Розділ 30. Романтична вечеря

Ввечері піднявся прохолодний вітерець, але Ольшанський залишився на балконі — лише накинув на плечі сюртук і замовив гарячого чаю. Покоївка розстаралася — подала до чаю горішки та солодощі.

Він крутив у руках мобільний кристал в очікуванні важливого повідомлення і намагався уявити, як розгортаються закручені ним події. Тоцький вже напевно підсів у екіпаж, який прямує в заміський клуб, куди його запросив Анджей. Ось тільки в клубі його чекає сюрприз — зовсім не ділове зібрання. А для Валерії і поготів буде несподіванка. Її одногрупники зараз веселяться зовсім в іншому клубі. Але навряд чи її насторожить, що екіпаж їде не туди. Дороги вона не знає.

Довго чекати не довелося — кристал завібрував, подаючи сигнал про прийняте повідомленні.

— Все виконано, як ви веліли. Підготовлено найрозкішніший номер-люкс. Свічки, пахощі, квіти, музика. Накрито вишукану вечерю на двох. Клуб порожній — відвідувачів немає. Над будівлею активовано магічний екран, який блокує мобільний магічний зв'язок, щоб ніхто не міг завадити романтичній вечері.

Ален задоволено крякнув. Так, він так і сказав Анджею, що необхідно підготувати романтичну вечерю для його дочки та її нареченого. І той постарався. Тепер все готово. Пташки скоро будуть в клітці. Виїхати з клубу вони не зможуть — візникові, який доставить їх туди, дана настанова негайно рушати назад, щойно його пасажири зайдуть у будівлю клубу.

Можливо, спочатку вечеря буде не зовсім романтичною. Ален не виключав биття посуду і навіть, можливо, вази з квітами, надягненої на голову Тоцького. Але, як то кажуть, милі посваряться — краще помиряться. Чуття старого лиса підказувало йому, що парочка порозуміється. У його доньці стільки вогню — запалить будь-кого.

Тоцький піднявся сходами екіпажу і зайняв місце поруч із Валерією. Його широченні плечі нахабно захопили дві третини тісного простору кабінки, змусивши Леру притиснутись до бічної стінки. І все одно при найменшому русі вони терлися одне об одного. При цьому Тоцький мав нахабство ще й невдоволено поглядати на свою попутницю, хоча це вона повинна була обурюватися. Що, власне, Валерія і зробила.

— Дьєре Яне, ви впевнені, що нам по дорозі? — поцікавилася вона. — Екіпаж прямує в клуб.

— Я знаю. Їду на діловий прийом. А ось з якої причини ви залишили територію академії?

Як це розуміти? І він на прийом? Злата і його запросила? Ректора — на студентську вечірку ??? Це буде весело.

— Я теж запрошена на прийом, — відповіла Валерія і помітила подив у його очах.

Ось так вони і їхали — обоє незадоволені, терлися одне об одного кожного разу, коли екіпаж похитувало.

Дорога зайняла близько години. Далеченько. Але місцина виявилася мальовничою. Навколо ліс, свіже повітря, дзвінкий спів птахів, дзюрчання струмків і красива будівля складної архітектури — мальовничі вежі, веранди, балкони, великі вікна.

Вони з Тоцьким зайшли всередину одне за одним. У холі було чомусь порожньо. Але звідкись лунала музика. Валерія відразу вирішила йти на звук — мабуть, там і проходить вечірка. Але нікуди піти не встигла. Назустріч їм вийшов солідний чоловік років сорока. Акуратна борідка, ніс з горбинкою. Здається, десь Валерія його вже бачила.

— Доброго вечора, дьєре Яне. Доброго вечора, лерро Валеріє, — розплився він в такій широченній привітній усмішці, ніби все життя мріяв про зустріч, і його мрія нарешті здійснилася.

— Доброго вечора, дьєре Анджею, — відповів Тоцький

Анджей — точно! Валерія згадала, хто цей солідно-привітний чоловік — один із нових членів опікунської ради. Здається, саме на нього спрямувала свою увагу Моніка.

Лера вирішила поводитися ввічливо і теж привіталася. Анджей ще більше засяяв і зробив жест.

— Прошу йти за мною.

У Валерії склалося враження, що сталася якась плутанина і її приймають за когось іншого. Можливо, в клубі відбувається одразу два заходи: студентська вечірка і ділова зустріч. І Тоцький як раз і прибув на цю зустріч — обговорити з Анджеєм і якими-небудь іншими поважними панами справи академії. Тоді Валерії з ними не по дорозі.

— Вибачте, дьєре Анджею. Мені, здається, в інший бік.

— Ні-ні, лерро Валеріє, ходімо. Дозвольте на правах власника клубу виступити вашим провідником.

Він ще й власник клубу? Його фізіономія виражала глибоку безапеляційну впевненість у тому, що він знає, що робить, тому і Валерія, і Тоцький рушили за ним.

Анджей повів їх нагору по сходах на другий поверх, далі — широким коридором. Потім вони чомусь спустилися вниз, пройшли ще трохи і знову піднялися. Заплутана архітектура. Валерія це ще зовні помітила. Знову кілька прольотів вгору-вниз — і вона остаточно заплуталася, на якому вони поверсі. Зрештою, Анджей зупинився.

— Майже прийшли. Прямо по коридору і направо, — вказав він напрямок. — На цьому прощаюся з вами.

Він повернув в один з непримітних коридорчиків і зник. А Валерії нічого не залишалося, як разом із Тоцьким крокувати в напрямку, зазначеному Анджеєм. У неї навіть спортивний інтерес прокинувся, відгадати, що виявиться за дверима: те, що шукає Тоцький — нудний конференц-зал і ділова нарада, або те, що шукає вона — яскраво прикрашений зал і студентська вечірка.

Тоцький відкрив двері і зробив жест, пропускаючи Валерію вперед. Вона зайшла і... мало дар мови не тратила. Це був і не конференц-зал, і не танцювальний зал. Це був готельний номер. Шикарний, такі вона лише на картинках бачила.

Що за нісенітниця? Якось це підозріло. В голові відразу спалахнуло каверзне запитання: навіщо дівчину приводять в готельний номер?! Дідько, все підлаштовано! Ні сіло, ні впало в екіпаж підсів Тоцький — це не просто так. До грудей підступила хвиля гніву. От негідник! Та як він міг?! Напівтемрява, свічки, пелюстки троянд, столик, накритий на двох... ліжко нахабних королівських розмірів. Ліжко!!! Валерію, що, збиралися спокусити?! А ще ректор називається! Ото ж бо вона час від часу ловила на собі його, якщо слідувати термінології Моніки, хижі погляди. Ну все — цьому дияволу торба! Чи ти молився на ніч, Дездемоне? Ні? Ах, як шкода — тепер уже і не встигнеш. Пальці заломило зі страшною силою, але Лера навіть не намагалася вгамувати спонтанний заряд магії.