Розділ 3. Староста

— У курс справ вас введе Тереса. Вона староста 2-ї групи, в яку я вас зарахував.

Взагалі-то, Валерія ще не давала згоди стати студенткою. Але кого це хвилює?

Тоцький торкнувся пальцем довгої циліндричної настільної лампи. Валерія вже давно поглядала на неї. Дивно якось виходить. Світло від лампи випромінювалося нерівне, міняло відтінки та інтенсивність, а після дотику ректора, на мить стало неприємно яскравим. Для чого ця штукенція?

— На сьогодні звільняю вас від занять, — поблажливо повідомив Тоцький. — Але тільки на сьогодні. Прогули у нас суворо караються, — він злісно насупив брови і глянув так, ніби Валерія вже кілька пар пропустила.

Налякав, угу. А йому, між іншим, личить злитися — грізний, страшний, владний. Тільки марно. На Валерію це не діяло. Вона і так не збиралася прогулювати, принаймні, поки що. У неї вже дозрів план дій. Потрібно налагодити хороші відносини з одногрупниками і потоваришувати зі старшими курсами. Студентське братство і солідарність ніхто не відміняв — може, знайдуться охочі допомогти Валерії повернутися додому. Їй би стало дуже в нагоді знайомство з яким-небудь відмінником-старшокурсником факультету портальної магії. Чи як тут називаються фахівці з переміщення між світами? Вона і викладачів не виключала. Може, когось вдасться завербувати собі в помічники. Не всі ж вони тут такі непробивні як Тоцький.

Староста з'явилася буквально за пару хвилин після того, як ректор торкнувся лампи, і у Валерії закралися підозри, що лампа — це якийсь пристрій зв'язку. Ця думка обнадіяла. Можливо, цей світ не такий відсталий, як здалося спочатку. Може, у них тут і якийсь аналог інтернету існує? Ага, на магічній тязі.

Староста виявилася невисокою дівчиною в окулярах з товстими лінзами. Приблизно такою Валерія її собі і уявляла. Риси обличчя дрібні. Волосся стягнуте в строгий хвіст. Вона стояла на порозі в спідниці і блузі — точнісінько таких самих, які були на Валерії. Так от у що Валерію вирядили — в академічну уніформу.

— Знайомтеся: Тереса, Валерія, — представив дівчат одна одній ректор і одразу ж розпорядився: — Ідіть.

Валерія виходила за двері з розбурханими думками. Як це так: зайшла в кабінет хірурга показати родимку, а виходить з кабінету ректора студенткою магічної академії? Напевно, якби на середньостатистичну дев'ятнадцятирічну дівчину випало стільки сюрпризів за один день, вона б з глузду з’їхала. Але Валерія залишалася при здоровому глузді, що не могло не радувати. Вона записала це в свої досягнення, але зарано.

— Ти як? — запитала староста, щойно вони опинилися за порогом кабінету. — Заспокійливе зілля ще діє?

— Зілля? — не зрозуміла Валерія.

Староста їй охоче все пояснила. Виявляється, поки Валерія була непритомна, її напоїли якимись місцевими психотропними засобами, які пригнічують відчуття страху і покращують настрій. Все здається милим, немов дивишся на світ крізь рожеві окуляри. Зробили це, щоб стрес від переміщення зняти. Ну, Тоцький Валерії милим, тим не менше, не здався. Цього диявола жодні окуляри милим не зроблять. Однак в іншому картина стала прояснюватися. Тепер зрозуміло, чому Валерія так спокійно сприйняла різкі зміни у своєму житті. Мабуть, на неї ще чекає страшний відкат, коли дія препаратів закінчиться. Але поки настрій був досить рівним, і Валерія з цікавістю витріщалася на всі боки.

Як не дивно, інтер'єр місцевої академії не надто сильно відрізнявся від інтер'єру політеху. Просторі коридори, високі стелі, вікна, що вражають своїми розмірами. Одне дивно — скрізь надто порожньо. Де студенти? Причина виявилася банальною.

— Зараз ми в адміністративному корпусі, — пояснила Тереса. — Є ще три: навчальний, лабораторний і гуртожиток.

От саме ці три корпуси Валерія і бачила з кабінету ректора.

— Між усіма корпусами є криті переходи. Навчальний корпус покажу тобі завтра, а зараз відведу в гуртожиток, — бадьоро щебетала Тереса.

Криті переходи, про які вона згадала, виявилися повністю скляними — можна було милуватися доглянутою територією академії — акуратно підстриженими кущами, клумбами, весело розфарбованими лавками. Валерія встигла помітити симпатичний спортивний майданчик. Хоча чи справді спортивний? Тренажери виглядали злегка недолугими.

Скляний перехід вивів у корпус гуртожитку. Ось тут, на щастя, було мало спільного з гуртожитком політеху. Чисто і багато зелені. Може, Тоцький і не набрехав, що Далеутська академія одна з кращих у князівстві?

— Ми, першокурсники, живемо на третьому поверсі, — піднімаючись сходами, розповідала Тереса. — Перша група в лівому крилі. А наша група — в правому.

— На першому курсі всього дві групи? — здивувалася Валерія.

— Так. Наша академія елітна. Сюди приймають лише най-найкращих. Вступити майже нереально.

Цікава інформація. І за які такі заслуги Валерію взяли? Через цю злощасну мітку Ольшанських?

— Слухай, Тересо, а ти що-небудь про рід Ольшанських чула?

— Звісно. Хто про них не знає? Один з найвідоміших родів у нашому князівстві. Древній і могутній. Ольшанський-старший, голова роду, володіє західними рудниками і половиною столичних фабрик.

Все ясно — олігарх. І куди Валерія влипла?

Коли дівчата піднялися на третій поверх, Тереса повернула направо.