3.2

Ітан задумливо потер шию, а тоді додав: 

— Гадаю, ми вдаватимемо один одного. Найкраще буде триматися разом, щоб я міг підстрахувати вас на випадок, якщо до мене, тобто вас, хтось звернеться. І уникнути ситуацій, коли мене можуть запросити до жіночої кімнати для допомоги.

Я не бачила нічого такого, якщо раптом Ітану доведеться побачити шматок чужої спини. Він ж не в тіло гінекологині потрапив! Але цей коментар лишила при собі. Напевне, аристократи виховані дещо інакше, ніж я, тому йому і ніяково. 

— Що ж, гаразд. Правда, до того, що ми постійно разом, в цьому суспільстві теж виникнуть... Леді Абер!

Згадка про жінку змусила мене аж підстрибнути на місці. Як перед нею-то не виказати усієї правди? Вона ж уважна!

Як назло, сказала я це дуже невчасно. Ми з Ітаном вже рушили назад, а вигук був достатньо гучним, аби привернути чужу увагу.

Ельфійка, що проминала натовп, зупинилася, почувши моє звернення, чи бо пак звернення Ітана. Одна її брова ледь-ледь помітно піднялася, та більше вона нічим не виказала свого здивування.

— Ітане? Бачу ви вже познайомилися з Лілією?

— Так, леді, — трохи ніяково промовив він, присідаючи в легкому реверансі, — В нас вийшла вельми... Цікава розмова.

— Я хотів виразити вам мою глибоку пошану, — я вклонилася, підбираючи крила, — за те, що так дбаєте про Агнес і про Лілію, леді Абер. 

— Гм, — жінка впилась у мене уважним поглядом. — А ти гарно справляєшся з крилами, Ітане. Аж дуже, як для новачка.

— Як я казала, — тихо промовив Ітан, підбадьорливо всміхаючись, чи намагаючись приховати збентеження за усмішкою, — Йому треба просто трохи практики.

Леді Абер задумливо кивнула, а тоді додала:

— Що ж, рада бачити, що ви двоє поладнали. Впевнена, не лише я. Тільки не забувайте про правила етикету, молоді люди. Нам знадобиться не один тиждень на підготовку наступного весілля. Не варто квапити події.

Цікаво, це дуже дивно, що Ітан — тобто я в його тілі! — зараз шаріється так, що на щоках можна підсмажити яєчню? 

— Мені б не хотілось завдати таких величезних клопотів вам, леді Абер, і завдати шкоди репутації дами, — промурмотіла я собі під ніс.

"Зовсім не дивно. Цей хлопець шаріється та ніяковіє частіше, ніж будь-хто, — трохи роздратовано промовив голос Веда в моїй голові, — Тебе б скоріше видала твоя впевненість".

Що ж, чудово, можна сміливо ніяковіти далі... Але ж як тоді він впорається з леді Абер?! 

Я витиснула з себе ще одну усмішку і злегка підпихнула Ітана крилом. Не мовчи!

— Я... Згодна, ми будемо обережні, — зрештою промовив він, — Вам немає про що хвилюватися. Ми цілком дорослі та усвідомлюємо наслідки власних дій.

Леді Абер ще якийсь час дивилася на нас обох, а тоді всміхнулася.

— Що ж, сподіваюся що так. Веселіться, дітки. Але обережно: тутешнє суспільство дуже ласе до пліток.

Я наостанок схилилась у глибокому уклоні перед леді Абер, отримала у відповідь її недовірливий погляд і витиснула з себе ще одну усмішку. 

Потім повернулась до Ітана і заявила, щойно переконалась, що нас не повинні чути: 

— Потрібно щось вигадати, інакше як ти житимеш з нею?

Груди Ітана часто підіймалися та опускалися від хвилювання. Я практично чула як в його голові крутилися шестерні, а тоді він рішуче промовив:

— Для початку навідаємо Богів. А, якщо вони не допоможуть, розшукаємо цю піксі та змусимо повернути усе як було.

Та, коли ми стали шукати тих поглядом серед гостей, зазнали невдачі. Боги ніби розчинилися у натовпі. Ми обійшли усю територію для святкування, та все було марно. Крім того, ми не змогли звʼязатися з ними навіть через думки.

Не те щоб я була здивована. Диво що вони взагалі зʼявилися на весіллі у фізичному втіленні.

Ітан стиха вилаявся, й одразу ж перепросив. Ми обидва розуміли, що шанси впіймати піксі, що влаштувала цей безлад, до заходу сонця, мінімальні. Отже, ми затримаємося у такому вигляді на деякий час.

— Усе гаразд? — раптом спитала Аня, наблизившись до нас, — Щось ви обоє якісь тихі...

Я непомітно штурхнула Ітана, щоб той відповів. На щастя, попри розгубленість, він швидко зорієнтувався:

— Так, просто... Церемонія дуже гарна. Я рада за тебе, Агнес. Ти заслуговуєш на щастя.

Агнес тепло всміхнулася й взяла Ітана за руки.

— Дякую, за те, що ти тут. Знаю, ти важко працювала заради квартири, і мені шкода, що нічого не вийшло, та я справді рада, що ти приїхала... І ти, Ітане, — вона подивилася на мене, — Я рада, що ви поладнали.

— О, ми... — я затнулась і спробувала відповідати максимально "Ітанівським", тобто впевненим чоловічим тоном. — Це справді було чудове знайомство. Про краще я й мріяти не міг. Для мене зараз дуже багато нового, і я рада...й! Радий, що можу пізнавати всіляке приємне, — я ледь не заговорила про себе в жіночому роді, але вчасно прикусила язик. — І все завдяки тобі.