Розділ 29. Хитрий план в дії

Ольшанський сидів на балконі готелю, в якому вони зупинилися з дочкою, і попивав каву. Його хитромудрий план був приведений в дію. Все йшло так, як він і задумав. Злата, як хазяйка прийому, організувала транспорт для своїх гостей. Але він переконав її, що посилати найманий екіпаж за Валерією не варто, краще він відправить за нею свій — фамільний. Його поступлива дівчинка, звичайно ж, погодилася. А далі розрахунок був на те, що Валерія не захоче скористатися його послугами. Так і вийшло. Алену щойно прийшло повідомлення від студента, якого він найняв шпигувати, що Валерія сіла в екіпаж з емблемою академії.

Ольшанська! Чистокровна Ольшанська! Горда, незалежна! Така схожа на нього! У грудях горіла батьківська гордість. Ух, як йому подобалася ця примхлива дівчинка! Залишилося тільки домогтися, щоб і цей упертюх Ян розгледів, який скарб йому дістався. Ален був упевнений, що потім Тоцький йому ще подякує. Але доведеться його до цього підштовхнути. І Ален вже все, що для цього потрібно, зробив.

Вчора ввечері він зустрічався з Анджеєм, новим членом опікунської ради. Той хоч і недавно включений до складу опікунів, але людина впливова і плюс давній боржник Алена. А боржок треба відпрацьовувати. Анджей навіть питати не став, навіщо Ольшанському це треба — все зробив, як веліли. А саме — влаштував сьогодні вранці позапланову атестацію професорського складу академії. Він вже їх там на славу поганяв — такі давав завдання, щоб вони повністю витратили весь свій магічний резерв. Ольшанському вкрай важливо було, щоб Ян сьогодні ввечері був на нулі — нездатний застосовувати магію. Якщо все піде за планом, то Тоцький і Валерія залишаться ввечері наодинці. Напевно, спочатку, коли усвідомлять, що їм доведеться провести сам на сам досить довгий час, розмова буде напруженою. А Валерія — дівчина нестримана. Але Алену не хотілося, щоб Ян міг щось зробити у відповідь. Треба було свою славну дівчинку підстрахувати.

Ця частина завдання була виконана. Залишилося, щоб і друга пройшла як по маслу. Ален був упевнений, що проблем не виникне. Кучер, який везе Валерію, знає, що робити. Ольшанський йому щедро заплатив.

— І все-то в тебе ладиться, старий лисе, — похвалив він сам себе.

— Добре розім'ялися, — Ентоні зайшов у кабінет Яна в прекрасному настрої.

У брата цього не відняти — він життєлюб і оптиміст. Теплом його життєрадісності можна приміщення опалювати. Ян з приводу нещодавньої «розминки» подібного захоплення не відчував. На сьогоднішній ранок вони з Ентоні планували спільну поїздку в гольф-клуб, а тут раптом позапланова атестація. Замість приємного відпочинку на свіжому повітрі довелося весь ранок, як школярам, виконувати завдання і тести. І все з ініціативи Анджея, нового члена опікунської ради. Якось він аж надто несамовито турбується про добробут підопічного навчального закладу. Заявив щось на кшталт: «Академія вважається кращою в князівстві, опікунська рада виділяє чималі суми на підтримку належного рівня і у її членів не повинно залишатися сумнівів, що професорський склад відповідає всім необхідним вимогам».

— Відчуваю здорову втому, — Ентоні потягнувся в кріслі, і з задоволенням відкинувся на спинку.

Яна атестація теж добряче натомила. А сьогодні ввечері за запрошенням все того ж Анджея він повинен бути присутній на ділових зборах у заміському клубі. Ще один захід нудніше не придумаєш. У Яна і без того проблем вистачає. Дратівливою скалкою сиділа в голові думка про заручини і про новоспечену наречену. Чому вона так спокійно сприйняла новину? Ян не міг зрозуміти, в чому підступ, але знав, що він є.

— Ти показував папери своїм юристам? — він подивився на брата.

Вчора Ян розповів Ентоні, як влип у неприємності через бездумно підписані документи. Брат поспівчував настільки, що навіть сміятися, як зазвичай, не став. Пообіцяв проконсультуватися зі своїм добрим приятелем-законником і його колегами.

— Так, вони перевірили папери. Кажуть, все чисто, — не порадував Ентоні.

Ян з досадою похитав головою.

— Не квапся сумувати, — губи брата розтягнулися в хитру посмішку. — У мене є ідея. Ім'я нареченої в документах не вказано. Написано тільки: «дочка Алена Ольшанського, яка стане студенткою академії». Зроби і другу його дочку студенткою. Уявляєш, яке ти внесеш сум'яття? Нехай тоді юристи Ольшанського попітніють, пояснюючи, яка з дочок мається на увазі.

— Друга його дочка мене категорично не приваблює, — скривився Ян.

— О, то виходить, перша приваблює? — з усмішкою перекрутив його слова Ентоні. Погляд став лукавим.

— Навіть не знаю, що відповісти, — у Яна було повно сарказму у відповідь. — Ну якщо вже мені судилося одружитися з однією з Ольшанських, тоді Валерія поза конкуренцією. Злата не викликає у мене жодних емоцій, а цю дияволицю в спідниці хоча б убити часом хочеться.

Ентоні залишився вірним собі — розсміявся.

— Мені подобається, як ти спалахуєш, коли говориш про неї.

Брат називається. Весело йому.

— А все-таки подумай, — Ентоні перестав жартувати. — Якщо друга дочка Ольшанського стане студенткою — виникнуть юридичні колізії, на вирішення яких Алену знадобиться час. Скористаєшся перепочинком, щоб вирішити, що робити.

По суті, брат має рацію — ідея непогана.

— Залишилося придумати, як зробити студенткою академії дівчину, яка категорично не бажає вчитися, — Ян задумливо постукав пальцями по столу, — і мало того, у неї не прокинулася магія. Хоча...

Він уже встиг проаналізувати вчорашній інцидент на спортмайданчику. Якщо винуватицею цього разу була не Валерія, тоді хто? Ян поговорив з Кацпером, і той чомусь не захотів видавати кривдника. Ян не придумав іншого пояснення крім того, що це була дівчина. Хлопцеві не хотілося зізнаватися, що знову став жертвою дівчини, адже для нього це відчутний удар по самолюбству. Але хто зі студенток здатен на такий самий вибухонебезпечний прояв почуттів, як Валерія? Ян таких не знав. Тому запідозрив, що це могла бути Злата. Він бачив її на спортмайданчику. І якщо так, то з магією у неї все гаразд.