Розділ 11. Нездійсненне завдання

Валерія заходила в кабінет Тоцького з думкою за всяку ціну виконати будь-яке його завдання. Вона вважала двійку несправедливою, але якщо вже ректор поставив умову її погасити, щоб потрапити в турнірну команду, то вона її погасить. І справа не в тому, що вона так вже жадає взяти участь у турнірі, справа в принципі.

Вона не сумнівалася, що ректор приготував щось виняткове. Напевно, змусить робити якусь безглузду роботу, на кшталт переписування параграфів з підручника в зошит. Тереса встигла розповісти, що це один з його улюблених прийомів покарання для порушників дисципліни. Що з самодура візьмеш?

Тоцький зустрів непривітно. Він владно сидів за своїм ректорським столом і виглядав суворим. Хоч картину з нього пиши: «дьєр Ян вбиває студентку за двійку». Але його диявольські темні очі були веселими. Он як!? Валерія прекрасно розуміла, чим викликані його веселощі — насолоджується передчуттям того, як вона скисне, щойно дізнається завдання. А от і не дочекається!

— Проходьте, сідайте.

Гаразд, грець із ним, сяде. Вона присіла за один зі столів. Тоцький же навпаки піднявся.

— Щоб відпрацювати двійку, вам потрібно буде виконати завдання, — він рушив у дальній кут кабінету.

Валерія витягла шию від цікавості — що він там робить?

— Ось, — Тоцький підхопив притулену до стіни прямокутну дошку, близько метра в довжину, і попрямував до Валерії.

Вона розгублено роздивлялася предмет у його руках. Дошка і дошка. З одного боку відполірована до блиску.

— Завдання непросте. Якщо відчуєте, що не впораєтеся, можете відмовитись, — Валерію обдарували поблажливою посмішкою.

Ще чого. Щоб двійка залишилася непогашеною?

— Впораюся. Можете не сумніватися.

— Ви готові на все, ще не знаючи завдання? — Тоцький багатозначно хмикнув. — Похвально.

Та що ж там за завдання таке, що він все лякає і лякає?

— Вам потрібно буде зробити стенд для абітурієнтів, — дошка перекочувала на стіл по сусідству. — Він повинен бути готовий вже сьогодні.

Стенд для абітурієнтів? Так просто? Валерія навіть відчула легке розчарування. Вона-бо чекала чогось кричущого, чогось такого, щоб волосся стало дибки. Щоб можна було викривально назвати Тоцького самодуром. А тут цілком невинне і корисне завдання. Скільки вона різних стендів зробила, ще коли в школі вчилася.

— На стенді має бути кілька інформаційних листків. По-перше, коротка історія нашої академії, — ректорські очі сповнилися каверзним блиском.

От падлюка! Адже прекрасно знає, що Валерії невідома ані коротка, ані детальна історія цієї нібито найкращої академії князівства, куди її запхали силоміць. Вона вже збиралася з цього приводу обуритися, але тут перед нею на стіл ліг важкий талмуд.

— Тут все докладно описано. З моменту заснування до наших днів. Вам, як студентці нашої академії, ці знання не завадять. Ознайомтесь і напишіть для абітурієнтів короткий екскурс.

Тоцький припечатав переможним поглядом — мабуть, чекав, що Валерія оголосить цей обсяг робіт нездійсненним і відмовиться. Ні, такого задоволення вона йому подарувати не могла.

— Добре, — кивнула вона як ніде нічого.

Завдання, звичайно, ускладнилося, але якось впоратися можна.

— Також на стенді повинна бути коротка біографія професорів нашої академії, — Тоцький прогулявся до стелажа і на стіл Валерії лягли кілька важких папок. — Не забудьте згадати і про наші кафедри. Вкажіть напрямки магічних досліджень, — перед Валерією матеріалізувалося з дюжину магістерських дисертацій в гарних шкіряних палітурках.

Гора з книг і папок все росла і росла, перетворюючись на Еверест, але Тоцький не вгамовувався.

— Так, забув сказати. Непогано було б супроводити записи ілюстраціями для наочності. Ви малювати вмієте? Якщо ні, можете відмовитися від завдання.

Та що ж він як змій-спокусник, все спокушає і спокушає відступити?

— Вмію, — запевнила Валерія.

Це була щира брехня, але капітулювати вона не збиралася.

— От і чудово. Завтра до нас прибудуть гості з опікунської ради. Нехай милуються.

Його губи смикнулися в глузливій усмішці. Красиві, між іншим, губи, вони Валерії подобалися, а от спроба Тоцького іронізувати — ні.

— Опікуни залишаться задоволені, дьєре Яне. Я про це потурбуюся, — пригрозила вона, примружившись.

Посмішка Тоцького злегка затьмарилася, але він продовжив.

— І останнє. Всі абітурієнти перед вступом пишуть невеличке есе на тему, чому вони обрали саме нашу академію.

Щось на кшталт твору на вільну тему, який до введення ЗНО практикували і земні вузи?

— Потрібно розмістити на стенді приклад такого есе. Іноді абітурієнти пишуть рідкісні нісенітниці, але трапляються відмінні роботи. Ось, — Тоцький дістав із шафи величезну картонну коробку, — тут зберігаються есе абітурієнтів за останні десять років. Одне з них — просто таки зразок для наслідування. Не пам'ятаю, чия то була робота, але там є слова: «...тому іншої такої академії в князівстві немає...». Відшукайте це есе і розмістіть його на стенді.