2.4

Я зашарівся, проте не став нічого додавати. І тим паче не збирався просити Лілію про це. Цікаво, скільки ще непристойних порад від богів я отримаю найближчим часом?

"Багато, — ласкаво промовив Вед. — Бо коли ви не можете визначитися самі, що вам від життя потрібно, з'являються мудріші та кращі за вас, тобто ми, боги, і все стає на свої місця". 

Цікаво, він побачить, якщо я закочу очі? 

"Так, побачу, і так, я дуже легко ображаюся". 

— Ходімо за стіл, — тим часом защебетала Агнес. — І не зникайте більше!

Ми слухняно покрокували за молодим подружжям, хоча я ніяк не міг позбутися внутрішнього роздратування, через голос, що тепер постійно переслідував мене, мов ті крила, від яких я не мав куди подітися.

"Ми щойно познайомилися, — подумки нагадав я божеству, — те, що ми не кидаємося одне на одного, мов дикі звірі, не значить що ми не знаємо чого хочемо. Це називається виховання".

А ще був той лист, і піксі, що його зронила. Ми з Лілією обмінялися однаковими поглядами, що можна було трактувати, як: "Не можна їм зараз казати, це зіпсує момент" та "Ми мусимо із цим розібратися, і то якнайшвидше".

Ліля теж виглядала напруженою. Вона вловила момент, коли Агнес і Ноель відволіклися на інших гостей, та нахилилась до мене: 

— Можливо, спробувати відкрити той конверт? Здається, я бачила у Сіріуса в лапах потрібний ножик. Він часто носиться з усяким... Можу попросити його принести.

Я задумливо подивився на Агнес та Ноеля. Ті здавалися достатньо зайнятими одне одним, щоб не помітити, якщо ми знову ненадовго вислизнемо, але цей балакучий птах...

— Він не віддасть ножа просто так, — тихо проказав я, — І може розповісти Агнес. Краще скористатися моїм кинджалом.

Ліля знизала плечима. 

— Добре. Кинджал то кинджал.

На весіллі не прийнято було тримати при собі мечі, але кинджал, тим паче родовий — то інша справа. І все ж діставати його там, де нас могли побачити, було не варто. Краще усамітнитися.

Я кинув швидкий погляд на зимовий сад, в котрому танцювали і перемовлялися пари, й зачепився поглядом за альтанку, що зачаїлася на краю саду.

— Ви не проти, якщо ми...

Звісно, був ризик. Якби нас побачили там наодинці, це було б скандально. Та не так скандально, як вскривати підозрілі листи без підпису у всіх на очах.

Здається, природна цікавість в Лілі була набагато більшою за небажання втрапити в скандал. Вона рішуче кивнула.

"Це жінка з іншого світу, Ітане, — пролунав у мене в голові м'який, спокійний голос — на зміну Найсвітлішому Веду прийшов Ліонель. — Ти повинен пам'ятати, що, хай навіть вона прочитала усі ті підручники з етикету, все одно Лілія не вважатиме це чимось... Суттєвим. Для неї скандал — це лише слово. Подумаєш, не кликатимуть на бали. Однак ти усвідомлюєш наслідки і повинен подбати про неї. Сам. Ти ж у мене джентльмен". 

Це "у мене" прозвучало лагідно, ніби до сина чи внука. Я смикнувся. 

"Можеш вважати себе моїм онуком", — м'яко розсміявся бог. 

Виходило погано — я бачив Лі, йому зовні від сили тридцять, — але основну ідею я зрозумів. Захистити Лілю від скандалу, в який вона сама може втрапити з незнання чи нерозуміння наслідків.

Так чи інакше, до альтанки прослизнути нам вдалося. Я навіть нічого не перекинув, струснувши крилами. Гаразд, нічого, але не нікого — під прудке крило втрапив лорд Дамрод, але, враховуючи його характер, я не почуватимусь винним.

Лілія уважно дивилась на лист. Вона, здається, хотіла б відкрити його сама, але простягнула мені. 

— Що ж, пропоную пустити родовий кинджал в дію.

Вийнявши кинджал з піхов, я міцно стиснув руків'я й повільно вдихнув.

Хоч я і перевірив конверт зовні, всередині досі могла бути небезпечна магія, будь що, тож я накинув на Лілію додатковий захист і відмежував нас від решти саду магією. Так, принаймні, якби щось пішло не за планом, я зумів би це контролювати.

— Гаразд. Якщо щось піде не так — біжи. Знайдеш Агнес та Ноеля і все їм розповіси.

Я досі сподівався, що ми зможемо цього уникнути і не зіпсувати весілля, та, якщо справи стануть геть погані...

Ні, зараз не час про це думати, я мав сконцентруватися, щоб вчасно відреагувати.

Відтак я приставив лезо до печатки та зрізав її.

Спочатку нічого не відбувалося, а тоді з нього вирвалося яскраве світло. Я тільки і встиг, що затулити Лілю від нього своїм тілом та крилами, а тоді... Тоді світ перевернувся і потемнів.