Розділ 25. Вже знає

Розповісти чи не розповідати? Яна мучили сумніви. Він розумів, що реакція Валерії на звістку про укладені без її участі заручини буде бурхливою. І це ще м'яко кажучи. Цього разу від її гніву може постраждати не лише чорнильниця. Він обвів поглядом свій кабінет, намагаючись уявити, які предмети відчують на собі силу її обурення. А може, треба міркувати від протилежного — що залишиться цілим і неушкодженим? Чи не простіше промовчати? Нехай Ольшанський, який заварив цю кашу, сам нею обпікається.

Але з іншого боку, якщо правильно подати інформацію, може вийде схилити Валерію на свій бік? По суті, вони ж, можна сказати, союзники — обоє стали заручниками ситуації.

Ян так і не прийшов до однозначного рішення, коли в двері постукали. Він приготувався побачити зеленооку дияволицю в спідниці, але в кабінет увійшла зовсім не вона. Юний Лем, як завжди максимально серйозний, переступив поріг. Строгий костюм, чорний діловий кейс у руках. Як незвично бачити восьмирічну дитину такою зібраною і зосередженою. Саме ці його якості взяли до уваги, коли питання про зарахування в академію юного надзвичайно обдарованого мага постало на порядку денному спільного засідання педагогічної та опікунської ради. Рішення було прийнято одноголосно. Але, тим не менше, хоч Лем вже два місяці був студентом академії, Яна досі дивувало, звідки в ньому стільки дорослості.

— Дьєре Яне, на ваше прохання я провів переговори з дьєром Томасом.

Ян мимоволі посміхнувся — скільки офіційності у фразі. А дьєр Томас, між іншим, — це батько Лема.

— Дьєр Томас дав згоду прибути найближчим часом і обговорити з вами фінансові справи.

— Дякую, Леме.

— Ось, він просив передати папери, — хлопчина дістав з кейса кілька документів і поклав на стіл.

— Чудово, — кивнув Ян.

Його жест означав, що Лем вільний. Яну не хотілося затримувати юного мага. Він знав, що той щойно з дороги. Нехай відпочиває. Однак хлопчина не збирався йти.

— Хотів би бути корисний вам ще в одній справі, — відчеканив він. — Вам і новенькій студентці Валерії. Вона просила, щоб ви передали через мене деталі ваших заручин.

Ян ледь зі стільця не впав. Подив на пару секунд позбавив його дару мови. Валерія вже про все знає? Він тут гадав, як би їй пояснити обставини, що склалися, а вона і так в курсі, що вони заручені? Ольшанський все-таки сам усе їй розповів? Ні, навряд чи старий лис став би так ризикувати. Імовірніше, передав їй копії документів через когось, щоб вона дізналася про все з паперів.

О, Ян уявляв, які почуття пробудило в ній читання договору. Хотілося вірити, що посильний встиг втекти якомога далі до того, як вона ознайомилася з текстом. Дивно, як це вона сама не прийшла зігнати своє обурення на Яні, а прислала Лема?

— То що мені передати Валерії? — нагадав він про свою присутність.

Це дуже-дуже на неї не схоже. Замість моторошної помсти, просто прислати дитину. Ян дивувався. В голові народжувалися найбільш неймовірні ідеї. Треба було розвіяти їх.

— Скажи, Леме, чому Валерія не прийшла сама? В якому вона настрої? Обурена? Розлючена? Роздратована?

— Жодної з перерахованих емоцій я не помітив.

Ян в здивованій задумі потер підборіддя. Валерія дізналася, що заручена з ним, і спокійнісінько це прийняла? Вона не проти стати його нареченою? Яна охопило дивне почуття. Він не міг зрозуміти, приємне чи неприємне. Зеленоока дияволиця, цей «справжній янгол» метає в нього блискавки, пропалює поглядом, підриває чорнильниці, але при цьому він їй не неприємний? Думка лоскотною хвилею потішила самолюбство. Абсолютно недоречно згадалися її обурливо стрункі ноги. І ще одна хвиля прокотилася тілом — уже не лоскотна, а пікантно-гостра. Так і не розібравшись в своїх суперечливих почуттях, Ян все-таки вирішив вважати їх неприємними. Про всяк випадок.

— То що мені передати Валерії про заручини? — довелося знову нагадати про себе Лему.

— Передай, що деталі заручин ми обговоримо з нею при особистій зустрічі.

Юний маг з розумінням кивнув і вийшов.

Студентський клуб розташовувався в прибудові до корпусу гуртожитку. Всередині грала приємна тиха музика. То ніжна і плавна, то раптом рвана і зухвала. Валерії сподобалося. Вона вже звернула увагу, що світ, в якому вона опинилася, дуже музичний. Тут навіть баштовий годинник бив особливим чином — видавав глибокий, багатотональний звук.

Весь внутрішній простір клубу був розділений на зони — кілька ігрових майданчиків, місце для танців, бар і острівці зі столиками. Валерія з Тересою зайняли один із тих, що знаходилися неподалік від майданчика для гри в кеглі. Цікаво було подивитися на гравців і розібратися в правилах.

Тереса пішла до бару за напоями, а Лера з цікавістю витріщалася на всі боки. Ось-ось повинні були з'явитися Злата з Марчелом. Але ні сестри, ні красеня-блондина поки видно не було, зате Валерія помітила, як у клуб заходить Лем. Він покрутив по сторонам головою і попрямував прямісінько до неї. Напевно, хоче переказати свою розмову з ректором. Валерія здогадувалася, що він скаже — що Тоцький її до себе взагалі не викликав. Вона вже кілька разів прокрутила в голові повідомлення Ольшанського і остаточно переконалася, що це був безглуздий ексцентричний розіграш, на зразок того, який Ольшанський влаштував їй при першій зустрічі. В усякому разі, ця версія здавалася більш правдоподібною, ніж припущення, що Тоцький дійсно чогось вирішив обговорювати з Валерією свої амурні справи, своїх наречених і свої заручини.

Лем підсів за столик і з найсерйознішим виглядом повідомив:

— Дьєр Ян просив передати, що обговорить з тобою деталі заручин при особистій зустрічі.

Що? У Валерії трапився когнітивний дисонанс. Якби Лем не був такий серйозний, то, їй богу, Валерія б подумала, що і він її розігрує. Навіщо Тоцькому обговорювати з нею свої заручини? Він, що, побачив у Лері фахівця з питань шлюбу? Ні, ну якщо так, то будь ласка. Ото вона йому нарадить. Нехай не сумнівається.