РОЗДІЛ 5

Ліля

Не можу сказати, що я завжди мріяла про крила для себе. Тобто, мені абсолютно точно подобалися крилаті чоловіки в книгах, але я не планувала літати сама. Їх пір'я — їх проблеми, ти мужчина, ти й думай, як прочищатимеш забитий злив у ванній, бо надто активно линяв. 

Я абсолютно точно не розраховувала на те, що зараз стоятиму перед дзеркалом і перевірятиму, як ворушаться мої власні, величезні, пір'їсті, лавандового відтінку крила. Дуже, між іншим, гарні. А ще важкенькі і доволі незручні, коли мова йде про те, щоб проходити в двері. Я ніби до бабусиного сараю заходжу, де вічно потрібно пригинати голову. 

Тільки тепер не тільки її. 

Звикнути до нових габаритів, нового тіла, нового всього було... Складно. А ще складніше — до того, що я маю імітувати спокійний, стриманий характер. 

— Скажи мені, Претемний Ліонелю, хіба чоловіки в цьому світі не мають більше влади, ніж жінки? 

"Мають". 

— То чому Ітан — ходяче втілення скромності та спокою? Як взагалі з моїм характером поводитися стримано? 

"Хочеш поради? Та ніяк. Я б на твоєму місці врізав добряче крилом його батечку, аби ту паскуду хвостом обгорнуло і викинуло з вікна".

Я захихотіла. Що ж, принаймні одне залишається стабільним — голоси в моїй голові. Звучить, звісно, як частина божевілля, але ж насправді все зовсім не так погано. 

"Ти точно не божеволієш. Повір, з моїм голосом в голові можна прожити дуже, дуже довго, і при цьому не зійти з розуму. От, наприклад, мій тезка... — Ліонель затнувся. — Ну гаразд, це поганий приклад, бо він все життя був трохи хворий на голову. Але я маю Люціуса, який президентом став!" 

— Гарні політичні перспективи. Але можна мені ставати президенткою в моєму рідному тілі? — фиркнула я. — Я готова вирішити деякі Ітанові проблеми і помститися його родичам, від яких одні проблеми, як я бачу. Але все ж потім я б повернулась назад... 

"Цікаво, чому? Тобі не подобається перспектива літати?"

— Можливо, ти б видав мені власні крила, і ми були б двоє дуже крилатих, ні? — гмикнула я. — Вуха ж дав. 

"Я подумаю над цим питанням. Але? Багато жінок мріють стати чоловіком, хоч і сприймають себе як жінок. Більше прав, більше свободи. Мені просто цікаво. Я колись мав потребу на кілька тижнів у справах набувати жіночої подоби, і, знаєш, зіткнувся з купою перешкод. І боляче!" 

У відповідь я тихо розсміялась.

— Ну так, жінкам складніше. Кляті упередження, місячні і ще купа халеп зверху. Але я завжди уявляла, що зможу досягнути для себе і для інших жінок чогось важливого, особливого. Що покажу, де насправді місце жінки в світі. Що сильний характер — не "чоловічий" за замовчуванням, і... Та багато чого, Лі. Доводити це, сидячи в чоловічому тілі, неспортивно якось, знаєш. Крім того, Ітан мені подобається, в тому числі, як чоловік, і це вже ну геть неправильно!

"Згоден, згоден, — зітхнув Ліонель. — Я переконаний, за деякий час спосіб все виправити знайдеться, але не так швидко. Думаю, у тебе буде можливість дати джосу Ітановим родичам". 

Я захихотіла. 

— Знаєш, цей фразеологізм має три значення. Гостро когось висварити, розгромно перемогти і побити. Який конкретно джос з трьох перерахованих ти маєш на увазі?

"Ну... Всі?"

Я розсміялась ще веселіше. Гаразд, з богом мені точно пощастило. З родичами нового тіла не надто, але побачимо!

...Наслухавшись Ітанового невдоволення стосовно сну, я була впевнена, що довго не зможу вмоститися. І справді, лежати на спині було боляче, ще й пір'я загиналося. На животі — я починала задихатися. Зрештою, я витягнула крила, вмощуючись на боці, і це нарешті стало зручно. Одним ще й можна вкритися, як ковдрою! Друге довелось, щоправда, відставити... Якби ж ліжко було більшим, тоді я могла б влаштуватись зручніше! 

Але, так чи інакше, я втомилась достатньо сильно, аби просто провалитись у темряву і спати до самісінького ранку.

Я прокинулася від стукоту у двері, потягнулася і торкнулася рукою чогось мʼякого і теплого.

Крила. В мене є крила. І ще дві пари кінцівок, задовгих для цього маленького ліжка.

Розгублено кліпнувши, я роззирнулася довкола, вивчаючи гостьову кімнату леді Абер, яку зайняла вчора у тілі Ітана, і стукіт повторився.

— Одну хвилинку! — промовила я хрипким голосом, і спробувала підвестися. Та з незвички сперлася рукою на крило та застогнала, — Прокляття! Зараз!

Нарешті, розібравшись із крилами, я підвелася та ледь не вилаялася вдруге, бо штани були відтягнуті попереду. Геть незручно, попри те, що штани, в яких я лягала спати, не були вузькими.

Словом, коли стукіт пролунав втретє, двері я ледь-ледь прочинила, наполовину висунувшись з кімнати у коридор, де на мене чекала леді Абер.

— Доброго ранку. Коли приведеш себе до ладу, поклич Ітана. Чекаю на вас обох до сніданку, — спокійно промовила вона, геть не зважаючи на мою дивну поведінку, — Щоб ми могли поїсти та розібратися із вашою ситуацію.