Розділ 32. Друга частина Марлезонського балету

Валерія вискочила за двері і швидкими кроками пішла коридором. Їй не можна було далі залишатися в номері наодинці з Тоцьким. Затримайся вона там хоч на хвилину — і не факт, що постраждав би лише посуд. Магія вийшла з-під контролю і не піддавалася заспокоєнню жодними відомими Лері способами. Але ж останнім часом їй здавалося, що у неї чудово виходить керувати своїм даром. Як би не провокували її деякі особистості, типу в'їдливої Фрекен Бок, завжди вдавалося швидко придушити викликану роздратуванням і гнівом магічну хвилю і не дати магічному заряду сконцентруватися на кінчиках пальців.

Але не цього разу. Вона здогадувалася, в чому причина. У Тоцькому, звичайно. Тільки він так майстерно вмів виводити її з себе. Коли він заїкнувся про заручини, її немов струмом ударило. Відразу згадалися слова Ольшанського, вимовлені під час їхньої першої зустрічі про те, що Валерія заручена. Їй тоді ця заява здалася повною нісенітницею. Як можна когось заручити заочно? Вона і думати про це забула — інших проблем вистачало. І лише сьогодні після слів Тоцького про заручини їй довелося усвідомити всю глибину обурливого підступу, а заодно і дізнатися, хто ж цей таємничий наречений-самогубець.

Щодо Ольшанського — все зрозуміло. Туманна особистість з печерним менталітетом. Але Тоцький? Від нього вона подібного не чекала. Сфабрикували сумнівну угоду за її спиною, засватали Валерію без її відома, при цьому Тоцький ще й мовчав як партизан. Вони ж бачилися по десять разів щодня, чого ж він її не обрадував «чудовою» новиною? Чекав слушної миті? Такої, як сьогодні — щоб вечеря, свічки, ліжко? Ось це ліжко дратувало Леру найбільше. Тобто Тоцький, падлюка, настільки впевнений у своїй привабливості, що вирішив — Валерія не встоїть? Найбільше дратувало, що він дійсно диявольськи привабливий і заводить Леру, якщо розглядати його з чисто фізіологічної точки зору. І чому природа нагородила таким пекельним чоловічим магнетизмом такого підступного диявола?!

Всі ці складні емоції, градус яких зашкалював, і викликали неконтрольований спалах магії. Порятунок був один — втекти подалі від Тоцького, поки він цілий. Нехай радіє, що відбувся хлібницею на голові і квіткою за вухом. Наречений! Не дай бог ще раз заїкнеться про це!

Валерія спустилася вниз першими-ліпшими сходами. Потім пройшла кількома коридорами, поступово заспокоюючись і намагаючись пригадати, якою дорогою вів їх Анджей. Їй головне вибратися в хол першого поверху, а там вона зорієнтується, як знайти зал, в якому проходить студентська вечірка. Але, взагалі-то, у неї вже закрався сумнів — чи в цьому клубі зібралися одногрупники? Той, хто організував сьогоднішній підступ явно продумав все до дрібниць і забезпечив відсутність свідків.

Чим довше Валерія блукала сходами і коридорами, тим більше переконувалася, що одногрупників вона тут не знайде. Скрізь було порожньо — навіть персоналу клубу ніде не видно. Їй почало здаватися, що вона ходить колами повз одні й ті ж самі місця. Ну і заплутана архітектура! Зрештою, вона вирішила діяти логічно. Якщо хоче потрапити на перший поверх, їй потрібно спускатися вниз щоразу, коли бачить хоч якісь сходи. Тактика допомогла їй вийти в просторий хол. Ось тільки він був більше схожий на підвал, ніж на вестибюль. Жодного дорогого облицювання стін, яким могли похвалитися інші приміщення, ні зелені, ні меблів. Лише кілька дверей, що ведуть незрозуміло куди, теж не вирізнялися вишуканістю. І на додачу до всього – напівтемрява. Валерія подивилася по сторонах, вирішуючи, що робити, як раптом помітила вдалині тінь...

Ян провів поглядом Валерію, що вискочила за двері, і послав серію уявних проклять на адресу Анджея з його недолугою послугою. Ще більш міцних компліментів був удостоєний Ольшанський. Ян здогадувався, що це його ініціатива і його режисура. А віддуватись Яну.

Він машинально підняв з підлоги тарілки, щоб повернути їх на стіл. Проходячи повз дзеркало, мимоволі посміхнувся. Квітка, що стирчить з-за вуха, корзинка, ніби солом'яний капелюх на голові — просто таки перший хлопець на селі. «Ти ще легко відбувся, пастушку», — запевнив він своє відображення в дзеркалі, згадуючи минуле побоїще. Пощастило, що соусниці та супниця в хід не пішли. Ох і дар у дівчиська!

Інтуїція підказувала Яну, що найгарячіша частина вечора позаду. Зараз він викличе екіпаж, знайде Валерію, і Дорогою назад у нього буде можливість втовкмачити вже спокійній дівчині, що в справі заручин вони союзники зі схожими інтересами. Його мета, як і її, ці заручини анулювати.

Він привів себе до ладу, дістав з кишені сюртука мобільний кристал і трусонув його, щоб активувати. Однак кристал не ожив. Ян повторив спробу кілька разів, поки не зрозумів, в чому підступ. Він знову вилаявся, тепер уже вголос. Підступність Ольшанського не знає меж — подбав, щоб не можна було скористатися магічним мобільним зв'язком.

Ян потім обов'язково знайде спосіб відплатити старому пройдисвіту тією ж монетою. А поки потрібно було вирішувати, що робити. Ситуацію він безвихідною не вважав. Ян здогадувався, чому не працює кристал — над клубом увімкнений магічний щит, який блокує магічний мобільний зв'язок. Потрібно всього-на-всього спуститися в підвал, знайти потрібний щиток і вимкнути купол-блокатор. Він вийшов з номера, щоб здійснити свій задум.

...Валерія краще придивилася до тіні, що наближається, і зрозуміла, що це Тоцький. Він, що, смертник? Мало йому було? Наполягає на другій частині Марлезонського балету? Ух, диявол! Тільки-но заспокоїлася магія, і знову він. Зараз почнеться новий магічний напад, і Валерія за себе не відповідає. Вона притулилася спиною до стіни, в надії, що ректор її не помітить, і почала відступати.

Йшла навпомацки далі і далі, не випускаючи «тінь» з поля зору. Їй би в який-небудь вузький коридорчик прослизнути. Але жодних вузьких коридорчиків не траплялося. Зате вона намацала дверну ручку. О! Те що треба. Напевно, якась комора. Потрібно там сховатись і перечекати, поки Тоцький піде.