РОЗДІЛ 4

Ітан

Не можна було лишати її там саму. Нехай навіть в чоловічому тілі, але вона досі жінка в новому незнайомому світі. І це вже не кажучи про те, що надворі ніч, і вона ніколи не літала, і статися може взагалі що завгодно!

Якби ми не тримали наш обмін тілами в таємниці, леді Абер навряд заохочувала б її до такого ризику. Та тепер... Усе, що мені залишалося — це мовчки сидіти, схвильовано поглядаючи у вікно.

Я вирішив, що, якщо Лілії не буде біля будинку, коли ми зупинимося, усе поясню леді Абер і кинуся її шукати. Байдуже на наслідки. Та навіть ця думка не могла заспокоїти мою злість на себе.

Як я міг її відпустити? Чи відкрити той проклятий лист? Треба було передати його підлеглим Ноеля на вивчення після весілля, та й по всьому.

"Не картай себе. Вона вже доросла дівчинка, і здатна впоратися з наслідками власних дій, — почувся голос Веда в моїй голові, — Ти однаково не зміг би її відмовити, коли вона щось задумала. І, що швидше ти це зрозумієш та приймеш, то ліпшими будуть ваші стосунки, повір мені".

Я промовчав, щоб не бовкнути зайвого. Наприклад що нам не завадила б їхня порада трохи раніше, ще на весіллі.

Звісно, я не мав винуватити богів у тому, що сам накоїв. Якщо і були винні, то це я і та клята піксі.

Коли екіпаж, нарешті, зупинився, я почув, як щось гепнулося надворі, а тоді вилетів з нього швидше, ніж леді Абер покликала Лілію на ім'я.

Ліля лежала прямісінько на траві.

— Леді Абер, — вона підняла голову з явним зусиллям. — добрий день. Я трішки важко приземлився. Треба було відточувати навик.

Я присів перед нею на коліна, замастивши сукню, й обережно допоміг їй піднятися. Звісно, це виявилося складніше, ніж я очікував, зрештою моє тіло було набагато більшим і сильнішим.

— Ти в порядку? — спитав я, оглядаючи її, — Не заби...вся?

— Не варто хвилюватися, все ціле! Тіло майже таке, як видали боги, тільки трішки прим'яте, але я потім розправлю пір'я!

Важко зітхнувши, я проковтнув зауваження, що майже вирвалися з мене, й повернув голову до леді Абер. Ельфійка повільно йшла, спираючись на свою парасольку. Її обличчя було непроникним.

— Що ж, гадаю нам слід пройти всередину та попіклуватися про ваші садна, юначе.

— Та вони швидко заживають, леді Абер, — Ліля з зусиллям підвелася. — Це було не настільки важке приземлення.

— Ніяких відмовок, — суворо додала жінка, і я був вдячний за це.

Поки ми йшли, я притримував Лілію під лікоть, і встиг помітити, що вона трохи накульгує на одну ногу.

Шумно втягнувши носом повітря, я стиснув щелепи, й рішуче повів її всередину.

Ми зайняли канапу у вітальні, де Агнес зазвичай сиділа з Ноелем, коли вона ще жила тут, а я був безтілесою примарою. Леді Абер саме відійшла, щоб принести аптечку, а Лілія зняла плащ, і я зміг оцінити масштаб шкоди.

— Вам не варто було цього робити, — зрештою зітхнув я, розглядаючи подряпину на її, тобто моєму обличчі, — Принаймні не вночі, і не там, де легко забитися. Ви могли серйозно постраждати.

Очі Лілії сердито зблиснули. 

— Крила створені для того, щоб літати, а не для того, щоб запихати їх в той клятий екіпаж! Я не знаю, як взагалі тобі... вам... Ем... Вдавалось витримувати з ними в таких тісних будках!

— Було так собі, — чесно зізнався я, — Цей світ взагалі не пристосований для крил. Але воно і не дивно, бо таких, як я, тут не було... Дуже багато років. Я, звісно, не жаліюся. Мені пощастило мати бодай якесь тіло після... Усього що сталося. Але, щоб звикнути до них, потрібен час. Я розумію ваш дискомфорт, але дуже прошу вас бути обережнішою. Я не хочу, щоб ви знову постраждали. Сподіваюся, я  якнайшвидше вирішу це питання і вам більше не доведеться терпіти ці... Незручності. Завтра я навідаюся в архів і подам запит на перепис населення королівства. Не думаю що в столиці водиться багато піксі. Знайдемо нашу втікачку-жартівницю і змусимо відвернути чари.

На вустах мого — тепер уже Ліліного, — обличчя з'явилась лагідна усмішка. 

— Все гаразд. Не варто просити пробачення і не варто говорити зі мною так офіційно. Мені важко буде звикнути до ваших порядків, звісно, але я вважаю, якщо світ — незручний, потрібно змінювати світ, не лише себе. Можливо, з часом тут з'явиться щось пристосоване до крил?

Вона потерла садно на плечі.

— Я вже замовив меблі і оплатив розширення дверей у маєтку, але на виготовлення та інші роботи піде чимало часу, — зітхнувши, я за звичкою потер шию, та вона виявилася набагато меншою і ніжнішою, ніж я звик.

Усвідомивши, чию шию я тру, я зашарівся і прибрав руку.

— Мені сказали, що половина замовлення буде готова не швидше як за кілька тижнів, тож поки що... доведеться миритися з тим, що є.