинок? - Вона різко розвертається до мене і впивається поглядом в мої очі. - Ти ж не станеш стверджувати, що ти наша нова прислуга?

У мене клубок у горлі встає. Я відмовляюся вірити в те, що відбувається. Взагалі навіть насилу сприймаю те, що ця тітка каже. Дуже неприємна особистість. Не повірю, що такий, як Крістофер зв'язався б з такою розмальованою базарною бабою.

- Вибачте, а ви хто? - Нарешті виходить хоч щось вимовити.

Я дивлюся на те, як на її обличчі змінюються емоції. Вона швидко змінює злість на гнів. Якщо ще секунду назад вона могла тримати себе в руках, то зараз у неї нічого не виходить.

- А він тобі не сказав? - Бачу, як стискає кулаки, примружує очі. Про всяк випадок я роблю крок назад і збільшую між нами відстань. Зараз я не можу з упевненістю стверджувати, що ця тітка не ​​накинеться на мене як скажена собака.

- Ні, Крістофер не говорив, що повинен хтось прийти. Але я можу йому зателефонувати й повідомити про ваш прихід. - Змушую себе зрушити з безпечного місця. Озираюся на всі боки в пошуку телефона. Його ніде немає. Де ж я його залишила?

- Бачу про те, що він одружений він тебе теж не попередив? - Її слова летять мені в спину якраз в той момент, коли я прямую в сторону коридору. Здається, я забула дістати телефон з сумки.

Я застигаю на місці. Камінь.

- Що? - Все що можу вимовити. Навіть не повертаюся, просто на це немає сил. Намагаюся зрозуміти почуте і не можу в це повірити. Відповіддю мені служить нервовий сміх.

- Значить не сказав.

- А з якого дива я маю вам вірити? - Беру себе в руки й розвертаюся до неї обличчям, - ви не тягнете на ту, хто був би в його смаку.

- Хочеш доказів? - Мене бентежить те, як вона себе веде. Ніяких істерик. Загроз. Мені здається, що в якийсь момент жінці стає навіть нудно.

- А вони є? - Я сама боюся дізнатися відповідь на це питання.

Жінка лише сильніше стискає губи, і тут же, зірвавшись з місця, мчить в коридор, я йду за нею. Мені потрібно знайти свій телефон. Потрібно набрати Крістофера і запитати, що все це означає. Так, в цей момент я все ще думаю про те, що це все якась помилка. Сподіваюся на це. Дуже хочу в це вірити. Така дурниця не могла ж статися зі мною. Подібне відбувається з дурними героїнями фільмів, але я-то розумна. Я не потрапляю на вудку одружених, які веселяться поки їхня друга половинка у відрядженні.

Але все валиться в ту ж секунду, коли жінка, підійшовши до комода, нахиляється і відкривши нижній ящик дістає з нього фото ... Мені стає кепсько. У цю ж секунду. Нудота підступає до горла.Мені навіть брати в руки фото не потрібно, щоб побачити на ньому його. Крістофера в костюмі, який обіймає жінку у весільній сукні. Ту саму жінку, яка зараз пропалює мене своїм поглядом. Вони там зовсім молоді, але впізнаю кожного з них без проблем.
Вона дістала це фото з того самого комода, на якому він мене ледве не ...