1.3

Від магії я нічого не чула і не бачила. Свідомість теж ніби затягнуло Тінями. Мимоволі замружившись, я дозволила собі провалитися крізь реальність і...

— Чого так довго? Лі, ти що, кекси їй там пік? - почувся невдоволений чоловічий голос.

— Я вмовляв її на договір. Не завжди це так просто. Вона опиралась аж три секунди, — усміхнувся Ліонель.

Бо не можна такого гарного чоловіка показувати жінкам і чекати, що вони лишаться байдужими...

— Не надто хвалися, — пробурмотів той, другий. Коли мені нарешті вдалося сфокусувати зір, я нарешті роздивилася його. Це був високий гарний брюнет у білій мантії. В незнайомця було довге темне волосся й виразні сірі очі. Не треба було бути генієм, щоб зрозуміти, що це Вед.

Відчувши на собі мій погляд, Вед перемкнув увагу на мене, дивлячись з підозрою. Можливо хтось інший напружився б, та я тільки виразно вигнула брову, ніби кажучи: "Не треба так на мене дивитися, я не збираюся красти в тебе лимонні кекси чи кондитера, що їх готує".

— Годі, Веде, — махнув рукою Ліонель. — Я думаю, наша прекрасна гостя заслуговує на більш тепле прийняття в божественному колі. Отже... Вітаю у Безодні. Я б запропонував підписати контракт, але ми скріпили його уже цим переміщенням... 

— Цікава методика підписання договору. А відмовитися я можу?

— А хочеш? — хитро уточнив Ліонель. — Хіба поганий магічний світ?

— Чудовий, — я схрестила руки на грудях. — Але я все ще не розумію, нащо я тут, нащо я вам і... 

І що це все насправді.

Вед відповів такою самою позою, ніби дзеркально копіюючи мене.

— Твоя подруга, Анна, виконала свої умови договору, — промовив він, — тож ми були зобовʼязані принаймні запропонувати тобі це. Згідно з обіцянкою, яку дехто необачно дав. Та, як Лі вже згадував, ти не зобовʼязана її приймати.

Я повинна бути розумною, згадати, що ніколи чоловіки не бажають доброго жінці, і їх треба остерігатися в будь-якій ситуації. А мені пам'ятати про стриманість, триматися осторонь і...

— Я хочу негайно побачити Аню, — рішуче заявила я. — Чим скоріше, тим краще.

— Для того, щоб зробити це "швидше", потрібно подбати про твоє майбутнє, — нагадав Ліонель. — Чи ти хочеш короткий візит і все? 

— Короткий візит?..

Я задумалась. Якщо це можливо, то необов'язково руйнувати звичне життя. Просто обрати відомий, доступний варіант, побути тут... Зовсім трішки, перш ніж пірнути назад у круговерть днів. 

— У мене там кредит, — буркнула я, — і дурень в моїй квартирі. 

— Ти завжди можеш не повернутися і дозволити йому потрапити за грати. Він останній бачив тебе живою. Заліз у твою квартиру. Хтозна, може навіть лишив трохи твоєї крові...

— Там не було моєї крові, — заперечила я. 

— Метнусь кабанчиком, — пообіцяв Ліонель, — якщо даси набрати кілька пробірок, і там з'явиться твоя кров!

— Це нормально, вмовляти на варлоцтво, обіцяючи таку цікаву помсту? 

Володар Безодні всміхнувся. 

— На те я і темний бог, любонько.

— З книг не видно.

— Книги пишуть прихильниці мого таланту, — підморгнув він. — А насправді я жорстокий і страшний, затягую невинних варлоків дивними умовами контракту у свій полон і... 

— Годує їх, обігріває їх і носиться з ними, як нянька, бо йому дітей хотілося, — буркнув Вед собі під ніс. 

— Це наклеп. 

Я важко зітхнула. 

— Та згодна я. Згодна. Мені однаково нема куди повертатися. От тільки я ж знаю, що зазвичай від потраплянок щось потрібно. Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці! Отже... В чому полягає мишоловка в цьому випадку?

— Чув тобі крилаті красені подобаються, — гмикнув Вед, — Є в нас один... Віднедавна. Акселю! — раптом гаркнув він на когось з іншого боку кімнати. Озирнувшись, я побачила за цілком звичайним столом хлопця з коротким темним волоссям, що щось набирав на комп'ютері.

Це трохи здивувало мене, а ще нагадало спитати про можливість взяти із собою власний ноутбук.

Відірвавшись від роботи, чоловік вийняв зі стола папку та магією відправив у бік Бога кохання, а той вже передав її мені. Всередині виявилася анкета... Колишнього демона, тепер в тілі прадавнього ангела, і, власне портрет.

І... Так, він, без перебільшення, виявився красенем. Високий, статний, з тілом крилатого воїна, чиєму розмаху крил позаздрив би Гант Аталар, приємним обличчям та виразними очима. А ще борцем за рівні права та толерантність, і... Поетом? Несподівано.

— Ну як тобі? Візьмешся? — гмикнув Вед, не сумніваючись у моїй відповіді.

Я ще раз глянула на крилате втілення моїх мрій, а потім замислилась, пригадуючи, як саме остаточно провалилась у... Крилату тему.

— Мені потрібні деталі.

— Тобто? — розгубився Вед. — Я ж уже все показав. Чудовий кандидат, і...

— Без і. У всіх — у кожного чоловіка на світі, як у кожної жінки, — є недоліки. Генерал Люціус нічого не їсть і пропадає на роботі, його старший син може однією високою нотою перетворити на густий ліс сотню людей, одне крилате п'ять сотень років дозволяє знущатися над жінками в його володіннях і ніц не може з тим зробити, інше крилате... Ми помовчимо! — я прокашлялась. — То які недоліки у цього... Симпатичного чоловіка?