Розділ 2. Перша двійка

Валерія проігнорувала маячню, якою привітав її лікар, і пішла в наступ.

— Я поскаржуся на вас керівництву поліклініки! — гнівно випалила вона. — І відгук негативний залишу на медичному порталі в інтернеті, — додала мстиво, відчуваючи те саме поколювання в пальцях, яке останнім часом стало з'являтися, коли її хтось сильно дратував.

Однак її погрози анітрохи не затьмарили незворушну життєрадісність лікаря.

— Пишіть скаргу, — великодушно дозволив він їй, сідаючи за письмовий стіл, — але зробити ви це зможете, лише коли (а вірніше, якщо) повернетеся в земний світ.

— А зараз я, по-вашому, де? — Валерія остаточно переконалася в неадекватності хірурга.

— А зараз ви в кабінеті ректора Далеутської академії магії, в спорідненій паралельній реальності. І перш ніж продовжувати обурюватися, візьміть до уваги, що перемістили вас сюди виключно заради порятунку вашого життя.

Можна подумати, її життю хоч щось загрожувало, поки в ньому не з'явився він. Хоче сказати, що родимка смертельно небезпечна? Напевно, це нахабна брехня. Ох, як же Валерію дратував цей самовпевнений тип пекельно приємної зовнішності. Пальці закололо з новою силою. Куди б їх подіти? Валерія стиснула руки в кулаки. А лікар тим часом продовжував.

— Ваша родова мітка прокинулася, що означає пробудження в вас магії. А магія — це не жарти. Магією потрібно вміти управляти, інакше вона вас уб'є, — повчально видав лікар. — Вам необхідно пройти навчання в академії магії. І вам дуже пощастило, що ректор найкращої в нашому князівстві академії з повним пансіоном погодився прийняти вас без іспитів, та ще й посеред навчального року.

— Це ви про себе? — уїдливо поцікавилася Валерія.

Здається, лікар якраз себе і називав ректором. Самозванець! Ректор повинен бути як мінімум в два рази старший, сивий і навчений багатим життєвим досвідом. Можна подумати, Валерія не знає, як виглядають ректори. Вона згадала керівника власного ВНЗ — солідного шістдесятирічного професора Коваля з тростиною і артритом. А у чоловіка, що сидить навпроти, не було ні того, ні іншого.

— Так, про себе, — авторитетно запевнив лікар, що не здогадувався про викривальні думки Валерії.

Вмочивши перо в чорнильницю, він підписав якийсь папірець.

— Ось наказ про ваше зарахування, — демонічна посмішка промайнула на його обличчі.

Тисне тут своєю харизмою. І за що природа нагородила його таким запаморочливим чоловічим магнетизмом? Краще б відігралася на комусь більш адекватному. Пальці вже не поколювало, а несамовито пекло. Бажання хоч якось вгамувати це нестерпне почуття змусило розтиснути кулак і труснути кистю. В ту ж мить пролунав гучний хлопок. Валерія з подивом виявила, що стало причиною звуку — це лопнула чорнильниця на столі лікаря. Просто взяла і розвалилася на дві половини. Потворна чорнильна пляма розтіклася по дорогій цінній деревині. Але лікар чомусь дивився не на пляму, а на Валерію. В його очах промайнуло здивування. Ще б пак, чорнильниця, що спонтанно вибухає, кого завгодно може шокувати. Але співчуття Валерії він не дочекається. Так йому і треба! Приємний присмак помсти викликав задоволену посмішку.

Однак в здивованому стані хірург перебував недовго. Незворушність швидко повернулася на його обличчя. Ні, ну хоч щось може вивести його з рівноваги?

— А ось і перша двійка, — констатував лікар. Валерії почулися в його голосі зловтішні нотки. — Доведеться відпрацьовувати. Ось бачите, що буває при невмілому використанні магії, — додав він повчально.

На що це лікар натякає? Підозрює Валерію в псуванні свого допотопного письмового інвентарю? Так вона ж навіть пальцем цю злощасну чорнильницю не чіпала. Валерія з подивом глянула на свої руки і вже хотіла обуритися, але те, що відбулося далі, позбавило дару мови. Лікар недбало клацнув пальцями — і всі сліди інциденту як по команді зникли. А саме: чорнильниця стала знову цілою, а чорнило повернулося на місце, не лишивши жодного сліду на дорогий стільниці.

Що? Як таке може бути? Лопнути чорнильниця ще могла якось без сторонньої допомоги, але от зворотний процес точно не відбувається сам собою. Це або сон, або... Невже все, що каже лікар про магію і паралельну реальність — правда? Валерія піднялася з крісла і метнулася до вікна. Відсунула важку штору і обімліла — картина за вікном кожною своєю деталлю абсолютно безапеляційно і однозначно підтверджувала слова хірурга, якщо, звичайно, після всього цього його можна так назвати.

Три блискучі білі будівлі з високими вежами і хитромудрою ліпниною, архітектура яких не мала нічого спільного зі звичною оку архітектурою багатоповерхівок, ніжилися в золотих променях сонця на тлі темного лісу. Красиво, аж дух захоплює, але... матінко рідна!.. де ж Валерія опинилася? Ось це все зараз що? Паралельна реальність? Дііідько!!! А можна, будь ласка, щоб це виявився просто сон?..

За вікном голосно закаркала ворона, змусивши Валерію здригнутися. Настирливо так закаркала, ніби підтверджувала, що все це — анітрішечки не сон.

Організм дуже просився впасти в шоковий стан або навіть зомліти від потрясіння, але, на жаль, Валерія йому таку розкіш дозволити не могла. Вона рішуче повернулася до крісла, підсунула його ближче до столу, щоб тримати цього сатану від медицини під пильним поглядом, і почала задавати питання. Тисячі питань. Але всі вони, так чи інакше, зводилися до одного: з якою метою Валерію викрали з рідного світу і коли повернуть назад.