Розділ 18. Репетиція

Ян відчував, що сьогоднішнє жеребкування не обійдеться без ексцесів. І причому, він навіть знав, хто буде джерелом цих ексцесів — Валерія. Він не спускав з неї очей з моменту її появи на заході. Крім неї тримав у полі зору ще й алею, що веде до галявини — чекав появи членів опікунської ради. Він навіть радий був, що вони затримуються. Краще б і взагалі не показувалися. Жеребкування не вважається офіційною подією турніру, можна обійтися і без почесних гостей.

Ян віддав наказ починати і зітхнув з деяким полегшенням. Раніше почнеться, раніше закінчиться. Може даремно він вважає землянку каталізатором катаклізмів — незважаючи на її присутність, все йшло спокійно. Однак цей спокій був лише затишшям перед бурею.

На якусь мить його увагою заволодів силует чоловіка, що наближається до галявині. Невже все-таки хтось з опікунів? Поки Ян мружився, намагаючись розгледіти, хто там, навколо нього щось почало відбуватися. Він зрозумів це по тому, як змінився загальний фон голосів. Ян повернув голову і остовпів. Валерія перебувала всього в парі метрів від резервуара з конвертами... без спідниці. Трясця, яка спокуслива... Стоп! Не про те він думає! Ян абсолютно точно пам'ятав, що спочатку спідниця на ній була. Куди ж вона поділася? Сістуйське зілля? Чийсь злий розіграш?

Знати б чий. Яну раптом захотілося вбити негідника. Повільно і кровожерливо відкрутити йому голову. Однак думки про розправу довелося відкласти — в картатому костюмі-трійці до галявини наближалася нова проблема. Тепер Ян упізнав його — це голова опікунської ради Казімєж. Уява швидко намалювала, як далі будуть розвиватися події. Розгнівана Валерія застосує магію, і Казімєж стане свідком цього. Минулого разу Яну вдалося переконати його, що понівечений тренажер — це так і треба, все в рамках навчального процесу. Але цього разу подібний трюк навряд чи спрацює. Голова опікунської ради вимагатиме відрахувати Валерію за порушення правил академії. Її переведуть в якусь другосортну школу магії. І, взагалі-то, Яну-то що з того? Хіба він не мріяв позбутися нестерпної землянки, від якої одні проблеми? Але ж ні, всередині скребло незрозуміле власницьке почуття — якою б скалкою і головним болем не була Валерія, вона повинна вчитися у нього.

Всупереч побоюванням, магію застосовувати дівчина не стала. Вона взагалі виглядала напрочуд незворушною. Напевно, ніхто не чекав того, що станеться далі. Ян точно не чекав. Своїми кричуще стрункими оголеними ніжками вона крокувала до одного зі столів — до того, де сиділи Кацпер і Шимон. На галявині стояла повна тиша. Сама Валерія теж не вимовила ані слова. Мовчки, одним різким рухом, зірвала скатертину зі столу — ось тут галявина охнула — і пов'язала її навколо талії замість спідниці. При цьому фрукти, цукерки, глечики і склянки з напоями перекинулися на Кацпера і його компанію. На їхніх білих сорочках і жовтих штанях розтікалися бурі плями.

Галявиною прокотилося розкотисте відлуння смішків.

Валерія дивилася, як Кацпер і його дружки недолуго намагаються струсити з себе бурі патьоки від напоїв і плями від фруктів, а до місця подій вже бігли Філіп і Марчел. Такого гніву в очах добряка Філіпа Валерія ще не бачила. Він з усього маху вперіщив кулаком у щелепу Кацпера. Той перекинувся на землю разом зі стільцем. Відчувши недобре, Шимон пустився навтьоки. Але далеко не втече — Марчел помчав слідом за ним.

— Що тут відбувається?

Валерія обернулася і побачила, як до столика наближається чоловік у картатій трійці. Дідько! Той самий, який кілька днів тому був свідком інциденту з тренажером — голова опікунської ради. А слідом за ним крокував Тоцький. У темних очах — пекельна суміш почуттів. Минулого разу ректор прикрив Валерію перед Казімєжем. Чомусь вірилося, що і цього разу не здасть. Вбивати буде потім, коли все це закінчиться, а поки спробує вигородити і її, і її друзів. От за них вона і хвилювалася — не за себе. Адже за бійку не лише двійку можуть вліпити, а й гірше покарання придумати. Тільки що скаже Тоцький голові ради, як пояснить усе, що відбувається, Валерія і уявити не могла.

— Дьєре Казімєже, — Тоцький увімкнув у собі солідного ректора педагогічної зовнішності, — цього року вирішено було замінити конкурс краси театральним конкурсом. За вашою ж порадою, — нагадав він. — Студенти молодших і старших курсів проводять спільну репетицію п'єси.

Казімєж з розумінням кивнув, але все ж його погляд, спрямований на Кацпера, який досі перебував у горизонтальному положенні разом зі стільцем і бурими плямами, був дещо здивованим. Помітивши його здивування, Валерія додала з трагізмом в голосі:

— Ми обрали складну п'єсу — драму.

Казімєж перевів погляд на неї. Відійшовши на кілька метрів, з цікавістю оглянув її «театральний костюм», і задумливо промовив:

— Ну що ж, досить непогано.