6.2

Крім того, що це була нахабна брехня — бо я таки правильно його тримав — цей "знавець" спробував облапати мене просто там, на місці, за що отримав іншим кінцем арбалета, коли я таки вистрелив по наступній тарілці.

Коли я озирнувся, готовий зробити мерзотника тимчасово живою мішенню для стрільби, той вже зі стогіном схопився за ніс. Між пальців ельфа юшила кров, і в наш бік вже поспішала охорона.

Охоронців підбігло одразу кілька, ніби я вже приставив арбалет до грудей нахаби-ельфа і збирався вистрілити в нього. А він, можливо, і заслуговував такого ставлення! 

Нас розділили. Мене за лікоть обережно відтягнув той охоронець, на якого я наштовхнувся біля входу, два інших допомагало ельфові. 

— Що тут відбувається? — холодно поцікавився один з тих, що допомагали нахабі. 

Я відкрив рот, аби відповісти — зрештою, це я тут постраждала сторона, клієнт, — але не встиг сказати жодного слова. Ельф випростався і сказав: 

— Ця... з дозволу сказати, леді абсолютно неадекватно реагує на спробу допомогти. Я підійшов, аби направити арбалет — леді тримала його цілком неправильно і могла нашкодити собі, — а вона вдарила мене. Це щонайменше необережне поводження зі зброєю, і я не впевнений, чи не було це зроблено навмисно! 

Я знову зробив спробу сказати, що сталось насправді, але охоронець жестом звелів мені замовкнути. 

— Леді, — суворо промовив він, — у нас серйозний клуб, вам слід було звернутись до інструктора, якщо вам важко дається стрільба. Техніка безпеки — це дуже важливо.

Треба було бачити мої очі, коли ці паскуди все так перекрутили. Я відчув, як всередині мене закипає гнів, однак розумів, що нічого не доб'юся, якщо зараз втрачу самовладання.

Тож, замість пустити в хід арбалет, на що в мене, зізнаюся, дуже свербіли долоні, я невинно всміхнувся і кліпнув очима.

— Звісно, я так і зроблю. А заразом спитаю в нього що каже техніка безпеки про те, щоб підходити до інших стрілків без попередження, й нахилятися до їхньої зброї, не враховуючи віддачу. Бо, наскільки я пам'ятаю, в правилах зазначено, що один стрілець має знаходитися щонайменше за два метри від  іншого. На жаль, я не помітила цього добродія, що і призвело до цього прикрого інциденту. Сподіваюся такий серйозний клуб здатен подбати про надання цілительської допомоги його членові?

Ігноруючи їхні погляди, я знову активував артефакт, що запустив в небо одразу кілька тарілок, значно вище, ніж попередні, і поцілив у них з одного пострілу, просто перед очима цих невдах.

— А заразом нагадайте пану правила техніки безпеки поводження зі зброєю, щоб він, не приведіть боги, не нашкодив собі та іншим відвідувачам.

Мені неодноразово доводилося ставити на місце різних нахаб, і я добре знав: це діє. Спокій, витримка і ласкавий отруйний тон завжди дають результат. Це показник сили, того, що ти не даси вибити себе з колії дурними зачіпками. 

Однак артефакт так і не випустив третю тарілку, на яку я його налаштовував. Повернувшись, я побачив охоронця, що деактивував пристрій і тепер простягнув до мене руку. 

— Поверніть арбалет, леді. Вам вже було сказано, що, за наявності труднощів зі стрільбою ви повинні звернутися до інструктора, і ви не маєте права продовжувати займатися, доки не отримаєте відповідної відмітки. Інструктор надійде за кілька хвилин. 

— Мені здається, ви щойно бачили приклад моєї майстерності, — процідив я, все ще дотримуючись своєї тактики. — У охорони такого закладу має бути гарний зір.

— Це справді було доволі вражаюче, як для леді. Однак це не означає, що ви маєте вишкіл. Будь ласка, давайте без емоцій. Я розумію, що леді важко стримуватися, і саме тому здебільшого вони не контактують зі зброєю, але...

— Саме так, — процідив я, пропалюючи охоронця нищівним поглядом, — Мені важко стримуватися, коли я бачу такий відкритий вияв неповаги. Будьте певні, Її Високість, що є власницею і чемпіонкою цього клубу з першого курсу академії, дізнається все про ваше негідне ставлення до членів клубу жіночої статі, і обовʼязково перегляне ваше право працювати з відвідувачами.

Невдовзі я покинув клуб, запамʼятавши кожне обличчя, з яким мав намір розібратися пізніше. Я аж тремтів від роздратування і бажання пустити в хід не лише арбалет, а й вогняну кулю.

Це, звісно, не значило, що я мав намір вирішити усе силою, однак ніхто не міг завадити мені уявити, як я це роблю.

"Насправді, — раптом пролунав у мене в голові незнайомий чоловічий голос, — стримувати емоції погано для здоров'я. У мене є контакти одного чудового чарівника, він навчить, як користуватися вогняною кулею так, щоб на місці злочину не лишилось жодного сліду... Дати? Зараз він трошки зайнятий, але заради такої прекрасної леді..."

"Та ви знущаєтеся..." — процідив я подумки.

Боги що, пачкуванням розмножуються?

"Я не думаю, що Лі і Вед можуть розмножитися, враховуючи, що..."

В голові щось паскудно запікало. 

"Здається, тут автоцензор, — зітхнув голос. — Я Аксель, помічник Володаря Безодні та Найсвітлішого. Раніше замість мене тут був той самий чарівник з вогняною кулею, але він поступився місцем моєму шарму і зараз виконує більш нудну роботу..."