4.2

— Зазвичай майстри без доплати і пендаля під зад... — Лілія запнулась. — Гхм, без достойної мотивації не надто поспішають виготовляти те, що повинні, але якщо даси їх контакти, я на них повпливаю. Якщо ж не вийде, ну, маємо що маємо, потерплю якось. Мені не вперше. Ну, з крилами — вперше! Але терпіти дискомфорт — ні, бувало вже.

Я кліпнув, а тоді всміхнувся, вражений її войовничим настроєм. Хоч і не вважав, що майстер вказав завеликий термін. Можливо справа була в тому, що, на відміну від Лілії, я точно знав об'єм роботи.

— В цьому справді немає необхідності. Майстер Вілард робить усе можливе, але навіть з трьома помічниками він не зможе швидше замінити усі меблі в моєму маєтку, — дещо винувато промовив я, — Ми домовилися, що він відправлятиме готові меблі поступово. І робитиме їх у порядку пріоритетності. Але я все ж сподіваюся, що вам... Тобі не доведеться довго із цим миритися.

Нарешті леді Абер повернулася з аптечкою, тож я взявся за обробку подряпин та саден Лілії. На щастя, їх справді виявилося небагато. Я відчув полегшення, коли запевнився у тому, що з нею не сталося нічого серйозного.

— Що ж, — стиха промовила Ліля, коли леді Абер знов залишила нас наодинці. — Якщо ви плануєте вирушити до архівів і зайнятися переписом, чим саме в цей період варто займатися мені? Я хочу бути корисною! 

— Та не варто нічого, леді може просто... 

Погляд Лілі став спопеляючим. 

"Слухай, — божественний голос захихотів в голові, — коли ми видавали тобі це крилате тіло, то уявляли тебе десь отаким, з палаючими від гніву очима. Може, вас і не варто змінювати  місцями. Диви, який вогонь! А якщо серйозно, то не вживай при ній оцього вашого джентльменського, що леді може просто нічого не робити. Бо будеш покусаним". 

— Я не кусаю людей, — Ліля, імовірно, почула це теж, бо похмуро зиркнула кудись вбік. — Я просто стою на варті рівноправ'я. 

"І з такими кулаками на цій варті стояти доволі зручно, — підтримав Ліонель. — Просто неймовірно зручно".

"Я дуже вдячний... За тіло і поради. Якщо маєте ще якусь, наприклад щодо того, як прискорити виправлення цієї... Ситуації, буду ще вдячніший, — терпляче подумки промовив я, — Ви не гірше за мене знаєте мою родину. І ставлення місцевих до мого перевтілення. Я не хочу залишати леді Лілію з цими проблемами сам на сам".

Я був готовий сам миритися із цим, тим паче що це не найгірше з усього, що зі мною сталося, але приректи на це когось іншого? Це надто жорстоко.

— Я не збирався вас образити, — тихо промовив я, повільно видихнувши, — Зізнаюся, я не надто знайомий зі звичаями вашого світу. Але справа не в тому, що ви — леді. Те, що сталося, — на моїй відповідальності, тому я не збирався перекладати на вас пошук рішення. Однак, якщо для вас це важливо, можемо перевірити архів разом.

"Ці проблеми, Ітане, треба вирішувати, — важко зітхнув Ліонель. — Вирішувати, а не вважати, що твоя родина певною мірою має на це право. Але те, що ти прагнеш захищати Лілію, звісно, заслуговує на повагу". 

— Я думаю, що ту дурницю з піксі ми зробили разом, тож і вирішувати проблеми теж повинні разом. Я не стоятиму осторонь через те, що нібито "не причетна до цього". І так, думаю, вдвох нам в архіві буде легше. Якщо, звісно, я випадково не позбиваю усі шафи своїми крилами.

Я точно позбивав би, хоча до перевтілення ніколи не був незграбою.

— Не думаю що доглядач архіву дозволить нам блукати між вузькими шафами. Ймовірніше за все нам доведеться дочекатися його у читацькому залі. Зазвичай саме так усе і проходить. Ми мусимо тільки подати запит, і, за необхідності, надати додаткові дозволи, і тоді отримаємо на руки необхідні документи.

— Пф! Досвід показує, що комусь доведеться все-таки пробиратися до архіву і шукати щось самотужки, — Ліля закотила очі. — Якщо буде потрібно, я прикрию його крилами, а ти пройдеш!

Я кинув на неї здивований погляд, однак нічого не сказав. Раніше мені не доводилося порушувати правила. Я взагалі не шукав проблем, ані в академії, ані після неї, якщо не рахувати однієї сутички в ямі, через... Конфлікт, який я не ініціював, і співпрацю з племінницею Його Величності, щоб зупинити революцію. Однак при цьому ми з Мілліаною не порушили жодних законів.

Словом, сама думка про те, щоб порушити процедуру в архіві, викликала в мене неприємний лоскіт в шлунку.

Краще трохи почекати, ніж нарватися на серйозні неприємності.

"Небо і зорі, та в кого ти такий правильний, дитино?" — зітхнув Вед в моїй голові. 

Ліля тим часом хижо всміхалась, і, здається, вона вже уявляла собі, як обходитиме всі обмеження архіву. Абсолютно нестримна жінка. 

"Може, і тебе трошки навчить... — буркнув Вед. — Не завадило б. Не треба бути таким святим!" 

— Я засмутила вас? — спитала Ліля тихо, помітивши мою реакцію. — Я поводжусь геть неправильно для цього світу, так?

"Справа не у святості, — похмуро буркнув я подумки, — Просто не хочу бути другим зі своєї родини, хто потрапить за ґрати".

Від самого арешту я намагався не думати про діда. Я не навідував його у в'язниці, хоча міг отримати на це дозвіл. Не міг його бачити після того, що він зробив. Не хотів.