Розділ 31. Вам личить

Ян перебував у полоні суперечливих почуттів. З одного боку, він був обурений самодіяльністю Анджея. Його сюрприз виявився на межі пристойності, можна сказати – був обурливим. Такі сюрпризи потрібно узгоджувати. Але з іншого боку, саме обурливість і двозначність ситуації й лоскотала Яну нерви. Згадалося, як давно він не був на побаченні. Як давно не проводив вечори в товаристві прекрасної дами. О, ну про цю даму, яка виявилася разом із ним мимовільною жертвою сюрпризу, і про її прекрасність можна говорити окремо.

Перебувати поруч із діючим вулканом, мабуть, безпечніше, ніж поруч із нею. У неї талант тримати в тонусі, дратувати і заводити. Але, тим не менше, якби йому запропонували вибирати, з ким провести сьогоднішній вечір, він, напевно, обрав би саме це дівчисько.

Ян сказав братові, що його основна емоція по відношенню до неї — це бажання вбити. Майже не збрехав. Але, дідько, ось це все — пелюстки троянд, свічки, вечеря... величезне ліжко (!) і вона, така обурена, гаряча, зла... — моторошна спокуса. До бажання вбити додалося ще одне. І воно було абсолютно неприпустимим з огляду на те, що він ректор, а вона студентка, і в той самий час у ньому не було нічого поганого, враховуючи, що вони наречений і наречена.

Щоправда, наречені вони лише формально. Хіба не він шукає спосіб розірвати заручини? І все ж відмовити собі в задоволенні повечеряти з цією дияволицею у спідниці Ян не зміг. Хто б сумнівався — вона його бажання розділити не захотіла, але аргумент пролунав сумбурно.

— Ви ж розумієте, дьєре Яне, що це дивна пропозиція — запрошувати до вечері, яка призначалася для вас і вашої нареченої?

— Ну так, для мене і для вас.

Вона метнула в нього здивований погляд. Але подив на її обличчі проіснував недовго. Валерія підозріло примружилася:

— Ваші слова прозвучали так, ніби ви вважаєте мене своєю нареченою.

І ось тут Ян усвідомив, що дуже прорахувався, коли вирішив, що Валерія знає про заручини. Мабуть, поки Лем передавав туди-сюди повідомлення, зміст спотворився. Він хоч і дуже розумний, але все ж дитина. А Валерія, виходить, до цієї миті навіть не здогадувалася про те, що посватана. От Ольшанський пройдисвіт — все-таки переграв. Домігся свого — щоб слова про заручини прозвучали з вуст Яна.

Ну, що ж, відступати запізно.

— Так, Валеріє, ми з вами заручені, — він підійшов до столу і відсунув для неї стілець. — Прошу.

Кажуть, будь-які найскладніші теми можна пом'якшити вишуканою вечерею.

— Заручена? Не пам’ятаю, щоб ви робили мені пропозицію руки і серця, — вона мило посміхнулася і подивилася так, як дивляться на смертника, якому залишилися лічені хвилини. Однак запрошення прийняла — граціозно опустилася на стілець.

Ян відчував, що військових дій не уникнути, тому завбачливо зайняв місце навпроти, щоб їх розділяло півтора метра столу. На жаль, трохи пізніше з'ясувалося, що в стратегічному плані його дислокація була не найвдалішою.

— У нашому світі шлюбна процедура виглядає дещо інакше, ніж у земному, — він підвівся і наповнив її келих напоєм.

— І як же? — вона зробила кілька ковтків.

Її витончені пальчики стискали ніжку келиха, а погляд говорив, що ці пальчики не проти те ж саме зробити з його шиєю.

— Договір про заручини укладають сторона нареченого, яку найчастіше представляє сам наречений, і сторона нареченої, зазвичай представлена ​​її батьком. Підписів цих двох сторін достатньо для надання документу юридичної сили.

— Які милі звичаї, — вона поставила келих на стіл і акуратно промокнула губи серветкою. — А згода нареченої? До речі, ви статистику нещасних випадків з чоловіками після весілля не ведете? Підозрюю існування підвищеної смертності, — голос набув відтінку яскраво вираженої кровожерливості.

— Щодо згоди я якраз і хотів з вами поговорити.

Ян планував пояснити, що і сам не в захваті від заручин, і запропонувати стати союзниками, але вона його слова витлумачила інакше.

— Хотіли поговорити щодо згоди? А я так і зрозуміла. Як завбачливо все підлаштовано. Самі придумали чи спільно з Ольшанським? І антураж відповідний, — вона кивнула в бік ліжка так, ніби ліжко означало смертний вирок. — Ось так, значить, ви збиралися домагатися згоди ?! Через ліжко?!

Її очі потемніли. Щоки спалахнули рум'янцем. Красива. Зла. Обурена. Приготувалася мститись. Ян мимоволі замилувався. Але довго такої розкоші він собі дозволити не міг. Він відчував, що дівчину охопив прилив магії. А керувати магією у неї поки виходить не надто вправно.

— Валеріє, отримаєте двійку з поведінки, — застережливо сказав він, але хижий блиск її очей показував, що двійка її зараз хвилює найменше. — Шість двійок!

— Поставте їх своєму партнерові за шлюбним контрактом — Ольшанському. Адже він такий пустун.

Ян простежив, куди спрямований її погляд — на вазу з квітами, що стоїть за півметра від нього. Але що він міг зробити, якщо його магічний резерв був на нулі? Розраховувати доводилося лише на спритність і вправність. Але зреагувати не встиг – дівчина махнуло рукою. Грянув гучний хлопок — і ваза вибухнула. Уламки, на щастя, залишилися лежати на столі, а ось квіти ефектно підлетіли в повітря. Квітковий феєрверк, що вражав своєю видовищністю, закінчився майже без шкоди для Яна, якщо не брати до уваги, що одна з квіток приземлилася стеблом рівно за його вухо.

Губи Валерії розпливлися в задоволеній усмішці. Але, схоже, дівчині було мало. Її погляд знову почав ковзати по столу в пошуках ще однієї жертви. Ян вирішив не повторювати помилок і зіскочив зі стільця. Його терзали підозри, що наступний предмет може не вибухнути, а полетіти в нього. Висока спинка стільця тут дуже доречна. Виконає захисну функцію.

Як з’ясувалося, підозри були небезпідставними. Спочатку одна тарілка, потім інша зірвалися зі столу і пустилися в політ. Ян спритно відбивав їх спинкою стільця.

— Валеріє, величезний-величезний шматок льоду, — висунувшись з-за свого щита, спробував вгамувати її магію Ян.