4.3

Це було ще однією причиною мого соціального вигнання. Мабуть, вагомішою за крила за моєю спиною чи повернення до життя.

"Ви чули що зробив його дід?"

"Кажуть вони були дуже близькі".

"Як гадаєте, можливо це від початку було їхнім планом? Так, дід приніс його в жертву, але ж він повернувся до життя!"

— Усе гаразд, — збрехав я, — Просто не варто злити наглядача архіву. Інакше наступний запит буде виконуватися десь близько місяця.

Я відчув легкий доторк невидимих рук до плечей, ніби Ліонель виник за моєю спиною і спробував обережно обійняти мене. 

"Ти не потрапиш за грати, — прошепотів він. — Не варто за це переживати. Твій дід — лихий, але це не визначає тебе". 

Ліля, на щастя, не знала про мої похмурі думки. 

— Добре, добре, — здалась вона. — Я буду чемною... Чемним перокрилим і не загублю в архіві жодної зайвої пір'їнки. Постараюсь не завдати зайвих клопотів. 

Дівчина зітхнула і позіхнула. 

— Думаю, треба лягти відпочити... А як з цими крилами взагалі спати?

Від думки про необхідність перевдягнутися та прийняти ванну перед сном я почервонів до самих кінчиків вух.

— Я сам не до кінця розібрався, — трохи ніяково зізнався я, згадавши, як на ранок після трьох перших ночей віддавив собі крила, — Найпростіше — на животі, обійнявши подушку.

— Що ж, доведеться тестувати можливості, — зітхнула Ліля. — Якщо чесно, я готова заснути просто зараз, навіть стоячи. Або в польоті. 

І справді, на обличчі уже відображалась печать втоми. Я почувався бадьоріше, але, можливо, це від небажання лягати до ліжка. 

Особливо в цьому тілі.

— Ну годі вам, діти, — промовила леді Абер, входячи до кімнати, — Ще набалакаєтеся. Я підготувала для вас гостьові кімнати. Ітане, сподіваюся ти уступиш Лілії чергу у ванній, як справжній джентльмен? 

Я інстинктивно кивнув, і лише тоді усвідомив, що вона увесь цей час дивилася просто на мене.

— То ви... Знали? Як давно?

Леді Абер трохи схилила голову.

— Ви обоє не дуже вправні брехуни. На щастя, я вважаю це гарною рисою. Проте іншим правди краще не знати, тож постарайтеся не виказати себе, перш ніж виправите це.

Щоки Лілії густо почервоніли. 

— Ми дуже постараємось бути не надто помітними, — промурмотіла вона. — Здається, бути чоловіком в цьому світі не так складно, як жінкою, тож, думаю, мій довгий язик лиха не наробить.

Кинувши хитрий погляд на мене, леді Абер гмикнула:

— А може і піде на користь.

Я стиснув губи, намагаючись не надавати їхнім словам завеликого значення.

Що поганого у моїй стриманості? Хіба вона комусь шкодить?

"Шкодить. Тобі вона шкодить, — буркнув Ліонель. — Але побачимо, як воно буде... Йдіть-но спати".

Леді Абер махнула рукою, кличучи Лілю за собою, але вона заперечно хитнула головою.

— Думаю, краще я друга. Боюсь, що це займе багато часу. І що я щось переверну. І, — вона зашарілась ще густіше, — що пір'я може випадково забити злив.

— Ти впевнена? Все ж ти втомлена, та й пірʼю... не властиво так легко випадати. І почистити злив — геть не проблема, — з сумнівом промовив я, хоча в самого ноги аж гули від підборів. І як жінки з ними цілими днями витримують? Це ж знаряддя для тортур! Добре я бодай корсет послабив...

— Абсолютно. Я нормально себе почуваю, спокійно посиджу ще трошки. Поспілкуємось з леді Абер про основи життя з крилами.

Зітхнувши, я підвівся, намагаючись не думати про те, наскільки незручною була наша ситуація, враховуючи необхідність митися у чужому тілі, коли ми ще навіть одного побачення не мали.

Вибратися з сукні було непросто, але я відчув значне полегшення, коли на мені поменшало одягу та шпильок, що утримували зачіску на місці.

З поваги до леді Лілії намагався зайвий раз не дивитися ані в дзеркало, ані на себе, та уникнути доторків не вдалося. А ще звична температура води виявилася для цього тіла захолодною, тож, зойкнувши, я зробив її теплішою, а тоді ще теплішою, допоки вона не почала приємно поколювати шкіру.

Перевдягнувшись у нічну сорочку та халат, я зазирнув до вітальні, повідомивши, що ванна кімната вільна, й вже збирався піти до другої гостьової кімнати, коли леді Абер відправила мене до колишньої кімнати Агнес.

— Там усі речі Лілії, тобі однаково доведеться зайти туди вранці, щоб перевдягнутися. Тож вам буде набагато зручніше, якщо ти саме там і ночуватимеш, — зауважила вона.

Я не хотів виганяти леді Лілію з її кімнати, та не міг заперечити аргументів старшої леді, особливо враховуючи те, що сама леді Лілія вже пішла. Тож натомість покрокував до вже знайомої кімнати, в якій провів багато часу у вигляді примари, й, розкинувши руки, впав у ліжко та задрімав на спині вперше за багато тижнів.