Розділ 19. Покарання

Жеребкування продовжилося, але протікало на диво гладко і безпроблемно. Більше ні в кого не виникало бажання «відрепетирувати драму». Валерія повернулася до акваріума і витягла конверт, в якому все-таки виявився червоний жетон. Тобто суперником її команди в першому конкурсі буде команда старшокурсників «Зірки», під проводом Кацпера. Але вона анітрохи цим фактом не засмутилася, а навпаки, відчула мстиві почуття. А от самі «Зірки», схоже, не дуже зраділи, що їм в суперники дісталася команда, один з членів якої підправив кулаком обличчя їхнього капітана.

Закінчився захід невеличким концертом другокурсників. Як з'ясувалося, той рудий завзятий хлопець, який першим пішов тягнути жереб, прекрасно грає на струнному інструменті — на зразок гітари, а його одногрупниці — дві сестрички-близнючки — чудово співають. Їм голосно аплодували і студенти, і навіть голова опікунської ради.

Після їхнього виступу було дано розпорядження — розходитися. Але не всім.

— Команда Тереси і команда Кацпера — в мій кабінет, — грізно рикнув Тоцький.

Мета зрозуміла — зараз влаштує розбір польотів.

Якось так вийшло само собою, що в кабінеті студенти вишикувалися в одну нерівну шеренгу. Праворуч — «Яструби», ліворуч — «Зірки». А Тоцький ходив уздовж цієї шеренги — лютий, безжальний, розлючений — і читав нотації. Його сповнені натхненним педагогічним змістом слова про необхідність дотримуватися дисципліни і правил академії благополучно пролітали повз вуха Валерії, оскільки винуватою вона себе вчергове не вважала. І хоча в його промові жодного разу не була згадана деталь її одягу, що стала прозорою, однак його погляд, що палав полум’яним гнівом, час від часу ковзав по скатертині, яка виконувала функції спідниці, після чого спалахував з новою силою.

Валерія стійко ігнорувала всі інсинуації Тоцького. Хвилювалася лише за друзів. Яке покарання призначить їм ректор, що перетворився на диявола? А він саме переходив до цього кульмінаційного моменту.

— Отже, за організацію бійки Філіпу призначається тиждень чергувань у стайні. Будете вигулювати вечорами коней і здійснювати кінні прогулянки.

Говорив Тоцький грізно, але його очі злими не були. Скоріше, навпаки, в них світилася мало не підтримка. Почувши про своє покарання, добряк Філіп засяяв. Ще б пак! Він дуже сумував за рідним селищем, за простою роботою і за конями. Наскільки Валерія знала, він навіть і без жодного приводу частенько навідувався до стайні. Тільки хто ж дасть студенту просто так без відповідних розпоряджень проїхатися в сідлі? Ніхто. Але тепер Філіпу гарантовані кінні прогулянки завдяки «покаранню» від ректора.

— А вам, Марчеле, за участь у бійці...

Так, до речі, Марчел таки зміг наздогнати Шимона. І судячи з синця, що розквітає у того під оком, не лише наздогнати.

— ...призначаю три позачергових чергування в студентському клубі.

В клубі? Та він би там днював і ночував, дай йому волю.

Марчел і Філіп перезирнулися. Їхні покарання більше були схожі на заохочення.

— А всім вам, — Тоцький кивнув на шеренгу команди «Зірки», — власноруч привести свою форму до ладу...

В емоціях Валерії сколихнулися зловтішні нотки. Відіпрати плями від фруктів і соків — ще та морока.

— ...а персонально Кацперу і Шимону до того ж — місяць чергувань у пральні, — припечатав їх поглядом Тоцький. — І майте на увазі: ще одне дисциплінарне порушення — і я підніму на педагогічній раді питання про ваше відрахування.

Після цієї розгромної фрази Тоцький усіх відпустив. Валерія виходила з кабінету з думкою, чому це їй не призначили жодного покарання? Невже ректор визнав її потерпілою стороною, а не призвідницею заворушень?

Наступного ранку за сніданком вся група тільки й обговорювала події жеребкування і покарання, які Тоцький призначив Філіпу і Марчелу. Самого Марчела, до речі, за столом не було. Він з'явився, коли сніданок добігав кінця.

— Тересо, зробиш кави? — Марчел вклав усю свою чарівність в усмішку, адресовану старості.

— Гаразд. Тобі пощастило, що я вже поїла, — Тереса встала з-за столу і попрямувала до кавника. — Чому спізнився?

— У мене поважна причина.

— Дивлячись на твою задоволену фізіономію, здогадуюся я про твою причину, — Тереса іронічно хитнула головою.

— Ти як завжди дуже кмітлива, — не став заперечувати її здогадів Марчел. — Я познайомився з такооою дівчиною. Ммммм...

— Хіба в академії залишилися дівчата, з якими ти не знайомий? — Моніка підхопила від Тереси естафету підколювання.

— А вона не з академії. Вона сказала, що приїхала побачити сестру. Така мила. Бачили б ви її. Волосся золоте, очі медові. А голос! А які в неї... кхм... знову ж таки очі!

Тереса поставила перед ним чашку з кавою зі словами:

— Ти невиправний.

Але Марчел, незважаючи на діагноз, поставлений Тересою, продовжив ділитися враженнями про свою нову знайому.

— Вона настільки легка в спілкуванні. І ім'я у неї відповідне — Злата.

— Марчеле, а чи не здається тобі, що ти витрачаєш свої сили даремно? — лукаво запитала його Моніка. — Вона побачиться з сестрою і поїде. А ти залишишся ні з чим.