РОЗДІЛ 3

Ліля

Останнє, що я встигла відчути, перш ніж світ довкола заволокла темрява — м'який доторк крила, що намагається сховати мене від магічного спалаху. Ітанові руки обхопили мою талію, він сам викрикнув щось, але я вже не розібрала слів. 

До тями я прийшла, здається, всього за мить, але відчуття були такі, ніби пролежала вічність. Страшно було розтулити очі і усвідомити всі наслідки. Треба б підвестися, а головне, перевірити, що там з Ітаном... Мене, зрештою, більше не обіймали, я не відчувала його міцних рук на талії. Зате обіймала когось сама. Це кого? Дівчину якусь. 

Поворухнутись виявилось легше, ніж змусити себе роззирнутися. Я смикнула плечем і відчула, як за спиною рухається ще щось. Щось велике, потужне, пір'їсте... 

— Господи боже Претемний Лі, — видихнула я, — в мене крила.

Не тільки крила. Ще у мене абсолютно чоловічий баритон. І чоловічі руки. І чоловіче... Все. 

Я що, в чужому тілі?!

— Що за...

Чути власний голос з чужих вуст було дивно. Навіть більш ніж. А дивитися на власне обличчя за кілька сантиметрів від себе — тим паче.

Я бачила, як мої очі розширилися від шоку, коли інша я вдивлялася у власне... Чи бо пак Ітанове обличчя.

— Ліліє? — спитав... Ітан?

Це було дико, ненормально, і точно не вписувалося у мої жанрові очікування, і все ж...

Схоже ми таки помінялися тілами. Як у довбаній Шаленій пʼятниці.

— Здається, та магія щось з нами зробила, — промовила я, відчуваючи, як слова, промовлені чужим голосом, деруть мені горло. — І ми обмінялися тілами. Т-треба якось повернути це назад... 

Я спробувала підвестися, випростатися, змахнула крилами для рівноваги... І виявила, що можна навіть не напружувати ноги, коли за спиною є це. Але вони, звісно, великі. Ледь вміщуються в цій альтанці. 

— Ти в порядку? нічого не болить? — простягаючи собі-Ітанові руку, спитала я. 

Цікаво, а на цих крилах можна літати? 

"Можна, — озвався голос в голові. — І я маю надію, ти освоїш це швидше за Ітана..."

— Де той лист? — нахмурившись, Ітан в моєму тілі заозирався, а заразом і я, от тільки ніде не було навіть натяку на конверт, який Ітан розпечатав мить тому, — Ох, прокляття...

Пошуки у кущах теж нічого не дали.

— Можливо він знищився. Це все та піксі. Їхня раса відома абсурдними витівками, але щоб утнути таке... 

На мить Ітан заплющив очі і тяжко зітхнув, намагаючись повернути собі самовладання.

— Не хвилюйтеся, леді, ми обовʼязково знайдемо вихід з цієї ситуації, і то якнайшвидше. Але... Гадаю якийсь час нам краще тримати це в таємниці, якщо ви не проти.

Я розгублено повела крилами. Увесь час, доки Ітан кружляв довкола, намагаючись зробити щось, якось виправити ситуацію, все, що я могла — стояти, як вкопана, і водити з боку в бік очима у відчайдушній спробі повернути собі бодай подобу відчуття рівноваги.

— Думаю, таємниця — це правильно, — видушила я з себе відповідь нарешті. — Принаймні, я не впевнена, що у нас справді є інший варіант. Ми ж не хочемо зіпсувати Ноелю і Агнес весілля, правда? — я кахикнула, намагаючись звикнути до чоловічого голосу. — Я не знала, що така магія існує.

Ну, заради справедливості, до певної миті я взагалі не знала, що магія існує. Будь-яка. Не тільки така підступна і паскудна.

— Я також гадки не мав, що це можливо... — видушив з себе Ітан, — Про те, що стосується магії піксі, загалом мало відомо. Хоча вони досі живуть серед нас, піксі не надто... Говіркі. Але, якщо бодай частина легенд — правда, обмін тілами — не найгірше що могло з нами статися. Я мав би це передбачити.

Я витиснула з себе усмішку, як сама сподівалась — спокійну та відкриту. Можливо, збоку це виглядало як перекошене обличчя, але, принаймні, це було перекошене Ітанове обличчя, а не моє власне.

— Не варто звинувачувати себе в тому, на що не міг вплинути, — м'яко промовила я. — Ми разом вляпалися в халепу, разом з неї і виберемось.

Я помовчала якусь мить.

— Ну або я зараз розкрию ці розкішні крила і втечу прямісінько у небо, насолоджуватися свободою.

Ітан поглянув на мене з сумішшю веселощів і щирого занепокоєння.

— Бачу ви справді захоплюєтеся крилами. Але, прошу вас, леді, будьте обережні. Вони не аж такі надійні, якими здаються. Я не хочу, щоб ви постраждали.  Що ж до рішення нашої проблеми... Пропоную проконсультуватися з Богами, коли вже вони так люб'язно завітали на весілля. Коли поряд не буде Ноеля та Агнес, звісно.

Я обережно повела плечима. Ні болю, ні дискомфорту. 

— Мені здається, вони досить зручні. Але нам потрібно обговорити нашу поведінку... На найближчі кілька годин щонайменше. Адже ми мусимо повернутись назад. Танцювати, розважатися. Поводитись природно. І, згодна, поспілкуватися з богами. Ймовірніше за все, весілля триватиме і після того, як Ноель з Агнес поїдуть!