Розділ 22. Нищівна перемога

— Бачу, дівчатка, ви вже потоваришували, — Ольшанський підійшов до лавки, на якій сиділи дві його дочки.

Він уже кілька хвилин спостерігав за ними здалеку. Вони його не помічали. У нього був час помилуватися сестричками. Дивно, але вони зовсім не схожі — немов дві протилежності, але обидві дивовижно гарні. Дивлячись на них, у Ольшанського розквітала в грудях батьківська гордість.

Взагалі-то він планував познайомити їх трохи пізніше, коли трапиться слушна нагода. Боявся, що дівчата можуть не порозумітися. Щодо Злати Ален не сумнівався — вона бачить світ у райдужних тонах, всьому рада, всіма задоволена. А ось Валерія, як він встиг переконатися, успадкувала його вибуховий темперамент. І того, хто їй не до душі, може чекати холодний прийом.

Але все обійшлося. Дівчата весело розмовляли і трималися за руки. І він зважився вийти їм перед очі.

Щойно Валерія побачила його, відразу наїжачилася. Погляд спалахнув так недобре, що Ален машинально схопився за краї свого циліндра. Здавалося, ще мить — і вона або знову сплюсне капелюх, або, взагалі, підпалить. В голові промайнула думка: як добре, що Ален звалив на Тоцького почесне право розповісти про заручини. Ох і хитрий ти, старий лисе, — похвалив самого себе.

— Мені же час іти на заняття, — звертаючись до Злати, вимовила Валерія. — Побачимося ввечері в студентському клубі.

Вона розвернулася і пішла, так і не удостоївши Ольшанського жодним словом. Він дивився їй услід і захоплювався її гордими незалежними манерами. Це ж треба, як у ній сконцентрувалася вся порода Ольшанських. Гарне ж дівчисько! Просто вогонь! І що Тоцькому не подобається? Чого сполошився, занервував — спасибі б сказав.

Але Тоцький — то таке, його Ален вже переграв. А от що робити з Валерією? Адже вона ці заручини розірве і розтопче, ще й з'їсти документ змусить їх із Тоцьким на пару. Ох, що за молодь пішла. За часів Алена не дуже-то батьки своїх нащадків запитували, з ким женити, за кого заміж видавати. І головне ж, Ольшанський їй, між іншим, не першого-ліпшого підсовує. Ян вважався завидним нареченим. Скільки дам за ним зітхали — хоч греблю гати. До Ольшанського не раз доходили такі чутки.

Він присів на лавку поруч зі Златою. Вона почала розповідати йому про свої нові знайомства, а Ален продовжував думати про те, як йому провернути справу. Отже, майбутня наречена — красуня, майбутній наречений — в жіночих очах теж непоганий, що далі? А далі потрібно підштовхнути їх одне до одного. Як? Необхідно їх звести, зробити так, щоб вони опинилися в один час в одному місці, наодинці, без можливості втекти одне від одного, і тоді можливо природа візьме своє. Якщо не приб'ють одне одного, то порозуміються. Ідея настільки сподобалася Алену, що він подумки від передчуття потер руки.

Залишилося придумати, як йому організувати це вимушене побачення. О, плести інтриги він умів! Це був його сильний бік. Недарма Алена позаочі, а іноді і в очі називали старим лисом.

— Я радий, Златочко, що у тебе з'явилися нові друзі, — він ласкаво поплескав дочку по руці. — А що як нам організувати для них прийом?

— Таточку, який ти милий! — вона засвітилася від радості і цмокнула його в щоку.

— Тут неподалік є розкішний заміський клуб. Орендую його на післязавтра на вечір. Запрошуй усіх, кого захочеш.

Ален ні на мить не засумнівався, що серед запрошених буде і щойно знайдена сестра.

— По-перше, Марчел, про якого я тобі розповідала, — почала загинати пальчики Злата, — по-друге, звичайно, Лерочка, по-третє...

Далі Ален вже не слухав. Перша частина вигаданої ним багатоходової комбінації далася легко. А для того, щоб провернути другу, йому потрібно буде зустрітися з одним із членів опікунської ради — Анджеєм. Той його давній боржник. Зробить усе, що Ален йому скаже.

Ох і бурхливий раночок вийшов сьогодні у Валерії. Вона заходила в навчальний корпус трохи схвильована. Зустріч із сестрою викликала бурю емоцій, а тут ще й несподівана поява Ольшанського.

Першою парою в розкладі на сьогодні значилася «Магічна медицина». З моменту появи в академії це був перший раз, коли Валерії треба було потрапити на заняття, яке веде Тоцький-старший.

Вона любила медицину і все, що з нею пов'язано. Поки дідусь хворів, перечитала безліч статей, перелопатила весь інтернет, щоб бути готовою допомогти в будь-якій ситуації. І зараз чекала початку пари з інтересом. Їй здавалося, що вона полюбить цей предмет.

Тоцький зайшов в аудиторію похмурий. Але Валерія вже звикла, що ректор частенько буває не в дусі. Чого вона не розуміла, так це його погляду, спрямованого прямо на неї. Ніби причина його поганого настрою криється в ній. Але вона ж нічого за сьогодні ще не підірвала, хоч і хотілося, коли побачила Ольшанського. Тоді чому їй тут погрожують злющими темними очима? Валерія йому цього не подарувала — теж зиркнула на Тоцького так виразно, що він від несподіванки кліпнув. Це вже у них входить в звичку — битва поглядами. Головне, що Валерія завжди виходить переможцем.

Своїм пекельно приємним голосом Тоцький оголосив тему заняття. Валерія старанно її записала.

— Але перш ніж почнемо знайомитися з новою темою, — продовжив він думку, — повторимо стару — вплив ментальної аури на стан фізичного здоров'я. Нагадає нам коротко зміст минулої лекції Валерія.